Олексій КОШЕЛЬ: «Асоціація з ЄС – найважливіша подія після здобуття незалежності»

Нині в усіх на вустах майбутнє підписання Україною угоди про асоціацію з Європейським Союзом, яке має відбутися у Вільнюсі вже в листопаді. Політики все ще дискутують з приводу доцільності такого кроку, політичні аналітики роблять супе­речливі прогнози з приводу наслідків цього доленосного для нашої держави кроку. Ми ж, прості українські громадяни, перебуваємо в очікуванні й утримуємося від малювання райдужних перспектив – ще свіжі в пам’яті розчарування від поразки такої багатообіцяючої Помаранчевої революції. Та й вистраждана 22 роки тому незалежність теж виявилась не медом помащеною…

Що ж дасть Україні і нам, її громадянам, асоціація з ЄС? І чи не кращим варіантом для нас був би все­таки Митний союз із братами­росіянами? Про це спілкуємося із нашим земляком, кам’янчанином, знаним україн­ським політологом і журналістом, кандидатом історичних наук Олексієм КОШЕЛЕМ.

­ Олексію, поясніть, будь ласка, які ж плюси і мінуси ми отримаємо від підписання угоди про асоціацію з Євросоюзом ­ на рівні держави і на рівні пересічного українця?

­ Угода про асоціацію стане другою найважливішою подією для України після прийняття незалежності. Вона означає остаточне завершення епохи Радянського Союзу і повне переформатування нашої держави на новий етап розвитку. Це не означає, що вже з 30 листопада зміниться життя, зростуть зарплати і пенсії, влада стане мудрішою і зникне корупція. Але ми отримаємо великі перспективи для свого розвитку.

По­перше, отримаємо підтримку від європейського співтовариства і певний захист від економічного та політичного тиску на Україну. Тобто, неможливою стане повторення ситуації останніх років, коли російська сторона шантажує нас газовим питанням чи проводить торговельні війни.

Ще один плюс від асоціації ­ це певний контроль з боку європейської спільноти діяльності української влади, тому що угода передбачає певний набір завдань, які ми маємо виконати, аби стати повноправними членами ЄС. Це зробить неможливим встановлення в країні авторитарної влади, і це для нас, звісно, великий плюс.

Крім того, після підписання угоди про асоціацію Україна долучиться до зони вільної торгівлі з Євросоюзом. Тобто, ми автоматично отримаємо доступ до дешевих кредитів Міжнародного валютного фонду, що сьогодні надзвичайно важливо для України.

Українські виробники, з одного боку, опиняться в невигідному становищі, адже на наш ринок з Європи прийде якісніша і дешевша продукція. Але, з іншого боку, така конкуренція стимулюватиме українську економіку виходити на якісно вищий рівень. У той же час наша промисловість, наші виробники отримають ще і європейські інвестиції для модернізації виробництва і покращення якості своєї продукції.

В зоні вільної торгівлі з Європейським Союзом Україна зможе використати свої конкурентні переваги, зокрема, в аграрному секторі й легкій промисловості, котрі отримають додаткові ринки збуту і почнуть інтенсивно розвиватися.

– А що доброго чи поганого можна сказати про можливий митний союз із нашим російським «старшим братом», Білоруссю та Казахстаном?

– Сьогодні ми спостерігаємо картину, коли євроінтеграція стає своєрідною втечею української влади від Москви. Якщо згадаємо події кількарічної давності, то Партія регіонів у парламенті виступала проти членства України в НАТО, а свою виборчу кампанію будувала під гаслом вічної дружби з Росією в рамках Митного союзу.

Та за цей час влада отримала кілька серйозних уроків, і насамперед – дуже показовий білоруський урок. Адже Білорусь не просто увійшла до Митного союзу – вона утворила із Росією союзну державу. І при цьому ми спостерігаємо «молочні війни» між Росією і Білоруссю, бачимо, що Росія повністю взяла під свій контроль білоруську газотранспортну систему і так далі. І наближеним до влади олігархам стало очевидно, що краще жити так, як живе Абрамович, аніж так, як Ходорковський. Вони зрозуміли, що, вступаючи у будь-який союз із Росією, не лише не отримують жодних гарантій, а й навпаки – на них буде чинитися тиск, їхній бізнес можуть відібрати, їх можуть довести до банкрутства чи інших негативних наслідків.

А крім цього, влада і пов’язані з нею олігархи чудово розуміють, що підписання угоди з Євросоюзом значно підвищує їхні шанси ще на п’ять років залишитися при владі.

– Олексію, а чи не здається Вам, що обидві сторони – і Росія, і ЄС, прагнуть лише використати Україну у власних інтересах? Чи не краще нам у такому разі не приєднуватись до жодних союзів і зберегти власну незалежність?

– Такої позиції дотримуються досить багато українських громадян. Свого часу ще Леонід Кучма висував формулу багатовекторності й особливого курсу української держави. Та не треба забувати, що Леонід Кучма висував такі тези тоді, коли перебував у міжнародній ізоляції, і ми ще пам’ятаємо той ганебний факт, коли під час переговорів зі світовими лідерами організатори спеціально змінювали офіційну мову, аби, відповідно до алфавіту, Кучма не перебував поруч із лідерами провідних країн. І йому доводилося виправдовуватися і робити такі заяви.

Але сьогодні світ інтегрований, і якщо говорити про незалежність від Росії та Євросоюзу, то можемо розглядати виключно варіант Північної Кореї, яка існує сама по собі. Інший приклад – Швейцарія, але вона має низку особливостей, і на сьогодні я не можу назвати більше жодної успішної країни, яка не входить до жодних інтеграційних союзів.

– В такому разі, чи мусить Україна робити категоричний вибір на користь Європи або на користь Росії? Хіба не можна в рівній мірі співпрацювати з обома партнерами?

– Я ще раз повторюся, що підписання угоди з Євросоюзом – це не просто вибір партнера, це цивілізаційний вибір. Тобто, ми обираємо напрямок свого розвитку, ми обираємо демократію, свободу слова, соціальні гарантії, екологічні стандарти тощо. Натомість відмовляємося від радянських ручних методів керування економікою, від тиску на бізнес, від авторитарної моделі керування державою.

Та це не значить, що ми повернулися спиною до Росії і починаємо працювати виключно із Заходом. Економіки наших країн тісно пов’язані, до Росії сьогодні йде 12% українського експорту, тож ми не можемо собі дозволити відмовитися від співпраці з Російською Федерацією. Так само і в Росії немає причин відмовлятися від співпраці з Україною, тому що російський бізнес не менше постраждає від нашого розриву. Тож, звичайно, для України важливо й надалі співпрацювати і з Євросоюзом, і з Росією, і з іншими країнами 

пострадянського простору, але вже в якісно новому форматі – не в площині «газ і вугілля в обмін на вічну друж-

бу», а прагматично, на рівні «вигідно – не вигідно».

– Чому, на Вашу думку, з боку Росії така істерія навколо майбутнього підписання Україною угоди про асоціацію? Звідки стільки агресії?

– Відомий французький історик Елен Каррер Д’анкосс, котра займається дослідженням історії Російської імперії, доводить, що в російської влади залишилися ті ж самі амбіції, що й були раніше, а прагнення розширювати свої території – це споконвічна російська традиція.

Уся ця істерика, всі оці провокації та торговельні війни з боку Росії свідчать про те, що, підписуючи угоду про асоціацію з ЄС, ми завдаємо дуже серйозного удару по амбіціях Російської держави, по її економічних і політичних цілях. Адже намагання створити Митний союз – не що інше, як спроба в іншому вигляді реанімувати союз колишніх радянських республік. Крім того, вибір України на користь ЄС – це величезна психологічна поразка для російської влади – друга велика поразка після перемоги Ющенка на виборах 2004 року.

Не слід забувати, що Росія сприймає Україну не лише як частину «русского міра» – Росія ще й втрачає величезний ринок. Що означає Україна в Митному союзі? А те, що українська промисловість не буде модернізовуватись і споживатиме величезні обсяги російського газу. А російська економіка – сировинна економіка, і для неї життєво необхідно мати таких великих споживачів природних ресурсів, як Україна.

Крім того, Росія розглядає Україну як певну зону свого впливу, утримує контроль за частиною українського бізнесу. І це не цивілізований контроль за західним зразком, коли робляться інвестиції, здійснюється модернізація підприємств тощо, а контроль у вигляді поглинання заради власного зиску. Російському бізнесу вигідніше просто довести українське підприємство до банкрутства, аби не мати конкурента на пострадянському просторі.

Тому можемо очікувати, що настрої російської влади будуть лише загострюватись, і навряд чи «розлучення» зможе пройти абсолютно безболісно. Гадаю, що не обійдеться лише гучними заявами чи однією-другою торговельною війною. Можуть бути провокації низки конфліктів, у тому числі й теракти. Може бути спроба розіграти національну карту, зокрема, відокремлення республіки Крим чи розподіл акваторії Азовського моря.

Російській владі надзвичайно важко змиритися з цією поразкою, і вона неодмінно захоче отримати реванш. І, безперечно, велику ставку буде зроблено на президентські вибори 2015 року, щоб поставити в Україні ту владу, яка зробить крок назад і повернеться до Євросоюзу спиною.

– Якщо так, то, може, не варто, йдучи на зближення з Європою, наживати собі ворога в образі Росії?

– Насправді ми й не були друзями. Якщо згадаємо стосунки з Російською Федерацією впродовж останніх років, то побачимо, що проблеми були і при Кучмі, і при Ющенку, і при Януковичу – які би добрі чи погані вони не мали стосунки з Путіним.

Повторюся, стосунки між державами мають будуватися лише в площині «вигідно – не вигідно», Росія ж прагне бачити Україну залежною. Вона хоче стосунків не в якості рівних партнерів, а у форматі «господар і васал». Вона зацікавлена у відсталості української економіки. Їй вигідно викуповувати українські банки – не лише як елемент бізнесу, а в першу чергу як важіль економічного впливу на Україну (шляхом дестабілізації чи провокацій на валютному ринку), і так далі.

Тобто, конфлікти з Росією у нас були завжди, і це не питання Європейського Союзу. Згадаймо «молочні» та «ковбасні» війни, згадаймо острів Тузла за часів Леоніда Куч-

ми – це при тому, що він був одним з найбільших друзів Російської Федерації, і так далі. Але тепер є серйозні побоювання, що може бути штучне нагнітання, штучні провокації для того, аби свої політичні заяви підкріпити іншими аргументами проти європейського вектору розвитку.

– Чи може зірватися підписання угоди про асоціацію з ЄС через те, що українська влада досі зволікає із помилуванням Юлії Тимошенко?

– Я завжди критично ставився до дій Юлії Тимошенко як прем’єр-міністра, але тепер вважаю, що влада робить велику помилку, не відпускаючи її, адже заручником Юлії Володимирівни стала 45-мільйонна країна.

Думаю, що Євросоюз підпише угоду про асоціацію за будь-яких обставин, але проблема не зніметься, тому що і німецький бундестаг, і парламенти інших країн не ратифікують угоди, доки не буде звільнено Тимошенко. І в цьому є певний плюс, бо принаймні таким чином Захід примусить змінюватись українську владу, і це не лише питання Тимошенко – це проблема вибіркового правосуддя, це вимоги реформування системи судочинства, правоохоронних органів тощо. Українська влада змушена буде поступово наближатися до стандартів Євросоюзу і в інших напрямках.