ЄВРОСОЮЗ В ОКРЕМО ВЗЯТІЙ ПОЛЬЩІ

На початку жовтня депутати міської ради Іван НЕТЕЧА і Вадим МЕНДОГРАЛО побували в польському місті Люблін із навчальною поїздкою, у складі делегації депутатів місцевих рад п’яти міст України.

Поїздка відбулась у рамках проекту «Громадянське суспільство» Міжнародного республіканського інституту (IRI), який упродовж кількох років проводить в Україні семінари і тренінги для депутатів місцевих рад з питань місцевого самоврядування. Такі навчання тричі проводились і в Кам’янці.

У Любліні наші депутати ознайомилися з передовими досягненнями міста й діяльністю польських колег-депутатів.

– Принциповою відмінністю їхньої міської ради є те, що мер міста Люблін не є головою міської ради і не має у ній права голосу. Він не суміщає так, як це робиться в Україні, законодавчу і виконавчу функції, – ділиться спостереженнями Вадим Мендограло. – Міська рада формується не за партійним принципом, а за мажоритарним, хоча самі депутати можуть належати до різних партій.

Мені також дуже сподобалась така практика, що жоден депутат міськради не може бути керівником або членом правління організації чи підприємства, яке має справу із комунальним майном чи бюджетними коштами, і не може орендувати комунальні приміщення. І ця умова – категорична. Наприклад, ми познайомилися із депутатом, котрий на сьогодні працює прес-секретарем міськводоканалу. Раніше він був членом правління цього підприємства, але після обрання до міськради залишив керівну посаду.

– Дуже суттєвим моментом є те, що кожен депутат дорожить своїм депутатським мандатом, бо до його діяльності прискіпливо ставляться виборці, – додає Іван Нетеча. – Тому депутати стараються зробити якомога більше справ. І, до речі, за свою роботу отримують так звану «дієту» в розмірі 2300 злотих на місяць (близько 850 грн.). Це не зарплата, а скоріше добові, які компенсують роботу депутата в міській раді. Також компенсуються всі відрядження та інші витрати на депутатську діяльність.

Українські депутати мали змогу ознайомитися з різними сферами діяльності Любліна – міста туристичного і студентського, і на власні очі переконалися, що в Польщі підтримка Євросоюзу – не порожній звук.

– Нас вразила величезна кількість масштабних будівельних проектів, – не стримує захвату Іван Михайлович. – Причому, на відміну від України, де переважає зведення житлових будинків чи офісних центрів, у Любліні будується багато інфраструктури: дороги, великі дорожні розв’язки, спортивні комплекси, стадіони, будинки культури і навіть бібліотеки. Причому найсучасніші заклади культури з’являються не в центрі, а в найвіддаленіших районах міста. І на всі ці проекти левову частку фінансування виділяє Євросоюз, а вже міський бюджет і уряд Республіки Польща їх співфінансують десь в обсязі 10-20%.

– Але при цьому місто є самодостатнім, – зазначає Вадим Миколайович. – Хоча в Любліні немає великих промислових підприємств (і завдяки цьому місто є одним з найекологічніших у Польщі), міський бюджет повноцінно наповнюється за рахунок ренти і доходів з фізичних осіб. Польські міста мають те, про що багато років мріють українські, – формування влади та міських бюджетів «знизу», і завдяки цьому мають не лише дієве самоврядування, а й можливість втілювати великі проекти.

Наприклад, вирішили вони збудувати біля себе міжнародний аеропорт, то 40% коштів вклала Люблінська міська рада, 30% – Люблінське воєводство, і 10% – це кошти маленьких селищних рад, з територіями яких межує аеропорт.

Місто Люблін розташоване недалеко від польсько-українського кордону. Однак по мірі того, як кам’янецькі депутати ділилися враженнями від поїздки, все більше дивували масштаби прірви, що відділяє це далеко не найбільше і не найбагатше польське місто від міст українських. Очевидно, Польща перебуває в Європі не лише географічно.

І воду тут давно вже не хлорують, а очищають безпечними біологічними методами. І тварин бродячих на вулицях немає, зате практикується систематична стерилізація, є спеціальна служба і великий притулок, що фінансуються з міського бюджету. І бібліотеки тут не «оптимізують», а навпаки – до наявних 37 добудовують ще дві, з найсучаснішими умовами.

– Я давно виношував мрію створити в Кам’янці таку бібліотеку, яка була б не просто місцем зберігання книг, а справжнім культурним осередком, місцем для спілкування й обміну думками. Проте вважав, що це утопія, – зізнається Вадим Мендограло. – Але в Любліні побачив свою мрію в реальності: тут у бібліотеках завжди людно, причому відвідувачі – люди різного віку, від малого до старого. Вони сидять на зручних диванах, спілкуються, обговорюють книги, навіть грають у настільні ігри. Мене шокував молодий хлопець, весь у пірсингу й татуюванні, який прийшов обміняти цілого стоса книг!

Натомість Івана Нетечу приємно здивувало те, що Люблін уже давно почав підготовку до 200-річчя з Дня народження великого Кобзаря, яке відзначатиметься наступного року. Виявилося, що в Любліні вже розбили новий сквер імені Тараса Шевченка і готується велике міжнародне свято, в якому візьмуть участь колективи з України.

P.S. На жаль, сьогодні схожі поїздки по досвід до Європи, замість вселити ентузіазм, стають лише зайвим приводом для заздрощів. Українська влада, вочевидь, не зацікавлена у зміцненні громад на місцях, і навіть навпаки, з кожним роком залежність місцевого самоврядування від центральної влади тільки посилюється. Саме тому з несміливою надією очікуємо на підписання угоди про асоціацію з Євросоюзом – може, хоч так бодай трохи наблизимось до того рівня життя, яке має сусідня Польща. Як писала Леся Українка, «сontra spem spero»…