ТВАРИНИ «В ЗАКОНІ»: ЗАХИЩЕНІ, АЛЕ БЕЗПОРАДНІ
Вписати тварин у вузькі рамки українського законодавства наші можновладці намагаються вже не вперше. У вересні нардепи ратифікували Європейську конвенцію про захист домашніх тварин і прийняли на розгляд законопроект про адміністративну відповідальність за порушення правил вигулу тварин. Кам’янецькі ж чиновники нещодавно розробили ще й «Програму охорони тваринного світу та регулювання чисельності безпритульних тварин на 2014-2020 роки», одним із основних пунктів якої буде будівництво муніципального притулку для тварин. От тільки надій на те, що бодай один із цих документів таки зарадить їхній долі, в захисників чотирилапих залишилося мало.
РОЗПЛАТАЗА УЛЮБЛЕНЦІВ
Законопроект, який змусить ретельніше слідкувати за вуханями під час прогулянок, нардепи наразі опрацьовують у комітетах. Згідно з його ініціативами, якщо раптом тваринку з чітким місцем прописки «притисне» на людях, розплачуватися за її конфуз муситиме господар. За відмову прибрати за своїм улюбленцем наслідки його раптового «поклику природи» доведеться викласти чималий штраф – до 1360 грн.
– Пояснити тварині, де їй можна ходити в туалет, а де ні – неможливо, – каже власник пекінеса Андрій, – тварина сама собі обирає місце і, як кажуть, куди дотерпіла, там і сходила…
Врятувати ситуацію, між іншим, могли б спеціально відведені місця чи майданчики для вигулювання тварин. Втім у Кам’янці їх поки що не існує. Єдиним більш-менш організованим місцем збору домашніх улюбленців слугує лише міський парк. Але якраз він мав би стати першим у списку заборонених для цього місць. Проте й сюди чотирилапих доводять хіба що мешканці центральної частини міста. Решті ж доводиться систематично удобрювати клумби, грядки та майданчики власних дворів. Сусіди власників тварин терплять, але коли начищеним черевиком стають на свіжий собачий «кавелик», емоцій не стримують.
– За кордоном, для прикладу, жодних проблем із прибиранням собачих «подарунків» немає. Кожен господар тваринки ходить із совочком у руках, а наслідки прогулянки викидає в найближчий смітник, – розповідає кам’янчанка Наталя, яка побувала в Італії, – а от у нас, йдучи гуляти з дітьми, завжди боїшся, що вони або влізуть у «сюрприз» від собачки, або принесуть його в руках.
Утім, якщо навіть уявити, що невдовзі Кам’янець таки матиме місце для вигулу собак, а кожен із собаководів складатиме їхнє лайно до пакетика, куди зрештою діватиметься послід вухатих приблуд? Тим паче, що останнім часом їх на вулицях міста розплодилося чимало.
СМЕРТЬ ЗАМІСТЬ ЇЖІ
Але турбують кам’янчан далеко не проблеми із собачими екскрементами у квітниках. Декілька днів тому на міському інтернет-форумі почали повідомляти про напади бродячих собак. Одного з форумчан собака з жовтою кліпсою покусав біля «Фуршету», що на вул.Лесі Українки. На щастя, чоловік обійшовся лише пошматованим взуттям. Значно гірше все могло закінчитися для 12-річної кам’янчанки, на яку велетенський бездомний пес кинувся біля університетського стадіону. Випадкові перехожі його відігнали. А якби захистити дитину тоді було нікому?
Чимало звернень з цього приводу отримує й міська влада. Люди скаржаться на зграї агресивних собак і вимагають бодай якихось дій. Стерилізація, вочевидь, виправдовує себе повільно, тож із розлюченими кудланями в Кам’янці, здається, вирішили боротися виключно ліквідацією. Принаймні, саме про це в листах до «ПОДОЛЯНИНА» пишуть кам’янчанки Алла БОБРОВСЬКА та Ірина ПАРАВІЙЧУК.
Пані Алла, яка мешкає на мікрорайоні Жовтневому, виклала свої думки під заголовком «Смерть замість їжі»:
«У Кам’янці-Подільському, за схваленням місцевої влади, безкарно вбивають собак. Замість того, щоб побудувати притулок для тварин, вона знайшла легший варіант – очистити місто від безпритульних собак вбивствами.
Не розумію, за що поблизу автостоянки на Біланівці вбили собаку і трьох її двомісячних цуценят? Чим вона заважала людям? Та лише тим, що гавкала на машини. Половина кам’янчан – вихідці із сіл, де в кожному дворі є собака. А тут вони стали міськими, і, не приведи Господи, щоб якась собака гавкнула під вікном – одразу ж дзвонять «вбивцям».
А ті в більшості випадків навіть не розбираються в ситуації. Вбивають і труять усіх.
Де ж шукати захисту від такого свавілля? Відповідь одна – у влади… Але вона вирішує проблему лише вбивствами. Уявіть, наскільки це жорстоко – вбити зовсім маленьких цуценят, які просили в людей їжу, а натомість отримали смерть. Дізнаватись про чергову смерть боляче, але ще гірше усвідомлювати безвихідність ситуації і знати, що нічого не зміниться…».
Свідком вбивства дворового улюбленця стала й Ірина Паравійчук. Але в листі жінка нарікає не на владу, а на сусідів.
«Тіло дворового кота я знайшла біля виходу з під’їзду. Мерщій побігла до ветеринара, але було вже пізно. Досі не можу збагнути, якою ж потворою потрібно бути, аби просто так отруїти улюбленця мешканців. За два місяці до цього хтось так само отруїв і нашого дворового собаку Їжака. Він був стерилізований і прищеплений, нікому не заважав, не гавкав під вікнами, але комусь таки не вгодив.
Тих, хто це скоїв, напевне, не мучить сумління. Вони виховують дітей, вітаються вранці із сусідами, живуть як нормальні люди. Але це не люди – це нелюди».
«СВЕЖО ПРЕДАНИЕ, ДА ВЕРИТСЯ С ТРУДОМ…»
Надія на те, що вбивства кудлатих безхатченків можна буде припинити, у їхніх захисників зажевріла після того, як у вересні парламент ратифікував Європейську конвенцію про захист домашніх тварин. Ад-
же дбати вона зобов’язує і про долю чотирилапих безпритульних.
Зокрема, пропонує гуманні шляхи зменшення їхньої кількості, умови вилову, утримання та присипляння. Здійснювати їх закон дозволяє тільки у випадках, коли кількість таких тварин стає загрозливою для держави. Але навіть тоді регулювати її радить виключно способом, що не викликає болю та страждань. Втім, хоча вбивати бродячих собак поза межами ветеринарних клінік Конвенція забороняє, не зазначає вона ні осіб, які мають контролювати порушення вимог закону, ні того, хто і яким чином їх каратиме.
Натомість закон чітко прописує обов’язки власників домашніх тварин. Вони своїм улюбленцям мають створити європейське благополуччя: піклуватися про здоров’я, зовнішній вигляд, а також приділяти належну увагу. Заводити чотирилапих закон не дозволяє дітям, яким не виповнилося 16. Разом з тим, він забороняє робити тваринам хірургічні операції для зміни зовнішнього вигляду: купірувати вуха, хвіст, позбавляти голосу, видаляти зуби та кігті. Присипляти домашніх вуханів тепер має право виключно ветеринар.
Але вірити в те, що тварин від людей у нас захищатимуть бодай якісь закони, поки що важко. Бо ж тоді, коли в європейських країнах діє схема «відловлювання – щеплення – стерилізація – притулок – пошук господаря», в Україні цим майже ніхто не займається. Та й від кривдників вухатих приблуд не рятує навіть міліція.
Так само мало надій покладається і на новий багатообіцяючий проект міськради, який передбачає будівництво муніципального притулку для бездомних тварин, і низку заходів щодо регулювання їхньої чисельності. 30 жовтня його обговорили на громадських слуханнях.
Згідно з правилами майбутнього притулку, якщо протягом 45 днів тварина не знайде тут господаря, її присплять. Захисники тварин кажуть, що досвід українських притулків свідчить: таким чином домівку знаходять лише 2% тварин. Тому «в’язницю» для собак вони вважають лише тимчасовим прихистком перед смертю, а «смертників» ніхто не годує, тим паче, що на їхнє утримання місто муситиме витрачати приблизно 3 тис.грн. щомісяця.
ЯК ВИСНОВОК
Не важливо, європейські чи українські закони захищають тварин, адже куди важливіше, щоб відповідальність за тих, кого приручили, нарешті усвідомили люди. Бо ж саме ми й стаємо причиною їхньої появи на вулицях. Одні, вдосталь набавившись пухнастими іграшками, викидають їх, інші ж, замість забрати додому, просто жаліють і підгодовують. Тоді як жодної відповідальності за здоров’я чи безпеку тварини для навколишніх не несуть. Бо жодна бабуся, винісши чергову порцію каші дворовому улюбленцю, не поведе його до ветеринара, аби стерилізувати чи вакцинувати, як і не зроблять цього працівники підприємств, що годують умовно бездомних собак.
