ЧИ СПРАВДІ КАМ’ЯНЕЦЬКІ СУВЕНІРИ Є КАМ’ЯНЕЦЬКИМИ?
З кожним роком у нашому місті кількість кіосків і крамничок із сувенірами стає все більшою. Воно й не дивно, Кам’янець продовжує розвиватися як туристичне місто і приймати гостей не тільки з усієї України, а й з-за кордону.
Та чи справді кам’янецькі сувеніри є кам’янецькими? Чому власники кіосків надають перевагу: ексклюзивним роботам майстрів народної творчості чи невідомо з чого зробленим китайським штампуванням з інтернет-пропозицій? Та хто гарантуватиме вам, що, поїхавши до друзів у гості, ви привезете їм на згадку місцевий колорит, а не підробку з Піднебесної?
ВИБІР ЗА ВАМИ
Заходжу в Старе місто і маю на меті прогулятися туристичним маршрутом, заглянувши по дорозі у сувенірні крамнички. Повертаю до Сувенірного містечка, що розташоване біля Ратуші. Прилавки переповнені сувенірами: тут уперемішку гуцульські, китайські, китайсько-гуцульські та кам’янецькі надбання, причому останнього справді найменше. Із сувенірів з символікою нашого міста туристові у кожній крамничці пропонують магніти на холодильник, різного кольору та розміру тарілки, статуетки Старої фортеці, календарі, чашки, кухлики, випалені дошки з написами «Кам’янець-Подільський» і картини із неповторними краєвидами нашої місцевості. На окремих прилавках можна знайти з написом «Кам’янець» дерев’яні сірникові коробочки, величезні дерев’яні олівці та мініатюрні в’язані повітряні кулі. Вся інша чимала частина полиць заставлена товарами українського національного колориту та китайськими підробками. То ще добре, коли такі товари виготовляють місцеві майстри, але ж більша частина завозиться із Карпат, Львова, Кременчука та, звичайно, Китаю. Майже всі дерев’яні речі є гуцульською сувенірною продукцією: люльки, мечі, рамки для фотографій, скарбнички та підставки на стіл, дерев’яне намисто, кухонні дошки, або ж є китайською підробкою під дерево – цим і відрізняються. Навіть не весь глиняний посуд має українське походження. Та хіба Кам’янець не повинен пропонувати туристові місцеві неповторні шедеври ручної роботи, а не штампування, яких повно по всій Україні?
Знаходжу в одному кіоску оригінальні ляльки-мотанки місцевої майстрині, в’язані сумки та справжній витвір мистецтва – прикраси з бісеру. Все інше схоже одне на одного і явно привезене. Хіба наші майстри, якими переповнене місто, не 
можуть задовольнити покупців своїми товарами, до того ж якіснішими й оригінальнішими?
– Можуть, та не хочуть, – зізнається Анатолій, майстер з виготовлення сувенірних тарілок і магнітів. – Ви навіть не уявляєте, скільки у нас талановитих людей, котрі вміють виливати й ліпити з глини, гіпсу, вишивати сорочки, бісером ікони, плести жіночі прикраси, працювати з деревом тощо. Проте люди або не займаються цим, або ж майструють лише для себе та родини у вільний від основної роботи час. Бо офіційно сплачуючи податки, заробляти на життя виготовленням сувенірів неможливо. Я не уявляю, скільки треба було б їх зробити, аби лише вийти на нуль! Та й, за українським законодавством, за один товар податок сплачується тричі: постачальник платить за сировину, майстер – за право виготовляти, реалізатор – за право продавати. Уявляєте, яка собівартість того магніту? Виходить, що митців дуже багато, але мало хто реалізує себе, бо працювати на таких умовах невигідно. Тому туристам пропонують штампування, а не місцевий хенд-мейд.
Отже, наші умільці мають лише гарне хобі й зовсім не хочуть залишити свою роботу та змінити її на професійного гончара, різьбяра, лялькаря чи вишивальника.
НА ЗГАДКУ ПРО КАМ’ЯНЕЦЬ – СУВЕНІР З ІНТЕРНЕТУ
В той самий час, коли майстри не можуть нічого виготовляти, власники крамничок їздять по Карпатах у пошуках товару та замовляють його через Інтернет. Спробуємо і ми.
Набираємо в пошуковику Інтернету «Магніти на холодильник» і відкриваємо навмання посилання: «Опт. Прямые поставки из Индонезии и Китая». На першому ж сайті нам пропонують замовити магніти за ціною від 2 грн. за штуку (в середньому у крамниці вартість магніту складає 10 грн.), жіночі дрібнички (браслети, дзеркальця, шкатулки) – від 1,50 грн. за штуку, статуетки-обереги українського козака, «Марусі» тощо чималого розміру – від
6 грн., дерев’яні вироби або такі, які можна прийняти за дерев’яні, та глиняний посуд на будь-який смак з українським національним орнаментом. Як бачимо, асортимент досить різноманітний.
А скільки існує сайтів з такими товарами? Безліч. Лише замовляй. А замовити їх можна за власною розробкою, з фотографією Старої фортеці або будь-якої з кам’янецьких пам’яток. Вигідно. Уважно ознайомившись із пропозицією сайту, упізнаєш товари, якими просто завалені крамнички у нашому місті, та мимоволі згадуєш, на що повівся ти: купуючи кам’янецький сувенір, натомість отримав китайський «ширпотреб».
ТУРИСТ, МИТЕЦЬ І ПРОДАВЕЦЬ – ЯК ЛЕБІДЬ, РАК І ЩУКА
– З кожним роком кількість туристів збільшується, а купують вони менше. Чи то грошей не мають, чи то вдруге приїжджають, – скаржиться продавець сувенірів Вікторія.
А може, просто бачили всі ці сувеніри і в інших містах, тому шукають щось особливе? Все ж місцевому митцю було б легше зацікавити, 
бо відразу можна зорієнтуватися у смаках туристів цього сезону і швидко задовольнити їх, адже виробляється все десятками, а не сотнями і тисячами. Таким чином, виходило б, що пропозиція відповідає смакам туристів, а отже, попит на такі товари зростає, відповідно збільшується продаж, за рахунок чого майстри мають більше замовлень (звідси – більший прибуток), а власники крамничок більший оборот (знову збільшується дохід). Елементарна економіка. А найголовніше те, що всі задоволені: турист, митець і продавець.
Вже понад рік обговорюється переїзд Сувенірного містечка, де знову ж таки будуть вироби місцевих майстрів вперемішку з просто сувенірними товарами. То чому б не розмежувати 
сувеніри на власне кам’янецькі та привозні? Нехай би навіть роботи місцевих майстрів були дорожчими, аби всі мали зиск. Тоді б турист зміг сам обирати, що йому потрібно: згадка про місто, чи просто звичайний сувенір на пам’ять. І те, і інше користувалося б попитом, бо важко відгадати смаки гостей міста щосезону.
– Я люблю подорожувати. І куди б не поїхала, неодмінно маю купити собі якусь ексклюзивну дрібничку місцевого майстра. В моїй колекції їх уже два десятки з різних куточків країни і світу, – ділиться Марина, туристка з Києва. – Ви не повірите, як важко серед усього краму знайти справді щось цікаве, а головне, зроблене місцевими майстрами за власними розробками. Не можу ніяк зрозуміти, навіщо мені аж із Кам’янця, наприклад, везти додому вишиту не подільським візерунком сорочку (про що мені, можливо, й не скажуть продавці), яку можна придбати і вдома? Тут я таки бачила неординарні роботи, та хотілося б більше саме вашого колориту і робіт місцевих майстрів.
КОМУ ЦЕ ТРЕБА?
Навряд чи ситуація на сувенірному ринку найближчим часом зміниться на користь туриста і місцевих майстрів, адже коли мова заходить про гроші – в усіх хата скраю та свій город. А спробуєш залізти – там капкани та підводні течії. Тому про якийсь контроль з боку місцевої влади і відбір сувенірної продукції говорити марно. Та все ж таки будь-які заохочення майстрів народної творчості з боку місцевої влади могли б покращити стан виробництва. Бо ж не варто забувати, що кількість гостей міста залежить не тільки від старовинних пам’яток культури, але й від сервісу, а задоволений турист приносить дохід усім.
Ірина ІЛЬНИЦЬКА,
спец. для «ПОДОЛЯНИНА».
