ЯК ЖУРНАЛІСТИ ВИБУХІВКУ ВИНЮХУВАЛИ
Шостий день грудня є особливим для військовослужбовців. І хоча за останні роки їх у нас поменшало, однак Кам’янець-Подільський не втратив слави міста, де готують вояків. І це, насамперед, завдяки єдиному в Україні Центру розмінування, що успішно діє у місті над Смотричем уже 13-й рік. Саме в його стінах тонкощам саперної та кінологічної справ навчають досвідчені військові, котрі нюхали порох у гарячих точках і на рахунку яких не одне розмінування й сотні знищених вибухонебезпечних предметів. 21 тисяча знешкоджених і майже 900 тисяч утилізованих боєприпасів, 300 гектарів очищених земель, понад 5 тисяч підготовлених військових фахівців, які живими-здоровими повертаються додому після виконання завдань – цими досягненнями пишаються в Центрі розмінування.
На один день журналісти «ПОДОЛЯНИНА» напросилися на роботу в центр, приміряли
25-кілограмовий костюм сапера, відшукали вибухівку, привели в дію саморобний вибуховий пристрій і відчули, наскільки небезпечною навіть у мирний час є робота сапера.
ЗНАЙТИ СНАРЯД НЕ ТАК УЖЕ Й ЛЕГКО
Робочий день військові розпочинають о 8.00 з постановки завдань. Управління Центру розмінування розташоване по сусідству з національним університетом, а ось практичні навички відточують на навчальному полігоні, куди й вирушаємо. Військовий дух стало відчутно, щойно вмостилися в УАЗик і дісталися до місця призначення. Нашим гідом був начальник відділу інформаційного забезпечення центру підполковник Віктор КОРШОК. Не обминули увагою і чотирилапих розмінувальників, які на власній шкурі відчули всі труднощі військової служби, перебуваючи в гарячих точках. Опікується ними начальник відділу підготовки кінологів служби підполковник Валентин ЧОРНИЙ разом зі старшим прапорщиком Вадимом ВАСІЛЬЦОВИМ.
– Завдання собак – відшукати вибухонебезпечні предмети і повідомити про знахідку інструктора, сівши поряд, – пояснює кінолог. – Маємо два десятки собак: більшість – німецькі вівчарки, є два лабрадори і відома всім ротвейлер Рема, на рахунку якої тисяча знайдених вибухівок. На сьогодні дев’ятеро саперів разом із двома собаками виконують завдання в Афганістані та Косовому.
Робота кінолога кропітка, результат якої помітний не раніше як за півроку. Головне – навчити улюбленців з-поміж низки різних запахів відшукати той, який свідчить про вибухівку.
– У кожної людини є улюблений запах, з яким пов’язані приємні спогади. Так і собакам щодня нав’язуємо запах, котрий потрібно відшукати, аби отримати винагороду, – додає Валентин Михайлович.
Мешкають собаки у комфортних вольєрах, де є місце для вигулу і ночівлі. Апетит мають гарний – щодня кожна з них з’їдає по 5 літрів бульйону і каші з м’ясом, які готує кухар Оксана МЕЛЬНИК. Здоров’я улюбленців – у надійних руках ветеринара Тетяни СТАРОЩУК.
Набравшись позитиву від спілкування з чотирилапими розумниками, навідуємося до навчальних аудиторій, де є зразки боєприпасів, різні схеми та, для зручності, інтерактивна дошка. Є аудиторія, де розміщені захисні костюми сапера, з якими працює інструктор відділу підготовки Олексій ШИНАЛЬСЬКИЙ.
На окрему увагу заслуговує клас саморобних вибухових пристроїв, які застосовують терористи. За словами інструктора відділу підготовки Володимира ТРЕБУНСЬКОГО, тут є близько півсотні зразків, з якими в реальності мали справу сапери: дитячі іграшки, банки з-під кави, пачки від цигарок, лампочки, чайники, «пояс шахіда» і навіть «Спогади про Тараса Шевченка». Всі вони нашпиговані вибуховими, отруйними, радіоактивними чи іншими речовинами і містять щонайменше 5 основних компонентів: корпус, заряд вибухової речовини, детонатор, елемент живлення і провід керування. Військовослужбовці центру навчають українських та іноземних саперів, як знешкоджувати такі «сюрпризи». Іноземці захоплюються нашим професійним підходом, заходами безпеки, набутим фахівцями досвідом у країнах Близького Сходу і відмінним виконанням завдань.
Практичні заняття проходять на свіжому повітрі, однак у негоду – на міні-полігонах з максимально наближеним до місцевості грунтом. Саме тут мені довелося випробувати себе в ролі сапера. Одягнувши костюм, де лише каска із забралом важать з десяток кілограмів, взяла в руки 1,5-кілограмовий міношукач і вирушила на пошуки вибухівки. Чесно кажучи, пересуватися в такому «вбранні» нелегко, та ще й забрало постійно пітніє і не дає змоги роздивитися. Про зариту вибухівку гучно пропискує такий довгоочікуваний для мене сигнал міношукача. Щоб розгледіти знахідку, потрібно стати на коліна і прощупати територію спеціальним щупом кожні 20 см під кутом 30 градусів. Через те, що саперні штани на мені перекрутилися, а наколінники перекотилися, не даючи можливості зігнутися, снаряд довелося викопувати стоячи. Допустивши низку помилок, на які вказав Володимир Требунський, із завданням я все ж таки впоралася. І хоча це була надумана ситуація, проте добряче додала адреналіну і усвідомлення того, наскільки важко доводиться нашим саперам шукати справжні вибухівки, та ще й під пекучим сонцем.
В НОГУ З ЧАСОМ
Ідея створити Центр розмінування для впорядкування вітчизняної системи розмінування та підготовки спеціалістів-саперів у відповідності до стандартів ООН і НАТО виникла у генерал-майора Василя МЕЛЬНИЦЬКОГО, котрий на той час очолював військово-інженерний інститут. День народження центру припадає на 1 вересня 2001 р. Першим біля його керма став учасник бойових дій на території інших держав полковник Сергій ЗУБАРЕВСЬКИЙ. Через 6 років центр переформували в окрему військову частину А-2641. З 2012 р. начальником Центру розмінування і Кам’янець-Подільського гарнізону призначено полковника Володимира РОДІКОВА.
– Наша частина – це зразок сучасних Збройних сил України, – розповідає Володимир РОДІКОВ. – Щороку в світі
з-під землі «вилазять» протипіхотні міни, снаряди та авіаційні бомби, які не вибухнули, відбирають життя і калічать сотні людей. Тому наша робота вкрай важлива.
Нині триває процес реформування Збройних сил. І навіть у мирні часи Центр розмінування виконує бойові завдання. Великий запас вибухівок ще з радянських часів залишається на військових базах, і ми їх успішно знищуємо. Очищуємо від боєприпасів і землі Міністерства оборони, які буде передано у власність громади. Сапери працюють на полігонах Нова Любомирівка, Широкий Лан, Щебелинка. Також ліквідовували наслідки вибухів складів з боєприпасами поблизу Артемівська, Новобогданівки, Цвітохи, Лозової.
Сьогодні про Центр розмінування знають не лише в Україні, а й далеко за її межами. Насамперед, завдяки інструкторам, які з миротворчою місією побували в гарячих точках: Косовому, Конго, Афганістані, колишній Югославії, Іраку і Південному Лівані. Це підполковники Олександр Лісовий і Олександр Овчар, майор Андрій Романович, сержант Олександр Джосак та багато інших. Нині ці практики передають знання спеціалістам з розмінування всіх силових структур України за спеціальностями «Сапер» і «Кінолог» (рятувальні роботи). Лише за цей рік навчили майже п’ять сотень спеціалістів для Служби безпеки, Міністерства внутрішніх справ, Державної служби надзвичайних ситуацій. Центр заслужив повагу й визнання у військових із 45 країн світу, які на його базі проходять підготовку та підвищення кваліфікації як спеціалісти з протидії саморобним вибуховим пристроям відповідно до міжнародних стандартів розмінування.
Не менш насиченим буде і 2014 рік. Зацікавленість уже проявили литовці, білоруси, росіяни, німці, естонці, швейцарці, шведи, італійці, датчани, фіни. З представниками цих країн буде проведено перемовини щодо подальшої міжнародної співпраці. А наші фахівці планують поїхати до США на курси з протидії саморобним вибуховим пристроям.
– Користуючись нагодою, вітаю ветеранів усіх війн, ветеранів колишнього ВІІ, колег і всіх військовослужбовців зі святом. Зичу міцного здоров’я, родинного затишку, кар’єрного росту, душевного спокою, витримки й успішного виконання завдань на благо нашої держави, – зазначив Володимир Геннадійович.
Колектив Центру розмінування розкиданий по всьому світу. Але військові сподіваються, що 6 грудня їм вдасться зібратися усією родиною. На їхню адресу звучатимуть привітання, їм вручатимуть нагороди та відзнаки, а вони радітимуть, що запобігли тисячам мовчазних смертей.