У ДОРОСЛЕ ЖИТТЯ – ЧЕРЕЗ РУЇНИ

Скажіть, вам би вистачило ентузіазму і сили волі, аби, переступаючи поріг такого будинку (на фото), не впасти духом, а зуміти усвідомити, що розпочинаєш новий етап свого життя? Облуплений фасад, розвалені стіни, гнила підлога, аварійна стеля і відсутність будь-яких меблів та зручностей – до такої оселі на вул.Довга, 12 після закінчення навчання в коледжі цієї весни має повернутися двадцятирічний Богдан ШИПІЛОВ, 

щоб якось влаштовувати своє майбутнє…

БЕЗ ТАТОВОГО ПЛЕЧА І МАМИНОЇ ТУРБОТИ

Долати будь-які труднощі Богданові доводиться без міцного татового плеча і лагідної маминої турботи. Близько десяти років тому його разом із меншим братом Віктором влаштували на повне державне утримання до Кам’янець-Подільської загальноосвітньої школи-інтернату №2. Це сталося після того, як їхню маму визнали недієздатною через хронічне душевне захворювання. Старша сестра хлопців Яна поїхала жити в інше місто. А батька Богдан і Вітя навіть не пам’ятають, він позбавлений батьківських прав і не цікавиться долею дітей.

– Колись мамі дали старенький будинок у Старому місті, розрахований на три сім’ї, – каже Богдан. – Вона жила там періодично, коли приїжджала після тривалого лікування, а ми були в інтернаті, отримавши статус дітей, позбавлених батьківського піклування. Тепер мама потребує постійного нагляду лікарів, тому перебуває в медичному закладі. Після школи-інтернату я вступив до Кам’янець-Подільського коледжу культури і мистецтв та мав змогу жити в гуртожитку, але навесні, після закінчення навчання, мені доведеться виселитися…

Мабуть, саме на такому етапі життя в молодих людей, які не мають підтримки родичів, і починаються справжні проблеми. Про Богданові негаразди з житлом нам розповіли його знайомі, шоковані станом помешкання, в яке мав би вселитися перспективний, життєрадісний і завзятий хлопець.

Виявляється, ще 2009 р. рішенням сесії міськради, що стосувалося братів Шипілових, було прийнято «заборонити відчуження квартири №1 на вул.Довга,12 без згоди органу опіки та піклування». А в свідоцтві про право власності зазначалося, що це помешкання належить Яні, Богдану і Віктору Шипіловим, а також їхній мамі (в рівних частинах кожному). Отож, теоретично Богдан має житло. А насправді «житлом» такі руїни назвати важко.

Та хлопчина рук не опускає. На заощаджені кошти він вставив у своїй «оселі» вікна й замінив електропроводку. Хоча зізнається, що вже трохи шкодує про це, бо декілька разів йому доводилося міняти склопакети, побиті невідомими хуліганами. Чи не щовечора Богдан «провідує» свою квартиру на Довгій, усвідомлюючи, що незабаром йому, можливо, доведеться прийти сюди з валізами…

ЖИТЛО – НЕПРИДАТНЕ, БЮДЖЕТ – НЕЗДАТНИЙ

Про те, що єдине помешкання, в яке має можливість поселитися Богдан Шипілов, – справжня руїна, в соціальних службах знають. Більше того, на їхнє клопотання в травні минулого року спеціальна комісія обстежила технічний стан будинку і відзвітувала, що дім побудовано ще до 1917 р., а його фундамент, стіни, дах, підлога, перекриття зношені на 55-60%. В акті обстеження йдеться про те, що «в приміщеннях квартири спостерігаються провисання стелі, відшарування штукатурного шару на стінах, підлога місцями прогнила, мережа електропостачання – в незадовільному стані, водопостачання, водовідведення, теплопостачання – відсутні». Згідно з висновками комісії, «квартира №1 – у незадовільному санітарно-технічному стані, непридатна для проживання, а заселитися в неї можна тільки після виконання комплексу ремонтно-відновлювальних робіт із влаштуванням комунальних зручностей».

Запевнити ж у тому, що вищеописане житло найближчим часом дочекається капітальної реконструкції, або ж у тому, що брати Шипілови (на правах дітей, позбавлених батьківського піклування) отримають інші квадратні метри, не поспішає ніхто.

– На сьогодні працює міська програма забезпечення житлом дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, яку ми координуємо, – каже начальник Служби у справах дітей Лілія БЕВЗ. – Але питаннями повнолітнього Богдана Шипілова займається Центр соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді. Він і буде клопотати про те, аби при формуванні міського бюджету було передбачено кошти на цю програму, а в її рамках – на ремонт будинку. Гадати наперед, чи виділять гроші, я не можу. Богдан – хазяйновитий хлопець, який, відклавши копійчину, поспішає вкласти її в будинок, хоча ми йому казали цього не робити, бо там уже неодноразово пошкоджували те, що він зробив. Що ж стосується Віті, то до досягнення повноліття він буде на державному утриманні в закладі, де наразі навчається.

А зі слів директора Центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді Юлії ПОБЕРЕЖНОЇ, на 2014 р. Центр уже підготував перелік осіб з числа дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, які потребують житла першочергово.

– Це діти, які на сьогодні реально не мають нічого, – каже Юлія Вілоріївна. – Ми надали пропозиції щодо орієнтовного обсягу фінансування програми на 2014 рік, які будуть враховані при затвердженні бюджету. Там зазначено імена шести осіб, котрі потребують забезпечення житлом, а також вказано два будинки, в яких необхідно зробити капітальний ремонт для поселення молодих людей. Серед них і помешкання, що на правах власності належить Богдану Шипілову. На капремонт обидвох будинків необхідно близько 270 тисяч гривень. Але, розумієте, це практично непідйомна сума для нашої скарбниці, тому щось прогнозувати з цього приводу поки що зарано.

Отже, гарантію, що будинок цьогоріч щось отримає з бюджету, Богдану, звичайно, ніхто не дасть. Втім, знаючи реальний стан усіх трьох частин будинку, в якому давно ніхто не живе, навіть перспектива виділення коштів виявляється утопічною. З’ясувалося, що на звернення Служби у справах дітей департамент ЖПДІ підрахував орієнтовну вартість ремонтних робіт в оселі Шипілових, назвавши суму 140 тис.грн. За ці кошти необхідно підключити квартиру до газопостачання, водопостачання і водовідведення, провести монтаж системи опалення, капремонт фасадів і шиферної покрівлі над квартирою, замінити вхідні двері й покриття підлоги та зробити опоряджувальні роботи всередині квартири… У департаменті ж нам наголосили, що названа сума не є кошторисним розрахунком.

– Щоб зробити повний ремонт, після котрого можна було б вселитися в будинок, потрібно, як мінімум, у півтора-два рази більше грошей. У такому разі краще взагалі придбати щось інше, – зізнаються працівники управління житлової політики ДЖПДІ, які знайомі з Богданом і дуже гарної думки про цього, завжди привітного, хлопця.

ЖИТЛОВІ ПЕРСПЕКТИВИ НА ВСІ ЧОТИРИ СТОРОНИ

У такій ситуації навіть страшно подумати: що далі? Сам Богдан уже не раз міркував над цим запитанням, планував, розраховував, мріяв. Наразі юнак навчається на оператора кіно й телебачення, цікавиться фотосправою, а після закінчення коледжу хоче спробувати вступити до вишу. Якщо вдасться, то житлове питання відкладеться ще на деякий час. А в Центрі соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді Богдану Шипілову запропонують ще один варіант влаштування його майбутнього. Зі слів Юлії Побережної, хлопця можуть направити в Хмельницький обласний соціальний гуртожиток, що в смт Чорний Острів.

– Там мають можливість перебувати молоді люди віком від 18 до 23 років. До того ж заклад покликаний допомогти знайти роботу, – каже Юлія Вілоріївна. – Ми, до речі, наприкінці 2013-го направили туди хлопця, який жив просто на вокзалі, а нещодавно поїхала 18-річна дівчина. Втім, можливо, щось і в нас зміниться, адже в місті є будинок на Нігинському шосе, який планують реконструювати під соціальне житло.

Неважко зрозуміти, що житлові перспективи у юнака не надто райдужні. Втім Богдан Шипілов не з тих, хто через складні життєві обставини ступає на хибний шлях. Тому дуже хочеться, аби ніщо, залежне не від нього, а від держави, в якій живе, не змогло зламати чи нещадно знищити всі його сподівання…