ЧИ Є ЖИТТЯ ПОЗА МЕРЕЖЕЮ?
У нашому календарі ми бачимо низку міжнародних або всесвітніх днів «без чогось»: без м’яса (20 березня), без тютюну (31 травня), без автомобіля (22 вересня), без паперу (четвертий четвер жовтня). Відкриває цей невеликий парад обмежувальних свят Міжнародний день без Інтернету, який припадає на останню неділю січня.
Звісно, встановлено такий день не для того, щоб людство відмовилося від колосальних можливостей, які приніс у наше життя Інтернет, а для того, аби кожен згадав, що світ надзвичайно широкий і не обмежується віртуальною реальністю на моніторі комп’ютера. Як зазначають ініціатори встановлення Міжнародного дня без Інтернету, головна мета цього свята – повністю відвернути людей від комп’ютерів і глобальної мережі хоча би на один день, щоб кожен прожив цей день винятково в «реальному» світі, поспілкувався з іншими людьми тільки «наживо» або присвятив його своєму улюбленому захопленню (звичайно ж, не пов’язаному з Інтернетом).
Свято зародилося не сьогодні, а з десять років тому – ще на початку нинішнього століття, коли Інтернет був значно повільнішим і користувачів цього блага людства було набагато менше. Але вже тоді завсідники мережі зрозуміли, наскільки засмоктує людину віртуальний світ, як важливо вирватися з мережі Всесвітньої павутини, щоб просто реально поспілкуватися з друзями. Ініціатором встановлення Міжнародного дня без Інтернету став, за одними даними, Британський інститут соціальних винаходів, а за іншими – британський некомерційний онлайн-проект «DoBe.org».
Сьогодні психологи із сумом констатують: «На жаль, віртуальне середовище виявилося для багатьох набагато комфортнішим і затишнішим, ніж реальний світ». Тому залежність молоді від соціальних мереж у багатьох фахівців і батьків викликає серйозні побоювання. Тож резонно виникає низка запитань. По-перше, чи здатний сучасний користувач, настільки сильно вгрузлий у Всесвітню павутину, хоча би на один день повністю відмовитися від цього великого блага цивілізації? По-друге, чим нині з великим задоволенням він може замінити ті блага, які надає йому всемогутній і всюдисущий Інтернет?
Згадую своє дитинство в 1960-х роках, коли в нашій хаті на Підзамчі не те що комп’ютера, але навіть телевізора не було. І не можу сказати, що я тоді нудьгував. Поточну інформацію черпав із радіо та газет (нехай і не так оперативно, як нині). Читав книги. Взимку катався на лижах і ковзанах, з друзями ми навіть залили невеликий майданчик для гри в хокей. Улітку ми грали у футбол та інші ігри, пропадали на річці чи на валах біля Старої фортеці. А ще, звісно, я допомагав бабусі поратися з городом і садом. Тож нудьгувати не було коли. Та й держава, громадські організації піклувалися про розмаїття дитячого дозвілля, фізичне загартування юного покоління, його патріотичне виховання. Військова гра «Зірниця», піонерське чотириборство, «Шкіряний м’яч», «Біла тура», клуби юних слідопитів, різноманітні гуртки в школі та Палаці піонерів – це далеко не повний перелік того, що в ті роки пропонувалося юним і допитливим хлопцям і дівчатам.
Сьогодні тим, хто долучається до користування одним із найбільших винаходів людства, важливо усвідомити, що комп’ютер – це не тільки багаторівневі, яскраво оформлені ігри, а Інтернет – це не тільки тривалі теревені з друзями в соціальній мережі чи можливість швидко й безкоштовно скачати реферат чи твір на задану тему. Наприклад, для мене Інтернет – це передусім невичерпне джерело важливої інформації. Тут виставлено стільки давніх і сучасних книг, журналів, газет усіма мовами світу (і цей скарб щогодини поповнюється), що, напевно, жодна бібліотека світу не зможе конкурувати з таким багатством. Але коли починаєш ретельно збирати факти про якусь конкретну людину чи подію, то пересвідчуєшся, наскільки Інтернет ще бідний на інформацію. Ось конкретний приклад. Досліджуючи біографію подільського губернатора Афанасія Радищева, чимало важливих фактів про його життя та діяльність я почерпнув із книг, виставлених для скачування на низці сайтів. Але повноцінної статті про Афанасія Олександровича не вийшло би, якби я не скористувався книгами Миколи Магери та Євдокії Антонюк із домашньої бібліотеки, комплектом «Подольских губернских ведомостей» за 1846 рік у відділі рідкісної книги університетської бібліотеки, монографією Анатолія Скрипника, люб’язно наданою мені в бібліотеці музею-заповідника, сканованою колись статтею Станіслава Федоренка зі збірника наукових праць (уже не пам’ятаю, в кого той збірник брав). Тож думаю, що дуже важливо, аби досвідчені користувачі (передусім батьки та педагоги) продемонстрували юному поколінню, що Інтернет – «це не тільки цінне хутро» (кажучи мовою дуету «Кролики»), але й в умілих руках невичерпне джерело пізнання світу.
Щорічні заходи, що проводяться в різних країнах світу в Міжнародний день без Інтернету, свідчать, що тема з роками набуває все більшої актуальності. Організатори акцій щоразу підкреслюють, що вони не ведуть боротьби із всесвітньою мережею та не вважають Інтернет чимось поганим. Вони просто хочуть знову звернути увагу людей, і передусім молоді, що і в реальному світі багато всього цікавого, такого, що може не на жарт захопити. І що хоча б один день можна провести з коханими та близькими людьми, присвятити його своєму захопленню, сходити в музей або на виставку, або навіть просто погуляти в лісі…
На сайті, що описує різноманітні свята, стаття про Міжнародний день без Інтернету завершується таким закликом: «Спробуйте і ви відзначити цей день поза мережею, але так, як вам цього захочеться, і головне – в задоволення. Адже в реальному світі ще стільки всього цікавого й непізнаного, незробле-ного та забутого, приємного й улюбленого…». Не можна не погодитися з цими словами. Як сказав понад чотири століття тому Шекспір устами Гамлета: «Чимало є такого, друг Гораціо, що і не снилось нашим мудрецям!» (додамо – й Інтернету).
Відрадно, що Міжнародний день без Інтернету завжди припадає на неділю. Справді, коли, як не у вихідний день, варто відпочити від спілкування зі світом через десктоп (настільний комп’ютер), ноутбук, планшет чи смартфон (з такими темпами прогресу невдовзі не тільки наші мобільники, але, мабуть, і праски, пральні машини та холодильники, а то, дивись, і голови будуть підключені до Інтернету) і поцікавитися: чи ще живий наш старий і добрий реальний світ? І, напевно, варто так робити не тільки один раз на рік.
