Четвер, 28 Березня 2024 р.
24 Січня 2014

КАМ’ЯНЕЦЬ – ПРОСКУРІВ: ЧАСИ ЗМІНЮЮТЬСЯ, ДОРОГИ – НІ

Рівно сто років тому, а точніше 16 (29) січня 1914 року, в нашому місті розпочалося регулярне (двічі на добу) автобусне сполучення за маршрутом Кам’янець-Подільський – Проскурів. Цей вид транспорту миттєво став настільки популярним, що вже за чотири дні кам’янецькі візники, зазнавши чималих збитків через несподівану конкуренцію, були змушені знизити таксу за проїзд кіньми за цим маршрутом до 2 руб. 50 коп. за місце. Що передувало автореволюції на Кам’янеччині, як виглядали тодішні «маршрутки» та які зміни відбулися за сто років на цьому транспортному відрізку, спробували дослідити журналісти «ПОДОЛЯНИНА».

ПАРИЗЬКІ АВТОБУСИ ПО УКРАЇНСЬКИХ ДОРОГАХ РОСІЙСЬКОЇ ІМПЕРІЇ

Омнибус  Насправді, за дослідження історії автотранспортних сполучень в Україні науковці братися не поспішають. Тому історичних фактів у цій царині маємо обмаль. А от нашим східним сусідам є чим поділитися. Так, російський автор Олексій Рубець 2008 року видав книгу «История автомобильного транспорта России». У виданні цікаво й невимушено змальовано процес зародження та появи перших авто в Росії. Чимало уваги приділяється й організації автомобільних перевезень. А оскільки Україна на той час була частиною великої Російської імперії, то всі процеси, які відбувалися там, були безпосередньо пов’язані й з нашою країною. Тому їх досвід десь близький і нам.

Отож, Олексій Дмитрович стверджує, що першим поштовхом до заміни копит і залізничного полотна на колеса стало прохання приватної фірми «Еленковский и К?» про дозвіл встановлення з 1896 р. правильного, тобто регулярного, руху пасажирів і багажу по шосе між Ялтою та Сімферополем у диліжансах з гасовими двигунами. Перший призначений для цього автомобіль-екіпаж мав 8 місць і назву «Боец №1». Його до Ялти мали привезти аж із Парижа. Ось як це чудо техніки описано в книзі: «Этот экипаж не будет производить дыма, пара или резкого шума; он поворотлив, имеет задний ход и два механических тормоза, дающих возможность моментальной остановки на полном ходу. Скорость движения экипажа предполагается не свыше 16 верст в час на ровных и открытых местах. Экипажем будет управлять один механик».

На той час міністром шляхів сполучення Російської імперії був Михайло ХІЛКОВ, який активно сприяв автомобілізації країни, а отже, цю ідею він сприйняв позитивно. Михайло Іванович неодноразово тестував автомобілі на російських дорогах і прийшов до думки, що розвиватися в напрямку автосполучень вкрай необхідно. В одній зі своїх доповідей міністр заявив, що в найближчому майбутньому автомобілі можуть принести чимало користі для організації термінових сполучень по шосе та деяких грунтових дорогах, а тому було б непогано у більш широких масштабах проводити досліди перевезення пасажирів і вантажів. Ця пропозиція не пройшла повз вуха тодішньої влади. Так, 20 січня 1904 р. вона дає добро за рахунок державної скарбниці встановити автосполучення по всьому Чорноморському узбережжю. Оскільки перевезеннями на той час займалися виключно приватні підприємці, то і їм було запропоновано певні умови.

«Предпринимателю, организовавшему движение автомобилей между Новороссийском и Сухуми, предоставлялось исключительное право на 12 лет с выдачей денежной субсидии 70 тыс.руб. ежегодно с обязательным требованием бесплатной перевозки почты», – зазначає автор книги.

Спеціальна комісія встановила оптимальні розміри тарифів на перевезення, розробила технічні умови, яким мали б відповідати всі автомобілі. Подбали й про безпеку таких поїздок і комфорт пасажирів: «…на всем Черноморском побережье предусматривалось смягчить крутые повороты, уменьшить уклоны, поставить ограждения, усилить мосты, установить в опасных местах особые сигналы, телефоны. Планировалось создать на трассе 20 станций, в том числе четыре с ночлегом и буфетом. Первое время сообщение обслуживали 16 пассажирских и 9 грузовых автомобилей».

Але, окрім Чорноморського узбережжя, автобусні автоперевезення здійснювалися і в інших регіонах Росії. Найпрогресивнішими в цьому плані були Україна, Польща, Прибалтика і центральні губернії.

Йдеться у книзі й про зародження автобусного руху саме в Україні: «В конце 1907 г. A.M.Миклашевский открыл на Украине сообщение между Екатеринославом и Ново-Московском. Сначала на маршруте курсировал один семиместный автобус, а затем и второй – 24-местный. Автобусная станция в Екатеринославе помещалась в доме A.M.Миклашевского. В следующем году им были организованы перевозки пассажиров между Киевом и Житомиром, где курсировали два автобуса на 12 и 16 мест. Вре-мя в пути составляло 5-6 ч., стоимость проезда в один конец – 5 руб.».

Загалом автобусних маршрутів по Україні на той час було не так уже й багато, однак наш Кам’янець на тодішній мапі транспортних сполучень таки відзначився. Зауважує на цьому і Олексій Рубець, щоправда, він зазначає, що автобуси в нас почали курсувати ще з 1910 р.: «С мая 1910 г. начали работать маршруты Киев – Ровно (через Житомир), Каменец-Подольск – Проскуров, Киев – Чернигов, а в июле 1911 г. – маршруты по Киево-Брестскому шоссе».

Про те, як виглядали автобуси, що курсували на той час від «Квітки на камені» до Проскурова, на жаль, не йдеться. А от у Санкт-Петербурзі тоді роз’їжджали на так званих омнібусах. Вони могли бути дво- та одноповерхові. Такі автобуси мали

4- і 6-циліндрові бензинові двигуни потужністю 30-40 кінських сил. Рухалися вони зі швидкістю 12 верст на годину центральними вулицями, і 18 – на менш людних вулицях.

Навряд чи так «розкошували» й кам’янчани, але хоч якесь уявлення про автотранспорт сторічної давності з цього скласти можна.

ВІД ОМНІБУСА ДО НЕОПЛАНА

Чи багато змінилося за одне століття? Звичайно. Єдине, що залишилося незмінним, – маршрут «Кам’янець-Подільський – Проскурів», хоча назва в нього тепер інша – «Кам’янець-Подільський – Хмельницький». Наразі це найпопулярніший напрямок серед кам’янчан. І курсують ним тепер значно частіше, ніж двічі на добу.

КАМ’ЯНЕЦЬ - ПРОСКУРІВ: ЧАСИ ЗМІНЮЮТЬСЯ, ДОРОГИ - НІ– Перший автобус їде на Хмельницький о 5-й ранку, а останній о 21.15, – каже начальник місцевої автостанції Володимир БАЛЛА. – Машини відправляються від вокзалу кожні 5-15 хвилин. Це може бути маршрут на Хмельницький чи прохідний, адже через обласний центр їдуть і на Київ, і на Рівне, і на Новоград-Волинський, і на Вінницю тощо. Тобто жодних проблем зі сполученням немає.

Різноманіття автотранспортних засобів теж дає волю вибору. Це можуть бути компактні «бусики» на 18 місць, що кочують у межах нашої області, і просторіші «Еталони» на 25-30 місць, і навіть комфортабельні «Неоплани», котрі вміщують ледь не півсотні пасажирів.

Ціна квитка, в залежності від перевізника, коливається в межах від 32 до 36 грн.

Що ж до часу, то тепер подолати сотню кілометрів, які відділяють наше місто від Хмельницького, можна за півторидві з половиною години.

Єдина «незручність», яку й за століття ніяк не усунуть, – це перелатано-дірява дорога з не зовсім безпечними спусками та поворотами. Дуже хочеться вірити, що не потрібно буде чекати ще одне століття, аби залагодити цю проблему.