П'ятница, 29 Березня 2024 р.
4 Квітня 2014

НА КАМ’ЯНЕЧЧИНІ ОСЕЛИЛИСЯ ПЕРШОПРОХОДЦІ З ПІВОСТРОВА

НА КАМ’ЯНЕЧЧИНІ ОСЕЛИЛИСЯ  ПЕРШОПРОХОДЦІ З ПІВОСТРОВА  Кам’янеччина відчинила двері першим переселенцям із Криму. 29 березня готовність служити у Центрі розмінування (командир Володимир РОДІКОВ) висловила уродженка нашого міста прапорщик Олена СЛОБОДЯНЮК, котра останні 13 років носила військово-морську форму в Криму. Непроханий візит російських окупантів різко змінив уже майже осілий спосіб життя всієї родини. А коли військову частину А-4416 у Севастополі, яка трималася до останнього, все ж таки захопили озброєні люди у зеленій формі, зв’язківець твердо вирішила, що не присягне російському триколору.

– Батьківщина у мене одна – це Україна. Їй я присягала на вірність і їй служитиму до кінця, – повідомила «ПОДОЛЯНИНУ» Олена Миколаївна, яка 17 років свого життя присвятила Збройним силам України. Її чоловік Сергій Володимирович – полковник запасу.

Останні події, що сталися на півострові, не вибили родини з колії, а навпаки, їм вдалося зібрати сили в кулак і вирушити в пошуках нової долі.

– Чоловікові довелося залишитися в Севастополі, аби вирішити проблему з квартирою, яку кілька років тому нам надало Міноборони. Інше житло в цьому житті нам навряд чи дадуть. Тому й вичікуємо, як вирішиться це питання. Адже гадали, що осіли в Севастополі надовго, – каже Олена Миколаївна.

Зі зброєю в руках прапорщик разом із колегами по службі поперемінно охороняли окремий полк зв’язку Військово-морських сил ЗСУ. На вихідні жінок відпустили додому. Як з’ясувалося, назавжди.

– Мені передзвонив командир частини і повідомив, що нас захопили, потрібно прийти і визначитися із подальшим місцем служби. Коли прийшла, стало боляче. По рідній мені території, немов у себе вдома, з автоматами ходили росіяни. Тут же стояли БТР і КамАЗ. Товариші по службі, більшість з яких – корінні кримчани, врешті перейшли на бік Росії. Лише з десяток контрактників, офіцерів і прапорщиків, забравши речі та документи, не зрадили присяги. Я не маю права засуджувати дії колишніх колег. Однак, гадаю, Росія не буде прихильною до тих, хто готовий зрадити. Навряд чи вони служитимуть у Криму, – каже прапорщик.

Взявши необхідне, Олена Миколаївна із 24-річним сином Дмитром і 11-річною донькою Тетяною зуміли без проблем покинути півострів і потрапити на материкову Україну. В столиці за день владнались справи з працевлаштуванням. У Генштабі жінка зустрілася із командувачем ВМС Сергієм ГАЙДУКОМ, якого звільнили із полону. А вже вранці наступного дня родина приїхала до Кам’янця-Подільського.

– Добре, що в місті живуть батьки, у них і оселилися. Знімати квартиру не по кишені. Донька пішла в 5 клас рідної мені школи №7, а син став на облік у міський Центр зайнятості, бо залишився без роботи. Він має вищу освіту, закінчив Київський інститут реклами за спеціальністю «Дизайн інтер’єру». Як покидали Крим, нас лякали, мовляв, на вас одягнуть кайдани, звинуватять у зраді тощо. А тут, навпаки, спокійно й надійно. В Центрі розмінування мене гарно зустріли та допомогли всім, чим могли.

Окрім Слободянюків, Кам’янеччина дала прихисток іще чотирьом сім’ям переселенців із півострова.

З Євпаторії до Староушицького санаторію «Дністер» переїхала родина із 9-ма дітьми, залишивши там власний будинок сімейного типу. Інша сім’я живе в Старому місті, а ще дві – в селищі Смирнова. Останніми опікуються кам’янецькі волонтери. За їхніми словами, ще 4 родини сидять на валізах у столиці, але виїхати до міста над Смотричем не можуть, бо місця для розселення поки що не знайшлося. Тому кожен, хто має окреме житло і готовий прийняти переселенців, може звертатися за телефоном: 098-018-31-60 (Альбіна).