Вівторок, 18 Червня 2019 р.
11 Квітня 2014

ЛАСКАВО ПРОСИМО! АБО ЯК КРИМЧАНАМ У НАС ЖИВЕТЬСЯ

Рівень зацікавленості темою переселенців серед читачів постійно підвищується. Про це свідчать дзвінки до редакції та відгуки місцевих жителів. Збільшується і потік кримчан, які оселяються на Кам’янеччині. Минулого тижня поспіхом долати маршрут Євпаторія – Кам’янець-Подільський довелося дитячому будинку сімейного типу, що протягом семи останніх років у мирі та достатку жив на півострові. Восьмеро маленьких дітей, двоє батьків і собака Джейк – майже у повному складі (старший син навчається в Польщі) родина ЧЕРНОВИХ із мінімальними пожитками прибула до дитячого санаторію «Дністер», що у Старій Ушиці

КРИМСЬКИЙ КІНЕЦЬ ІЗ КАМ’ЯНЕЦЬКИМ ПОЧАТКОМ

– Із собою брали лише одяг і найнеобхідніші речі. Це все, що могло поміститися у дві машини: легкову і мікроавтобус. Виїжджали без попередження з самого ранку, щоб навіть ніхто й не помітив. Просто побоялися: якщо ми розповімо про свої плани, то у нас відберуть дітей, а вони ж для нас уже такі рідні, – розповідає голова сім’ї Сергій. – Ми з дружиною прийняли рішення: наші діти – громадяни

України, тому мають жити в Україні, та й залишатися на півострові ставало дедалі небезпечніше.

Такий острах у людей з’явився недаром, адже ті речі, які відбувалися ще задовго до референдуму, красномовно свідчили про те, що чекати чогось доброго не варто.

Родина Чернових– Священика української православної церкви посеред білого дня побили лише за те, що він розмовляв українською мовою. Ще один наш знайомий працює в міській раді. Він організовував святкові заходи з українськими піснями й віршами. Два місяці тому його перестріли вночі невідомі й відлупцювали, – ділиться спогадами мати Ліліанна. – Потім по школах, медичних закладах і всіх інших інстанціях почали їздити викладачі, лікарі з Росії й розповідати, як нам буде добре після федералізації Криму. Обіцяли, що в чотири рази зростуть зарплати тощо. Тоді по місту почали бігати люди з російськими прапорами.

А згодом вулицями поїхали військові машини, з’явилися люди зі зброєю. Вешталися і біля нашого будинку. Коли запитуєш щось у них – нічого не відповідають, а місцева міліція їх охороняє. Вже тоді було зрозуміло, що це кінець. Але остання надія все ж була на провал референдуму. Не трапилося і цього. Тоді ми вирішили, що доведеться їхати.

Зупинити рішуче налаштовану сім’ю не могло вже ніщо. Ані великий і затишний будинок з усіма зручностями, ані друзі та знайомі, ані опіка соціальних служб. Єдине, що їх трохи затримало, – кордон із російських військових, котрі більше як годину не хотіли випускати Чернових на материк.

– Російські прикордонники довго вивідували, хто ми і куди зібралися, влаштували допит дітям. Ніяк не могли зрозуміти, чому в усіх різні прізвища. Ми пояснювали, що це офіційно зареєстрований дитячий будинок сімейного типу, на канікули їдемо до бабусі в Одесу. Люди у формі оглянули всі наші речі, документи і тільки після позитивної відповіді на запитання, чи збираємося повертатися до Євпаторії, нас відпустили, – розповідає Сергій Чернов. – Були дуже приємно вражені тим, як нас зустрічали на материку, адже їхати довелося два дні.

Вдома, ще до від’їзду, постійно лякали, мовляв, виїжджати з Криму страх як небезпечно, бо по той бік кордону в біженців стріляють, вбивають кримчан, займаються мародерством. Але ми тепер уже розуміємо, що це все розповідали, аби люди боялися виїхати. Бо щойно ми в’їхали до Вінниці, тамтешні жителі нас просто зупиняли і запитували: що вам потрібно, чим ми можемо допомогти? Наших дітей нагодували, хоча тоді ми ще мали власні кошти. Знаєте, це так приємно.

Гарно зустріли дитбудинкове сімейство у Старій Ушиці. Тут їх забезпечили житлом, харчуванням, діти з батьками проходять необхідні лікувальні процедури. Відчинила двері кримським школярам і селищна школа. Таким прийомом Чернови залишилися задоволені й навіть планують оселитися на Кам’янеччині назавжди.

Переселенці в Макові– Ця земля нам дуже близька, адже чоловік народився в с.Руда, тому жити тут ми мали б за щастя. Питання нашого подальшого проживання наразі вирішується, обіцяють, що все вийде, – вірить Ліліанна. – Бо ж потрібно розблокувати картки, які нам заблокували після референдуму, аргументуючи тим, що відтепер нами опікуватиметься не Україна, а Росія. Але від березня жодних нарахувань ми не бачили. Потім потрібно буде подбати про постійне житло, працевлаштування тощо.

– Тобто жодних надій на повернення до Криму не маєте?

– Маємо, коли він стане українським, та й то лише в гості. Але жити там уже не будемо. От днями почули, що вбили офіцера в Новофедорівці, а це поруч з нами. Якщо так поводяться з українськими військовими, то що ж тоді можуть робити із мирним населенням?

У Криму дуже багато будинків сімейного типу, і всі ми завжди підтримували тісні стосунки, спілкувалися, разом вирішували якісь проблеми. Я знаю, що декілька родин виїхали. А ті, хто залишився, розповідають, що виплати їм скоротили десь на 40%, прирівнявши таким чином ці дитбудинки до аналогічних у Краснодарському краї. Звичайно, нині нам теж нелегко, але багато друзів з різних міст підтримують, та й тут є чимало охочих допомогти. До того ж я ще можу працювати і заробляти своїй сім’ї на хліб. Можливо, оселимося десь у районі, будуть місця роботи в якійсь із сільських шкіл, або деінде. Тут усе мені знайоме, рідне, якось прорвемося. Як на мене, то значно важче татарам, у яких відібрали їхню землю, майно й кинули напризволяще, без жодного вибору. Мабуть, морально це дуже важко.

В «ГОСТЯХ» ТАТАРАМ ДОБРЕ, АЛЕ ВДОМА – КРАЩЕ

Аби обійтись без припущень, ми вирішили запитати про це у них самих. Три сім’ї кримських татар ось уже місяць, як покинули власні будинки в Севастополі й переселилися в один із приватних готелів у Макові.

Тут звикають до таких небажаних життєвих змін десятеро дітей, котрі постійно запитують, коли можна буде повернутися додому. Жінки (одна з яких чекає на сьому дитину) свято вірять, що це все скоро закінчиться, і вони вирушать до Криму, адже там залишилися рідні, знайомі, власні будинки, худоба. А чоловіки намагаються знайти хоч якийсь вихід із безвихідної ситуації.

– Нас тут гарно прийняли, люди допомагають продуктами і всім необхідним. Дуже толерантно всі ставляться, намагаються підтримати, але ми все ж сподіваємося, що вдасться повернутися додому, – кажуть кримчани.

А поки у наших нових знайомих жевріє надія на повернення на півострів, з десяток сімей, які нині скитаються по різних регіонах України слізно просять про допомогу. Тому всіх, хто має можливість надати житло в місті або районі для переселенців із Криму, просимо не залишатись байдужими. Крім того, потрібні одяг і взуття для дітей до 13 років, молочні продукти, фрукти, пральний порошок та інша побутова хімія. .