ПЕРЕРВАНИЙ ПОЛІТ

17 травня відомий не лише на Кам’янеччині, а й на Поділлі, в Україні та за її межами талановитий керівник, господарник нової формації Адам ЯХІЄВ відсвяткував би свій 60-літній ювілей.

Однак доля, жорстока дійсність розпорядилися по-іншому: три роки тому чиясь підла рука вкоротила йому життя. Обірвала на злеті, в розвитку творчих сил, на шляху до ще не реалізованих планів, задумів, пошуків і знахідок.

Про Адама Яхієва розповідають його друзі, колеги, ті, які добре знали його, йшли, торували стежку поруч у нелегкі часи в краще майбутнє для рідного народу, України.

Галина КВАСНЮК, начальник відділу кадрів, голова профкому ТДВ «Адамс»:

– Адам Михайлович очолив Кам’янець-Подільський консервний завод (пізніше ВАТ «Адамс») у 32 роки. Відтак майже чверть століття самовідданої праці присвятив своєму дитяті. Завдяки йому, відстале, занедбане підприємство стало одним з провідних в Україні з переробки сільськогосподарської продукції, здобуло європейську славу і чимало міжнародних відзнак.

За мудрість, щирість і кавказьку гостинність його називали українським чеченцем. Він цим пишався цілком заслужено, адже поважав і любив українців за їхнє прагнення до гідності та свободи. І не тільки мріяв про кращу долю України, а наполегливо працював в її ім’я. Свій патріотизм, любов до рідного краю доводив повсякденною напруженою працею, активною громадянською позицією.

Продовжуючи традиції роду, Адам Михайлович мав гарну сім’ю, родину, виховав четверо чудових дітей. Нині, на жаль, уже без нього зростають троє онуків…

Мар’ян КРАСУЦЬКИЙ, письменник, заслужений журналіст України, Почесний громадянин Кам’янець-Подільського району.

– «Цей неприборканий Яхієв» – саме таку назву має моя книга про нього, невтомного борця за нове, прогресивне, зачинателя багатьох добрих справ, що вийшла в Німеччині. В книзі йдеться про перші кроки – нелегкі, але досить успішні – Адама Яхієва й очолюваного, виплеканого ним підприємства «Адамс», його становлення та перспективи. Згодом з’явилися на світ ще дві книги про Яхієва: моя «Адамове яблуко» і «Авторитет лідера», автором якої був відомий письменник, мій добрий друг Олександр Глушко.

Він заслуговував на те, адже був справді неординарною особистістю, здібним керівником і організатором, гостро відчував зміни, що відбуваються в економіці, повсякденному житті, мав щедре, відкрите для людей, для добра серце і благородну душу.

Йому б жити і жити, творити на благо України, яка стала для нього другою Батьківщиною. Але не судилося…

Микола ЖОГАН, голова Кам’янець-Подільської районної ради:

– Пишу ці рядки й ніби зно-

ву вдивляюся в свого співрозмовника, президента фірми «Адамс», депутата обласної ради, члена політради районної організації ВО «Батьківщина» Адама Яхієва і ловлю себе на думці, що думаю про нього як про живого.

Розумію, що, пригадуючи його вираз обличчя, допитливий погляд світло-карих очей, підсвідомо роблю висновок, що це лише гра уяви про людину, якої вже немає серед нас. Але ловлю себе на думці, що не хочу вести розмову про Адама Михайловича в минулому часі. Це викликано тим, що і я, і мої друзі, і представники виконавчої влади, органів місцевого самоврядування в місті, районі та області переконуються, що наше суспільство втратило справжню Людину, бізнесмена і творця, щирого українця чеченського походження.

Едуард КУЛЬЧИЦЬКИЙ, голова районної ради ІV скликання, заслужений працівник освіти України, Почесний громадянин Кам’янець-Подільського району:

– Адам Михайлович Яхієв – людина-легенда. Його внесок у розвиток району, міста, області величезний. У часи розквіту підприємство, очолюване ним, виробляло 15 відсотків промислової продукції Кам’янець-Подільського району і третину консервної продукції Хмельницької області.

Завдяки особистим якостям Адама Михайловича, «Адамс» мав ділові контакти з близьким і далеким зарубіжжям. Навіть до столу англійської королеви подавали кам’янецький горошок. Заводу за високу якість продукції в Мадриді двічі вручали Золоту зірку якості.

Турбота про людей – одна із характерних рис Адама Яхієва. Він їх поважав і любив. У районі і місті його знали як благодійника і мецената.

Алла БУДАНЦЕВА, колишній директор НВК з центром реабілітації слабозорих дітей, заслужений працівник освіти

України:

– Хочу навести лише один приклад, який мене вразив і який характеризує Адама Михайловича як людину глибокої внутрішньої доброти.

…22 січня 2002 року в нашій школі було велике свято – Адам Михайлович від імені колективу ВАТ «Адамс» вручав нам мікроавтобус. З цієї нагоди в дворі відбувається концерт. І раптом Адам Михайлович запитує в мене: «Чому не всіх дітей запросили на урочистості?», показуючи на вікна сусідньої школи-інтернату БНРЦ, з яких десятки учнів спостерігали за нашим святом…

…Минуло близько півроку, і якось лунає дзвінок від Адама Яхієва з проханням знайти директора сусідньої школи і попросити, щоб він зателефонував йому. «Хочу цій школі також подарувати мікроавтобус», – сказав мені Адам Михайлович, – адже пам’ятаю, з якими сумними очима з вікон спостерігали діти за святом у вашій школі».

Яку душу треба мати, аби на відстані помітити сум у зовсім чужих очах і не пройти повз, а запам’ятати його. І не тільки запам’ятати, а й зробити щось, аби його хоч трохи розвіяти.

Олександр РОЩУПКІН:

– Вважаю, мені пощастило, по-перше, в тому, що доля звела з Адамом Михайловичем, а по-друге, що за весь час майже 17-річного знайомства (а протягом останніх 5-6 років, коли я працював керуючим Кам’янець-Подільським відділенням одного із банків України, – практично дружніх стосунків) мені відкривались виключно позитивні риси характеру цієї непересічної Особистості: щирість і простота в спілкуванні, вміння тримати слово, глибока порядність.

Хочу згадати про одне уподобання Адама Михайловича, котре, можливо, багатьом не відоме. А саме – захоплення саксофоном. Я, хоч і на аматорському рівні, мав честь декілька разів грати імпровізовані концерти практично для одного слухача – Адама Михайловича. І мушу зізнатися, більш вдячного і зацікавленого меломана годі було шукати. У цій любові до музики, саксофона відкривався ще один світлий бік його Душі.

Олександр АЛЕКСІЙЧУК, мешканець с.Жовтневе Кам’янець-Подільського району:

– «Мати доброго сусіда часом краще, аніж родича» – гласить народна мудрість. В її істині переконався, коли, отримавши земельну ділянку в селі Жовтневому, де народився, побудувався поруч з будинком Адама

Яхієва. Отож, багато років, власне, до останніх днів життя Адама Михайловича, ми були сусідами. У нас з ним, як і в десятків інших мешканців села, складалися досить гарні й дружні стосунки. Ми завжди знаходили спільну мову, вирішували багато нагальних питань щодо благоустрою населеного пункту, його соціального розвитку (на той час я був депутатом сільської ради). Не пам’ятаю, щоб Адам Михайлович відмовив комусь із сільчан, постійно цікавився їхнім життям-буттям. До нього йшли по мудрі поради, для сусідів у нього завжди були по-кавказьки гостинно відчинені двері ошатної домівки.

А ще Адам Михайлович був гарним господарем. Оселя, навколо якої він висадив пірамідальні кипариси, а на подвір’ї милували око 500 кущів троянд, слугувала для нас за взірець. Зразковою в Жовтневому була й вулиця, на якій мешкав покійний, і яку, за ініціативи громади Жовтневого та згідно з рішенням сесії сільської ради, перейменовано з провулка Кавказького на вулицю імені Адама Яхієва. Саме завдяки його зусиллям вона нині встелена асфальтом і гарно облаштована.

Василь ДОБРОВОЛЬСЬКИЙ, спец. для «ПОДОЛЯНИНА».