ТЕПЛИЙ КАМ’ЯНЕЦЬКИЙ «ПРИВІТ» НА ГАРЯЧИЙ СХІД

«Ти мій захисник», – старанно виводить літеру за літерою шестирічна Даринка. Поруч з’являється квіточка і солдат, якого надійно захищає намальоване кольоровими олівцями сердечко. А її трирічна сестричка Анютка, відірвавшись від свого аркуша паперу, пояснює: «Це ми солдатам, які нас захищають, листи пишемо. Мама каже, що вони повинні знати, як ми за них хвилюємося».

Події, що відбуваються наразі на сході, бентежать і дорослих, і дітей, і в містах, і в селах всієї України. Кам’янець­Подільський не виняток. Місцеві жителі гуртуються і намагаються хоч чимось допомогти землякам, рідним, знайомим і незнайомим, які нині власними грудьми затуляють кожного з нас від куль та агресії окупантів.

ВОЛОНТЕРИ ЗВОДЯТЬ БЛОКПОСТИ ТУРБОТИ 

Відмовляється стояти осторонь від українських військових група кам’янецьких волонтерів, які вже тривалий час піклуються про переселенців зі сходу й Криму та дітей із дитбудинків.

­ Коли ми тут думаємо, з’їсти чорний чи молочний шоколад, а наші хлопці на блокпостах у Донецькій області не мають навіть питної води, вагатись просто не дозволяє совість, ­ каже волонтерка Альбіна. ­ Ми почали зв’язуватися з іншими небайдужими людьми в нашому місті та за його межами, маємо надійних людей на сході. Їм ми й передаємо продукти, медикаменти та інші речі «Новою поштою» (бо поки що ця кур’єрська служба там ще працює), а вони, вже отримавши багаж, розвозять його на блокпости біля смт Володарське, під Маріуполем, поблизу Лисичанська, Луганська тощо. Вони й розповідають про ситуацію на місцях і списки необхідних потреб. Реальність, звичайно, невтішна.

Конче потрібні мішки для піску, щоб зводити блокпости. Адже нині функцію контрольно­пропускного пункту виконують купи піску, просто висипані посеред поля. Також не вистачає пляшок із питною водою, а хлопці ж цілими днями стоять на пекельній спеці. На одному з пунктів просять шмат брезенту, щоб удень хоч якось ховатися від сонця, а вночі вкриватись від холоду. Бракує й перев’язувальних матеріалів, джгутів, яких у тамтешніх аптеках не знайдеш, знеболювального, генераторів на пальному, продуктів, які не псуються.

Дуже важливою є й моральна підтримка. Саме тому ми із нашими дітками вирішили написати військовим листи підтримки, їх відправлятимемо разом з мате­ріальною допомогою. На сьогодні в місті вже створено два пункти збирання допомоги: на вул.Драгоманова, 4 (Анна ­ 098­292­02­63;

Євгенія ­ 097­741­98­91; Наталя ­ 096­919­57­92) і на вул.Францисканська, 4 (Неля ­ 098­926­74­54),

а також один у с.Довжок, на вул.Рад­госпна, 157 (Андрій ­ 067­384­28­60).

Думаю, якби кожен купив хоч одну консерву, упаковку вати, пляшку нашатирного спирту, то не збіднів би, а для наших воїнів це суттєва допомога.

З МИРУ ПО НИТЦІ ­ВІЙСЬКОВИМ ЖИЛЕТИ

 Проігнорувати той факт, що наші військові надзвичайно потребують матеріальної підтрим­ки, не змогла й родина ка­м’я­н­чан, для яких це питання надто близьке і болюче. Віктор ТИМЧУК і його донька Юлія БАБЕНКО з чоловіком Андрієм вирішили власними силами зібрати кошти, аби закупити необхідні речі для кам’янецьких військовослужбовців, котрі наразі вою­ють в епіцентрі подій. Адже в антитерористичній операції задіяні двоє рідних для них  

людей, котрі на власні очі бачать усі жахи ситуації на сході країни.

– Сьогодні в АТО беруть участь мої племінники – рідні брати Вадим і Валентин РАЙСЬКІ, – каже Віктор Тимчук. – Старший Вадим працює в Генеральному штабі Міністерства оборони України, а Валентин разом із групою військових Центру розмінування вже близько місяця перебувають у гарячій точці. Якось Вадим подзвонив і запитав, чи є в нашому оточенні патріотично налаштовані люди, які мають бажання допомогти військовим. Він дізнався, що нашим хлопцям катастрофічно не вистачає військових тактичних жилетів. Ціна одного такого – 350 гривень. Тоді ми з донькою й почали збирати гроші серед друзів і знайомих.

Минулої неділі кам’янчани передали першу посилку: вісім таких жилетів, а також спідню білизну, станки для бриття, зубну пасту тощо. Ця допомога, як каже Віктор Михайлович, цілеспрямовано адресована саме для військових Центру розмінування. Вже майже закуплені товари й для другого траншу на суму сім тисяч гривень.

– Із Валентином я розмовляв особисто, але, самі розумієте, він не має права розповідати те, що стосується самої операції. Ми раді від нього чути хоча б слова: «У мене все нормально». А Вадим постійно проситься на фронт, щоб потрапити до своїх, кам’янецьких, хлопців. Утім його не відпускають, бо в штабі теж потрібні люди. Та хлопець все-таки сподівається, що піде воювати пліч-о-пліч з братом. Попросив мене залишити один жилет і для нього…

Наразі родина продовжує збирати допомогу для військових. Кожен, хто бажає долучитися до акції, може звернутися за телефонами: 067-372-07-08 (Андрій), 067-253-55-21 (Віктор). Кошти можна перераховувати і на картку 5168 7572 6088 1000 (Бабенко Андрій Анатолійович).

– Багато людей ставляться з розумінням, – каже Юлія Бабенко. – Знайома передала від свого брата, який був в Іраку, плащ-палатку, штани, бушлат, консерви, рушник. Я була дуже приємно здивована.

ПІДСИЛЕННЯ ВІД ОСВІТЯН І ДУХОВЕНСТВА

Естафету на підтримку наших військових, які беруть участь в АТО, цього тижня перейняли учні, їхні батьки, педагоги та профспілковий комітет НВК №8 (директор Олена РОМАСЬ). Толокою вони зібрали кошти й придбали фахівцям Центру розмінування продукти харчування та найнеобхідніші речі (на фото ліворуч).

Підтримали військовослужбовців і настоятель Святовознесенського храму (с.Привороття) та Свято-Михайлівського храму (с.Підпилип’я) отець Роман разом із прихожанами. На зібрані кошти вони придбали два холодильники.

У вівторок нові учасники антитерористичної операції вирушили на схід України, прихопивши подароване.

ШВИДКА МОРАЛЬНА ДОПОМОГА ВІД РІДНИХ

Обійняти рідного сина, брата, чоловіка чи татуся, котрий за сотні кілометрів від рідного дому, 8 червня вирушили їхні рідні. Дехто не бачився із ними ще від початку війни на сході, тому ледь стримували сльози. Супроводжував кам’янчан капітан Євген НЕСТЕРУК.

Хоча б кілька годин на свято Трійці мобілізовані військовослужбовці провели з ріднею на полігоні Широкий Лан Миколаївської області. За цю зустріч вони дякують міській і районній владі, які забезпечили комфортабельний автобус, і працівникам військкомату, котрі організували поїздку.

– Наші хлопці найбільше потерпають від нестачі питної води, – розповіла після повернення Надія ВЕРЕСЮК, мати 24-річного військовозобов’язаного Дмитра. – Живуть вони у наметах, на харчування не скаржаться. Рідні привезли продукти та найнеобхідніші речі. А от бронежилетів і касок не вистачає. Перебиваються тими, які привозять рідні. До речі, два бронежилети закупила міська влада. Син розповів, що військовий вишкіл триває, тому найближчим часом, якщо ситуація не врегулюється, їх направлять у гарячі точки.

– Хлопцям важко, вони хочуть живими-здоровими повернутися додому, – додає дружина мобілізованого десантника Володимира Яна ГОНЮК. – Моєму чоловікові вже довелося ходити під кулями на блокпостах на сході України й впритул «познайомитися» із терористами. За його словами, населення сходу по-різному оцінює ситуацію, в якій опинилася країна. Коли вояки передислоковувалися, небайдужі люди приносили їм домашні харчі та воду. А були й такі, котрі жбурляли в них каміння.

Дещо раніше до кам’янецьких мобілізованих навідувався військовий комісар підполковник Ігор РИБАК. З його слів, усі хлопці патріотично налаштовані й готові боронити кордони й цілісність держави. До речі, один із них, Василь ДРАЧ із с.Колибаївка, незважаючи на небезпеку, залишився добровольцем на блокпостах Луганщини. Решту бійців, після трагічної загибелі під Волновахою їхніх побратимів із 51-ї окремої механізованої бригади, із зони проведення АТО перенаправили на полігон Широкий Лан. Тут вони проходять бойове злагодження в складі бригади. Адже ази виконання бойових завдань самотужки і в складі підрозділів вони вже опанували. Щоправда, дещо деморалізує вояків фінансова складова.

– Мобілізовані переймаються кількома проблемами, – каже Ігор Степанович. – Більшість із них працювали нелегально, тому не впевнені, що після повернення їх знову візьмуть на роботу. Також не всі банки пішли їм назустріч і призначили кредитні канікули.