КАЗАРМИ ПАДАЮТЬ НА ЛЮДСЬКІ ГОЛОВИ

«Просимо вас тимчасово утриматися від перебування в будинку, де проживає ваша сім’я, та винайти можливість для тимчасового проживання в іншому місці (в родичів, на дачі тощо)…». Такі повідомлення минулого тижня отримали 18 кам’янчан, які мають нещастя жити на вул.Руська, впритул до пам’ятки архітектури національного значення «Комплекс споруд «Казарми фортеці».

11 червня сталося обрушення частини перекриття між першим і другим поверхами споруди, а при подальшому обстеженні пам’ятки стало зрозуміло, що через надмірну кількість вологи, яка накопичується в стінах, існує ймовірність раптового руйнування фасадного ризаліту і обвалу частини будівлі на помешкання.

Багатостраждальні казарми фортеці давно привертали до себе увагу як громадськості, так і влади. Про їхній катастрофічний стан неодноразово попере­джали науковці, писали засоби масової інформації. Всі спроби керівництва міста протягом останніх десяти років знайти інвесторів для відродження будівлі не увінчалися успіхом: звалити на плечі величезний і занедбаний комплекс без жодних гарантій держави ніхто не захотів. Хоча були вже розроблені проекти використання будівлі під архів, готельний або спортивно­розважальний комплекси.

Буквально за останні два роки об’єкт декілька разів виносили на аукціон, але безрезультатно. Мінрегіонбуд і Міністерство економіки вже завалено паперами з проханнями від кам’янчан виділити кошти на реставрацію пам’ятки, в цих же коридорах поховано і доручення попереднього Президента країни щодо виділення коштів на кам’янецькі пам’ятки, видане 2011 р.

За словами директора НІАЗу «Кам’янець» Василя ФЕНЦУРА, казарми почали руйнуватися відтоді, як стали безгосподарними. Колись тут була тютюнова фабрика, згодом декілька років розміщалося подільське козацтво. Останній орендар ­ МЖК «Експрес­24» ­ виконав незначні роботи з благоустрою, планував відшукати інвестора, але згодом пішов.

Врешті казарми стали порожніми і залишилися наодинці з вітром, дощем і морозами. Погіршило ситуацію руйнування даху будівлі ­ вода потрапляла всередину і потроху добивала бідолашні казарми. Не знайшовши за 5­7 років кілька тисяч гривень, аби відремонтувати дах і загальмувати псування пам’ят­ки, місту (яке є балансоутримувачем будівлі) тепер доводиться шукати 14 млн.грн. для запобігання катастрофі ­ здійснення протиаварійних робіт і відселення мешканців прилеглих будинків. Виділити їх може держава із резервного фонду при умові визнання проблеми з казармами надзвичайною ситуацією державного рівня.

­ Ми почали бити тривогу ще минулого року. З нашої подачі комісія з питань ТЕБ та НС облдерж­адміністрації визнала загрозу виникнення надзвичайної ситуації техногенного характеру, тому відповідні документи було надіслано в Державну службу України з надзвичайних ситуацій. Проте через події в країні ми не дочекалися висновку, ­ каже заступник начальника департаменту економіки міськради Сергій ЦВЯК. ­ Тепер знову підготували чотири пакети документів і направили їх у Держслужбу НС, Мінрегіонбуд, Мінфін і Міністерство економіки. 

У свою чергу народний депутат України Володимир МЕЛЬНИЧЕНКО і міський голова Михайло СІМАШКЕВИЧ 16 червня в Києві досягли певних домовленостей у Держслужбі надзвичайних ситуацій.

Чим завершаться наші благання до держави, передбачити важко, адже за останні сім років жодної копійки на реставрацію кам’янецьких пам’яток зверху не надійшло. Винятком стали тільки 800 тис.грн., виділених 2009 р. із резервного фонду після обвалу Польської брами. Але навіть недолугий принцип фінансування реставрації пам’яток ­ «коли обвалиться, тоді дамо грошей» ­ перестав працювати вже через два роки, і Ново­Західна башта, що зруйнувалася 2011 р., так і залишилась без реставрації.

Можливо, враховуючи загрозу людським життям, держава виділить кошти на казарми фортеці, але набагато легше від того не стане. Хто вбереже кам’яне життя нашої спадщини, адже в черзі на реставрацію вже давно стоять башти Лянцкоронська та Водна комплексу Старого замку, Кушнірська і Гончарська башти, пивоварний завод, будинок Казенної палати, Прибережна башта Руської брами та багато інших?

Можливо, державі вже час не тільки витрачатися на латання дірок, а й загалом переглянути свою позицію щодо утримання пам’яток архітектури. Поцікавитись для початку в європейців, як вони примудряються залучати приватні інвестиції в збереження пам’яток, не відбираючи в громади право доступу до своєї спадщини.