КАМ’ЯНЕЦЬ НЕНАДОВГО СТАВ СЕВАСТОПОЛЕМ
З початку цього тижня на кам’янецькій землі російсько-українська знімальна група фільмує кінострічку про Другу світову війну.
Знявши частину стрічки з робочою назвою «Битва за Севастополь» у Криму, кіношники відмовилися від подальших зйомок на цій території, тому почали шукати достойне місце в інших містах України. Звичайно, Кам’янець не залишився поза увагою. І тепер гуменецькі простори поступово перетворюються на севастопольські.
Знімальним майданчиком на деякий час стали штольні, що в селі Гуменці. Тепер тут переважно звучить російська мова, хоча, як не дивно, режисер прекрасно розуміє та володіє українською, адже кінофільм об’єднав на одній території і росіян, і українців. Фінансується стрічка також обома країнами.
– Я – українець, тут народився, але проживаю в Росії, – зазначає режисер Сергій МОКРИЦЬКИЙ. – Вважаю, що маю дві батьківщини, адже тут брати та інші родичі, а в Росії – дім. Тому не боюся нині тут проводити зйомки.
Єдине, що, в зв’язку з подіями в Криму, знімати там більше не будемо. Кіно в нас про війну, ми використовуємо багато зброї, лунають вибухи. Нам буде досить складно організувати таку зйомку в Севастополі, зважаючи на складний етап у житті країни.
А Кам’янець обрали, бо це дуже кінематографічне місто. Нам потрібно було, щоб штольня підходила за масштабом, щоб могли машини їздити, люди ходити – Гуменці підійшли ідеально.
Холодна, заросла кущами штольня після підготовки художниками-декораторами стала справжнім епіцентром воєнних подій. Загримовані схвильовані кам’янецькі актори масових сцен готуються до зйомок. Дехто з хлопців заради участі у фільмі пожертвував волоссям і бородою, а дівчата були змушені попрощатися з манікюром, адже картинка війни вимагає автентичності. Територією біля штольні бігають хлопченята та дівчатка, переодягнені в радянських дітей. Дивно, але малеча з легкістю переносить тривалі й важкі зйомки. А асистенти обсипають військовий автомобіль піском, аби глядачі бачили, що надворі справді війна, і машина справді їздить грунтовою дорогою.
У цей час актори-професіонали Юлія ПЕРЕСІЛЬД і Микита ТАРАСОВ проживають на знімальному майданчику два трагічні життя дівчини-снайпера Людмили Павличенко – головної героїні фільму, та до нестями закоханого в неї військового лікаря Бориса Чупака. Це історія про дівчину з Білої Церкви, яка стала найрезультативнішим снайпером серед жінок під час Другої світової війни.
– Перед каждой сценой я волнуюсь, как студент, – розповідає Микита Тарасов. – Ведь если в театре все зависит от актера, то в кино много чего решаю не я. Вот почему я очень переживаю. Борис Чупак влюблен в Людмилу и только поэтому идет на войну врачем. Нас с героем объединяет любовь к шуму моря и пению птиц, а не к взрывам и стону военных.
Зйомки тривають до пізньої ночі. Адже під час підготовки до сцен у режисера виникають свіжі ідеї. Прямісінько під час зйомок дописується сюжет, додаються нові деталі, корегуються костюми. До зйомок залучено чимало людей, лише операторів 13. Тут і консультант з військового вбрання, і фотограф, і кастинг-директор, і гримери, і художник з костюмів…
– «Битва за Севастополь» – це робоча назва проекту, – розповідає продюсер фільму Єгор Олесов. – І оборона Севастополя – це лише один з епізодів, хоча й дуже важливий. Це стрічка не про війну, а про історичну постать Людмили Павличенко – велику українку, яка була не лише снайпером, а й дипломатом. Ми зі знімальною групою вирішили, що назва фільму повинна природно народитися під час роботи, тому вже за місяць оприлюднимо її.
Тож зйомки тривають. Режисер пообіцяв, що стрічка народить чимало нових зірок, більшість з яких – українці. Тому чекатимемо її виходу вже в травні наступного року.
Тетяна ХОПТЯР.