П'ятница, 19 Серпня 2022 р.
11 Липня 2014

ВТЕЧА ВІД ВІЙНИ, АБО ВИЖИТИ ПОПРИ ВСЕ

Коли на їхній території почали лунати перші гасла на підтримку Росії, Наталія з Олегом навіть не здогадувалися, що все може зайти настільки далеко. Коли почали бити тих, хто підтримував Україну, то не вірили, що оці побиття перейдуть у вбивства. І лише коли за спиною почали гудіти танки та вибухати міни, тоді насправді стало страшно і молода сім’я вирішила: треба негайно покидати Луганськ. Місто залишили 20 червня.

ПРО НЕУКРАЇНЦІВ В УКРАЇНІ

Молода пара розповідає, що Луганськ ніколи не був для українців привітним містом. Там ніколи не любили і не поважали того, що рідне для нас. Наталія згадує випадок з дитинства, коли вона маленькою другокласницею переїхала туди з Кам’янця-Подільського. Вчителька викликала її до дошки, а Наталія сказала: «Відповідь – чотири», замість «Ответ – четыре». Наставниця обсміяла її перед усім класом, мовляв: «Это тебе не урок украинского языка», і знизила оцінку. Ця ситуація запам’яталася дівчині назавжди.

Але роки йшли, змінювалися друзі, місця навчання, роботи… До батьківщини тата Наталія призвичаїлась, але любов до міста дитинства – Кам’янця-Подільського – залишилася на все життя. Поділяв її почуття і чоловік. Тому коли вирішили переїхати, Олег відразу сказав, що зупинитися варто саме в Кам’янці.

КОЛИ ВІЙНА ВРИВАЄТЬСЯ В ОСЕЛЮ

Війна застала луганчан у всій своїй «красі»: вибухами, вистрілами, гучним осудом Національної гвардії, чеченцями та осетинами посеред вулиць. Проте ще донедавна у місті не зупинялося повноцінне життя.

– Когда был обстрел пограничной части за нашим домом, то мамочки гуляли прямо во дворе с детьми, люди ходили по магазинам и играли свадьбы, – говорить Наталія. – На одну из таких и мы были приглашены. Вообще, странное чувство, когда идешь по центру города с невестой и женихом, а там стоят военные в полной амуниции. Когда ехали в свадебных машинах под сигнал клаксонов, выглядывали с Олегом из окон и кричали: «Слава Украине! Героям слава!», – и быстро прятались. Ведь за такое могли нормально получить по голове (и это в лучшем случае).

– Луганчане свято верят, что ЛНРовцы их спасают от фашистов, – долучається до розмови Олег. – Это правда, что большинство жителей хотят в Россию. Когда я спросил у своего сотрудника, что же будет, если они отделятся, он ответил: «Нам сказали, все будет хорошо». И это все! Это единственное, что отвечают на вопросы о том, что будет дальше. Люди зомбированы, они не понимают реальной ситуации и даже не пытаются ее воспринять. Я уверен, что это телевидение такое с ними делает. И даже если они видят какую-то негативную информацию о ЛНРовцах, то говорят, что это все ложь и постановка. Самое страшное, что большое количество наших друзей и близких тоже так думают…

А ДУША ВСЕ ОДНО ТАМ, ДЕ ДІМ

– Наташа уже без проблем отличает выстрел снайперской винтовки Драгунова от «винтореза», – продовжує Олег. – Вообще, то, что мы там пережили, – просто кошмар. Уверен, что за время боев в погранчасти погибло много людей. Своими глазами видел трупы. А в СМИ потом сообщили, что убитых только 16. Это неправда. Очень многие вещи умалчивают.

Сейчас в Луганске без проблем можно купить оружие, на улицах – полный беспредел. Осетины совсем разошлись. Захватывают отели, пристают к мирным жителям. ЛНРовцы уничтожили всех «барыг» и сами закидываются наркотой. Вот идешь рядом с блок-постом и не знаешь, что этому «защитнику» стукнет в голову: расстреляет или нет?

І навіть незважаючи на весь негатив, сім’ї було надзвичайно важко покинути Луганськ. Адже там минуло все їхнє життя, там – друзі, стабільна робота, хороша квартира. Але, як каже сама Наталія, у них залишалося два варіанти: або брати самим до рук зброю і ставати під кулі, або ж виїжджати з міста.

– Когда мы решились уехать из Луганска, то столкнулись с ужасными очередями на вокзале, – каже Наталія. – Во время перемирия большинство людей начало уезжать из города. Конечно, значительная часть берет билеты на Россию, но есть и те, кто едет либо в Киев, либо в Западную Украину. Вот совсем на днях разговаривала с другом, так он сказал, что даже в час пик в маршрутке сидит 2-3 человека.

Кстати, люди на востоке страны совсем не знают, что есть группы, которые могут помочь выехать из Луганска или Донецка, что здесь им рады и готовы поддержать.

Зараз пара в Кам’янці, де їх радо прийняли друзі. Олег відразу ж знайшов роботу в місті, Наталія, як і раніше, працює на одну з компаній через Інтернет. Молода сім’я поступово входить у темп кам’янецького життя. Але все одно кожного дня Наталія з Олегом відстежують події в Луганську. Говорять, що після переїзду до Кам’янця багато нового дізналися про те, що там відбувається. Олег взагалі сказав, що нарешті зміг вільно заговорити про наболіле. Та подружжя надіється, що настане день, коли й у Луганську все заспокоїться, і вони зможуть повернутися додому.

Тетяна ХОПТЯР.