Четвер, 13 Травня 2021 р.
8 Серпня 2014

ВІН ЛЮБИВ ПРОСТІР, БО МАВ НЕОСЯЖНУ ДУШУ

Він більше ніколи не скаже дружині тихо й лагідно: «Привіт, я люблю тебе!», не поведе до­нечку Анютку до першого класу та не купить власної квартири. 4 серпня під Луганськом осколок від снаряда розірвав серце нашого земляка, ходорівчанина 28-річного Романа НАГЛЮКА.

Роман НАГЛЮКНезважаючи на мужність, молодого капітана ніколи не називали Романом ­ тільки Ромкою, Ромчиком. Надзвичайно чуйної, доброї душі чоловік обрав для себе чоловічий шлях ­ став військовим. Ще після школи пішов до військового ліцею, а згодом вступив до Харківського інституту танкових військ. Уже звідти молодий лейтенант ЗСУ потрапив до Чернівецького батальйону 300­го механізованого полку, де обіймав посади командира взводу та командира роти. Проте, коли частину почали розформовувати, разом із дружиною та маленькою донею переїхав на Львівщину, до Яворівської 24­ї механізованої бригади.

28­річчя 14 березня цього року Роман Наглюк зустрічав на сході країни. Закоханий у військову техніку, він казав, що навіть із заплющеними очима зможе розібрати та зібрати танк. «Навіть якби я не був військовим, то все одно пішов би боронити державу, бо то ж моя Україна!» ­ казав він мамі.

Попри всі військові труднощі, рідні жодного разу не почули скарг. Але одного разу він зателефонував і сказав: «Ми, напевно, не вийдемо звідси. Тут справжнє пекло». Усі, не вірячи словам, до останнього чекали повернення сина, чоловіка, батька… Сподівалися, що він приїде у відпустку і 1 вересня поведе Аню до школи. Звістка про загибель звалилася ранковим дзвінком, наче грім серед ясного неба. Не склалося… Не нажилося…

Рома знав, що ночувати у БМП не можна ­ тільки в окопах. Перебувати в холодній і сирій землі теж не надто приємно, тому часто спав під своїм військовим автомобілем. Та тієї злощасної ночі втомлений Роман зняв бронежилет і залишився у машині. Тим часом терористи обсипали їхній блокпост пострілами з «Граду». Осколок від снаряда пробив БМП і влучив прямісінько в серце молодого чоловіка. Капітан Наглюк загинув на місці.

­ Він так любив життя, простір, бо мав величезну душу, ­ крізь гіркі сльози сказала згорьована мама Роми Євгенія. ­ В нього було стільки планів, він ще стільки хотів зробити… За що його вбили? Кому він завинив? Хто ж тепер замість нього підставляє свої груди під кулі? Це була найдобріша, найсвітліша дитина. Таким, як він, любити і народжувати, а не воювати… Люди, зупинімо цю війну!

Протягом трьох довгих днів тіло Героя доставляли до рідної землі. Лише в середу рідні забрали Романа додому. А вже вчора у с.Ходорівці з ним прощалося небо. Проводили чоловіка в останній шлях знесилені сльозами мама й тато, вбита горем молода дружина, маленька Анютка, яка поки й не усвідомлює, що тата відтепер зможе бачити лише на фотографіях, брати та сестри, рідні й близькі, військові побратими, громада району. Поховали Героя на Ходоровецькому цвинтарі по­військовому: під траурний салют, Гімн України та вигуки «Героям слава!».

Тетяна ХОПТЯР.