У МИНУЛЕ – БЕЗ МАШИНИ ЧАСУ

Звичайна для пересічного кам’янчанина земельна ділянка у професійних руках археолога може перетворитися на справжню скарбницю знахідок.

15 серпня шукачі історії святкують своє професійне свято. Напередодні «ПОДОЛЯНИН» вирішив скласти їм компанію і, взявши до рук лопату, вирушив на археологічні розкопки разом із ДП ОАСУ «Подільська археологія».

У Старому місті, навпроти «першої» школи, поряд з дитячим майданчиком, за адресою Польський ринок, 3/1, шестеро чоловіків на обгородженій будівельною стрічкою території вже протягом двох тижнів відшукують старожитності. Тут немає скарбів Тутанхамона, скринь із золотом і дорогоцінним камінням, як у художніх кінострічках про археологію, проте з кожним викопаним сантиметром перед очима відкриваються споруди, дороги, тунелі, які вказують на те, що сотні років тому на цій території вирувало зовсім інше, але не менш цікаве життя.

Це вже третя експедиція наших археологів цього року. В червні вони копали на Францисканській, 10, де виявили залишки споруд XVII ст., які, ймовірно, відносяться до Монастиря Босих Кармелітів. Також встановили рівень валгангу – горизонтального рівня бастіону, з якого проводився обстріл прилеглої території гарматами. Знайшли багато цікавих речей, серед яких розписана різнокольоровою поливою плитка для мощення підлоги, монети, люльки. А на території Польського ринку, 3/9-10 виявили залишки житла, яке поки датують XІV-XVII ст., кілька господарських ям і рівень залягання трипільської культури. Знайшли багато люльок і дійшли до висновку, що, можливо, свого часу там була крамниця, в якій їх продавали. Та поки це ще не офіційні результати.

Теперішня експедиція не менш цікава, адже історія приховує під землею чимало нових загадок.

– Ще на початку минулого століття тут стояв житловий будинок, – розповідає керівник Кам’янець-Подільської археологічної експедиції при «Подільській археології» Петро Болтанюк. – Згідно з архівними даними, 1927 року йому виповнилося 120 років, а отже, звели його ще на межі XVIII-XIX ст. Хто був власником цього житла, нині сказати важко, але одним з останніх господарів, який орендував його в радянської влади і здавав людям у найм, був Лейба Розентул. На нижньому поверсі тут розміщувались лавки, жив швець, який винаймав підвал. Під час війни у 40-х роках будинок розбомбили, і на цьому місці залишились лише стіни. З часом радянська влада знесла і їх. А місце, де було встановлено фундамент, і дорогу засипали.

Знаємо, що був будинок і у XVIII ст., але чи ця будівля, чи інша – не відомо.

Тепер у цієї землі з’явився новий власник, який уже незабаром планує відновити споруду. Можливо, з’явиться ще одна кав’ярня чи паб, але вигляд вона матиме схожий до того будинку, що стояв сто років тому.

Разом із керівником експедиції Петром Анатолійовичем розкопки ведуть наукові співробітники «Подільської археології» Ігор Старенький і Вадим Гудима, наукові співробітники Кам’янець-Подільського державного історичного музею-заповідника Дмитро Кондратюк і Руслан Йолтуховський, робітник Руслан Малишевський і студент історичного факультету К-ПНУ ім.І.Огієнка Ілля Чайка. Допомагають у проведенні розкопок та опрацюванні матеріалу викладачі історичного факультету К-ПНУ ім.І.Огієнка Анатолій Гуцал і Віталій Гуцал та колишній очільник «Подільської археології» Валерій Мегей.

З лопатами в руках розкопуємо один із шурфів. Дітвора з прилеглих житлових будинків закидає запитаннями: «А що тут було?», «А для чого використовувалось?», «Чи можна вам допомогти?». Спеціалісти із задоволенням відповідають на всі дитячі запитання. «Це ж росте наша заміна», – каже один із археологів.

Перед нашими очима відкривається фундамент – і виявляється, що це межа будинку. Сьогодні він пролягає під витоптаною людьми стежкою та молодою вишенькою. Напевно, люди, які тут живуть, і не здогадуються, що під їхніми ногами раніше були кімнати.

Поступово, крок за кроком, встромляючи лопату в грунт, виявляємо «скарби»: шматки кераміки, монети і навіть кістки тварин. Щоправда, це не залишки стародавнього мамонта, а скелет звичайного коня. «Мамонта вже знаходили, але не тут, коней теж, от би ще відкопати неандертальця!» – віджартовуються археологи.

Лише один шурф допомагає встановити чимало речей. Заглядаючи в яму, археолог зазначає, що стіни будувалися на вапняному розчині. Каміння для будівлі підбирали таким чином, щоб двоє чоловіків могли його підняти і перенести. Розчищаючи розкоп, бачимо білу пляму, яка виділяється на фоні чорного грунту – ймовірно, свого часу тут була господарська яма, у якій гасили вапно. На глибині одного метра помічаємо зовсім інший за кольором глиняний шар.

– Це ми входимо в трипільську культуру, – каже Петро Анатолійович. – Значить, тут на основі трипільського починалося середньовічне життя.

В іншому шурфі теж кипить робота. Декілька днів тому тут викопали траншею круглої форми і діаметром 30 см. Глибина отвору – аж 4 метри. Що тут було, сказати важко, але знахідка не залишає байдужим нікого. Наразі версій чимало: і вентиляційна шахта, і зливова каналізація, і хід у підземелля… Можливо, згодом цю таємницю розкриють. Але поки що не вистачає техніки, аби визначити, куди саме веде отвір. Та й взагалі з приладами у археологів проблеми.

– Ручним реманентом ми забезпечені повністю. А ось металошукач потребує ремонту. Та й технічних засобів для дослідження під землею, на жаль, не маємо.

Копаємо далі, старанно вибираючи з грунту невеличкі шматки кераміки. Вже згодом їх переберуть, відмиють і очистять від патини. Потім склеють ПВА. Те ж саме зроблять і з металевими та органічними речами. А поки обережно, щоб не пошкодити, складаємо їх на одну купку. Надзвичайно приємно спостерігати за тим, як трепетно до кожної знахідки ставиться Петро Болтанюк.

– Найважче позбавляти від патини металеві речі, – розповідає керівник розвідки. – Вони найбільше піддаються корозії і відновити їх дуже важко.

– Перед тим, як очищати предмет від патини, треба знати, з яким металом маєш справу, – приєднується до розмови Дмитро Кондратюк. – Не можна будь-який метал чистити одними й тими ж інгредієнтами, щоб не пошкодити виробу.

А тим часом, розкопуючи ще один шурф, Руслан Малишевський врізається лопатою прямісінько в камінь. Виявляється, ще 60 років тому тут пролягала Наришкінська вулиця, яку згодом засипали землею. На ній досі викладена бруківка, поряд – тротуар. Уявляємо, як колись тут їздили коні та ходили наші предки…

Раптом робітник знаходить незрозумілу йому річ. Виявляється, це частина лампади. А вже за декілька хвилин знову гукає про знахідку – цього разу це стара, змінена часом монета. Відразу ж археологи збігаються розгледіти, яким часом датується копійка. Очистивши її руками та ледь-ледь змочивши водою, на поверхні вимальовуються чотири цифри – 1855.

– Можливо, ця монета й не надто цін-

на – про це ми дізнаємося, коли опрацюємо літературу, – радіє знахідці Петро Болтанюк. – Та нам усе одно дуже приємно, що ми її знайшли, адже вона дає можливість умовно датувати бруківку.

Вже невдовзі розкопки цього об’єкта закінчаться, і археологи перейдуть до опрацювання знайденого матеріалу. Визначатимуть період та унікальність знахідок, перегортаючи стоси літератури. А потім писатимуть звіт, куди увійдуть опис, історична довідка, фотоматеріали. Працюватимуть натхненно та оперативно, адже вже до травня наступного року мусять представити результати дослідження. Та найважливіше тут інше – археологи поповнять історію міста новими унікальними артефактами, які займуть своє місце в Кам’янець-Подільському державному історичному музеї-заповіднику. Наразі їм вдалося музеїфікувати частину мощення площі Польського ринку, яке датують XIV-XVII ст.

Тетяна ХОПТЯР.