Четвер, 28 Березня 2024 р.
22 Серпня 2014

«ХОХЛЫ, ВЫ ЧТО…? КАКАЯ «НЕЗАЛЕЖНОСТЬ?!»

Віктор ВойцехівськийТакий не надто доброзичливий вислів, приправлений міцним слівцем, кам’янчани почули у серпні 91-го в Москві. Тоді, після так званого серпневого путчу і спроби державного перевороту в СРСР, у Кам’янці-Подільському вирішили: москвичам потрібна допомога. 23 серпня 23 роки тому з міста до Москви вирушили три рефрижератори із продуктами, прикрашені синьо-жовтим стягом з написом: «Вільна Україна – вільній Росії». Про гуманітарний вантаж росіянам, прийом кам’янчан у Москві та реакцію сусідів на проголошення Незалежності України пригадав напередодні 24 серпня лікар-психотерапевт Центральної районної лікарні, депутат міської ради першого демократичного скликання (1990-1994 рр.), котрий супроводжував гуманітарний вантаж, Віктор Войцехівський.

– Тоді, у серпні дев’яносто першого, наш депутатський корпус підтримав ідею надати допомогу Москві, – розповідає Віктор Олесьович. – Адже ми знали, що у сусідів – гуманітарна катастрофа, що в школах і дитячих садках нічим годувати дітей. Тому місто зібрало декілька «фур» продовольства – консерви, заморожене м’ясо, джеми, горошок, варення, баклажанову ікру. До столиці Росії з нами поїхав і цілий автобус кам’янчанок – народний самодіяльний хор «Смотрич».

У зібранні такої допомоги взяли участь колективи кабельного, консервного, електромеханічного заводів,

ПКБ АСУ, СКБ МЕТ, торгово-комерційного центру. А супроводжували вантаж заступник голови міської ради Ігор Земсков і депутати Віктор Войцехівський, Володимир Лобашов та Анатолій Лучко. До речі, саме художник Лучко оформив вищезгаданий напис на українському полотні, котрим «оздобили» вантаж.

– Вулицею Горького у Москві наші вантажівки з консервами в’їхали на Красну площу. Далі під’їхали до російського Білого дому. В «Моссовєтє» представники московської мерії влаштували нам офіційний прийом. Тоді мером Москви був Гаврило Попов, а його заступником – Юрій Лужков. У їхній компанії був і політик Анатолій Собчак. Їх приємно здивувало, що з усього колишнього Радянського Союзу кам’янчани першими приїхали до Росії з гуманітарною допомогою. Приймали нас у готелі ЦК КПРС, нині це п’ятизірковий ресторан «Балчуг». Наш «Смотрич» дав у Москві декілька концертів, а гімн України дівчата виконали прямісінько біля Білого дому.

Запам’яталися нам креативні написи на будинках Новоарбатського проспекту: «Забьём снаряд мы в тушку Пуго…» або ж «Кошмар на улице Язов». Міністр внутрішніх справ СССР Борис Пуго та міністр оборони СССР Дмитро Язов тоді входили до Державного комітету із надзвичайного стану, який мав на меті усунути від влади президента і зберегти СССР.

Кам’янецьку ж «гуманітарку» нам сказали здати «на зберігання» у найбільший гастроном Москви – «Новоарбатский». В його підвалах, які називали «черевом Москви», було дуже багато продуктів.

Саме в Москві кам’янчани дізнаються про те, що Україна стала незалежною. Та, вочевидь, така звістка взаємної радості у наших вільних сусідів не викликала…

– Пам’ятаю, у Володимира Лобашова був із собою маленький радіоприймач. Саме через нього ми почули, що в Україні Верховна Рада прийняла історичний документ – Акт Незалежності. Й коли на офіційному прийомі з ікрою і заливним уже почали співати «Подмосковные вечера», тоді москвичі заговорили про нашу незалежність. Лужков підійшов до мене і сказав: «Ви что, хохлы, о…ели?! Вы что теперь незалежные?». Так ми зрозуміли, що для Росії то був удар нижче пояса. І це було неприємно. Я кажу: «Хлопці, треба втікати додому!». Назад ми їхали дещо розчаровані такою реакцією російського істеблішменту. Росіяни, напевно, ніколи не бачили нас незалежними. Саме цьогоріч, на фоні нинішніх подій, мені, як ніколи, пригадалася ота наша поїздка…