СПОРТСМЕНИ У РОЛІ ВІЙСЬКОВИХ НАСТАВНИКІВ
Коли на Яворівському полігоні у Львові готували чергову зміну бійців для антитерористичної операції, командирами для змужнілих 30-50-річних чоловіків обрали кам’янчан, курсантів Одеської військової академії Дмитра та Дениса БРАНИЦЬКИХ. Упродовж двох тижнів 22-річні брати-близнюки навчали битих життям добровольців протистояти уявному ворогові й знешкоджувати його, стріляти з усіх видів зброї, проводити розвідку, надавати 
невідкладну меддопомогу, евакуювати поранених…
У рідному місті Браницьких знають як перспективних боксерів з численними відзнаками та медалями. Кандидати в майстри спорту Денис і Дмитро – неодноразові переможці чемпіонатів України та турнірів найсильніших боксерів, фіналісти чемпіонату України, переможці Спартакіади серед юніорів. Свого часу їхні прізвища значилися в збірній України. Цим хлопцям пророкували блискучу спортивну кар’єру. Вони сміливо могли повторити, а можливо, й перевершити здобутки братів Кличків. Але свого часу на шальках терезів мрію дитинства – професійний ринг, переважило служіння народу України.
На декілька днів брати завітали до рідного міста. Про свої курсантські будні та боксерське минуле вони повідали «ПОДОЛЯНИНУ».
ЯК ПРОКИДАЛОСЯ БАЖАННЯ НОКАУТУВАТИ
Аби сини росли здоровими і сильними, батьки змалечку привчили їх до спорту. Коли хлопцям виповнилося п’ять років, віддали на секцію художньої гімнастики, де вони оволоділи такими навичками, як спритність, гнучкість, витривалість, вміння тримати рівновагу. Спорт для справжніх чоловіків увійшов у їхнє життя, коли їм стукнуло десять.
– Батьки нас записали на секцію боксу – це було їхнім бажанням, – зізналися Діма та Денис. – Спочатку неохоче йшли на тренування, згодом втягнулися. Коли поїхали на перші змагання – чемпіонат України – й перемогли, з’явилося жагуче бажання тренуватися й нокаутувати.
Три роки брати Браницькі вчилися боксувати у відомого в місті тренера Володимира ПРИХОДЬКА. Одного разу їм випала карта їхати на тренувальні збори до столиці. Там вони впали в око чемпіону світу Юрію НУЖНЕНКУ, який запросив хлопців до київського спортивного ліцею-інтернату. Тож після закінчення 6 класу в школі №15 Діма та Денис вилетіли з-під батьківської опіки і поїхали відточувати переможні удари до Києва.
– Наш тренер Юрій Нужненко навчив нас не лише боксу, а й головного – бути людьми, – каже старший від брата (на 4 хвилини) Дмитро. – І нині для нас він є кумиром, з яким продовжуємо спілкуватися, правда, вже по телефону. Щоранку ми тренувалися по три години, а потім ішли на уроки. Ввечері знову були тренування «через не можу». Не вистачало часу ані на прогулянки, ані на щось інше. Лише бокс і навчання. В гості до нас приїжджали всесвітньо відомі боксери, як-от брати КЛИЧКИ, Костя ДЗЮ, на яких ми й рівнялися.
Окрім всеукраїнських змагань, хлопці виїжджали на міжнародні. Вони встигли вписати своє ім’я в списки переможців на змаганнях у Молдові та Білорусі. А згадкою про перемоги є чимало медалей і кубків, під які відведена окрема полиця. Загалом же на рахунку кожного з братів по дві сотні проведених боксерських поєдинків і лише одиничні поразки. Жодна перемога не давалася легко. Кожен суперник був сильним, витривалим і фізично підкованим.
– Запам’ятався хлопець із Києва. Про бій із ним ще декілька днів нагадував головний біль. Навіть зір втрачав – так було зле. Зрозуміло, що тоді я програв, але ця поразка багато чому навчи-
ла, – зазначив Діма.
– Ми з братом виступали в одній ваговій категорії, – розповідає Денис. – І часто траплялося, що до фіналу доходили він і я. За правилом братів Кличків, яке ми також намотали на вуса, ніколи не виходили на ринг один проти одного. Тому, за традицією братів Браницьких, кидали монету, і в кого випадав орел – той і знімав свою кандидатуру.
Сьогодні ж брати, незважаючи на вмовляння тренера, змінили професійний ринг на життя в казармах. Боксерські рукавиці одягають вряди-годи, коли є вільна хвилинка. Тоді ж можуть переглянути й найцікавіші моменти з боїв українських боксерів, за яких вболівають. І хоча під час перегляду, як зізнаються, кортить вийти на ринг, проте пріоритетним для себе визначили військове життя.
ДЕСАНТУРА ПЕРЕМАГАЄ БОКС
Коли до квартири родини Браницьких завітали з військкомату, Діма і Денис не прикривалися спортивними здобутками, а стали в стрій. Армійські будні у 80-й окремій аеромобільній бригаді ВДВ так їх захопили, що вступили до Львівської академії сухопутних військ ім.гетьмана Петра Сагайдачного. Згодом їх як найкращих перевели до Одеської військової академії. Тут «повітряним солдатам» залишається проходити муштру ще 10 місяців.
Десантники – універсальні бійці. Вони повинні вміти практично все: швидко бігати, влучно стріляти, стрибати з парашутом, керувати бронетехнікою, проводити розвідку… Тому фізичний гарт і безстрашність, чого братам не позичати, допомагають легко виконувати навіть складні завдання…
…Ніч. Над непроглядними лісами летить військовий вертоліт. З нього вистрибують декілька курсантів. Успішно приземляються. Усі в повному бойовому екіпіруванні приступають до виконання поставленого командиром завдання. З ним мають впоратися за два тижні. Весь цей час вони ночують під відкритим небом, харчуються тим, що є в лісі: ягодами, грибами, ящірками…
Щодо висоти, то хлопці розвіюють міф, ніби перший стрибок – найстрашніший.
– Бойове хрещення прийняли в небі над Яворівським поліго-ном, – пригадують Діма та Денис. – За традицією десантників, після першого стрибка отримали блакитні берети. Адреналін зашкалював, й страху зовсім не відчували. А от коли оцінювали всі ризики, ставало страшно. Тож подальші стрибки були важчими. Довелося пережити й такі, коли плуталися стропи в парашуті й виникав ризик для життя.
Цього літа брати Браницькі та ще 14 курсантів навчали добровольців військовим азам.
– Більшість із них мали дірки у військових знаннях. Їх і довелося цементувати. Адже не всі добровольці служили в армії. Були такі, які й гадки не мали, як розібрати-зібрати автомат, стріляти, рити окопи та бліндажі. Але головне – мали бажання, патріотичний настрій, тому легко все засвоювали. Вони продовжують набивати руку на Яворівському полігоні. Інколи телефонують до нас по поради.
Днями Денис і Діма повернулися до альма-матер. За декілька місяців вони отримають довгоочікуване звання офіцера і вступлять у доросле братство універсальних солдатів ВДВ, яких поєднує небесна блакить і відданість Батьківщині.
