Ніна СКАВРЕНЮК: «ЛІСНИЦТВО – ГАЛУЗЬ ДЛЯ НАЩАДКІВ»
Зайшовши до діброви, яка верхівками дерев ледь не торкається неба, дуже рідко задумуєшся над тим, що якби все це зелене надбання ніхто не доглядав, то за декілька років замість лісу ми б побачили звичайні хащі. На щастя, сьогодні легені Кам’янеччини не потерпають від недоглянутості. Однією із організацій, які стежать за станом лісів нашого району, є комунальне підприємство Кам’янець-Подільської районної ради «Надра Кам’янеччини». Напередодні професійного свята працівників лісу «ПОДОЛЯНИНУ» вдалося вихопити директора цієї установи Ніну СКАВРЕНЮК з надважливих волонтерських справ, у які півроку тому поринула з головою, і трішки поспілкуватися про справу, якій вона присвятила більшу частину свого життя.
– У моєму житті не було жодного моменту, коли б пожалкувала, що пішла в лісництво, – розповідає Ніна Дмитрівна. – Хоча багато хто й каже, що це зовсім не жіноча робота, та впевнена, справляюсь із нею на всі сто відсотків.
І справді, створена ще 2001 р. організація нині функціонує на повну. Обслуговуючи аж 8 059 га земель лісового фонду, з яких 394 га – полезахисні смуги, понад 30 працівників «Надр Кам’янеччини» засаджують, доглядають, охороняють своє дитя – ліс.
– Нині з упевненістю можу сказати, що задоволена кожним своїм працівником, – з гордістю у голосі зазначає Ніна Скавренюк. – Усі спеціалісти – від простого лісника до інженера – на своїх місцях і виконують покладені на них обов’язки. Якщо почати обхід лісів із Кульчіївців і Боришківців і дійти аж до Старої Ушиці, можна дізнатись чимало цікавого. Кожен лісник розповість історію будь-якого насадження: як посаджене, як росло. Надзвичайно вдячна працівникам за те, що живуть своєю роботою.
ДУША ШЕВЧЕНКА ЖИВЕ В КУЛЬЧІЇВЦЯХ
Завітавши до лісу, який обслуговує підприємство, можна збагатитись енергією від звичних для наших країв дубів, грабів, хвойних дерев. Окрім них, на території району висаджені й екзотичні ялиця біла, ясени, дуб червоний. Та найбільшою гордістю «Надр Кам’янеччини» є 4 дуби – нащадки того дерева, біля якого в с.Моринці творив Кобзар.
– Ще 2004 року ми їздили на Черкащину купувати сіянці, – згадує Ніна Дмитрівна. – Тоді в нас ще не було свого лісорозсадника. Під час візиту до Моринців моїм працівникам подарували п’ять деревцят, вирощених із жолудів того дуба, під яким сам Шевченко писав вірші, котрі згодом ховав у дуплі велетня. Ми їх висадили на валу в урочищі Кульчіївці. А напередодні Шевченківських днів зробили туди екологічний маршрут, встановили табличку, що це «Тарасові дуби», облаштували рекреаційну зону. Сподіваємося, що надалі саме там проводитимуться Шевченківські уроки.
ЛІС ОБІГРІЄ І НАВЧИТЬ, ЯКЩО ЙОГО НЕ ЗНИЩАТЬ
Можливо, багато кому здається, що сьогодні ліс потерпає від вирубувань. Проте Ніна Дмитрівна запевняє – це не так. Щороку «Надра Кам’янеччини» зрізають 40-45 га дерев, а звільнені площі засаджують молодняком.
– Надзвичайно приємно спостерігати, як дерево щороку змінюється. Проте лісництво – це галузь для нащадків. Адже лісник не бачить плодів своєї праці – їх оцінять лише внуки, – ділиться співрозмовниця.
Підприємство функціонує за рахунок реалізованої деревини. Якраз звідти нараховується зарплата, сплачуються податки до Державного та місцевого бюджетів. Збувають продукцію приватним і державним підприємствам. Уже допомогли запастися дровами районним школам, садочкам і ФАПам. Вирішили в скрутну хвилину допомогти й звичайним селянам.
– Раніше досить гостро стояло питання самовільного вирубування, – розповідає Ніна Скавренюк. – Але з часом, завдяки копіткій праці лісової охорони, цю проблему практично викоренили.
Проте не відомо, як буде цього року, адже попит на деревину різко зріс. Наше підприємство готове допомогти населенню. Деяку деревину будемо продавати, а вирубану в процесі догляду за молодняком – віддавати безкоштовно. Селяни зможуть самостійно заготовляти топорняк. Таким чином зможуть і собі забезпечити теплу зиму, і лісу допомогти.
Сьогодні працівники роблять усе, аби ліс став місцем для релаксу. Нещодавно у Врублівцях розробили екологічну стежку, де встановили аншлаги з усіма рослинами, занесеними до Червоної книги. Проте зазвичай саме гості лісу і псують загальну картину, забруднюючи та знищуючи надбання.
– Чим більше ми боремось зі сміттям, тим більше його вивозять у ліси, – скаржиться Ніна Дмитрівна. – Коли я бачу гору непотребу, то повторюю одну і ту ж фразу: «В Євросоюзі нас не чекають». Розумію, коли люди нарікають, що в селах немає смітників. Але хто ж заважає встановити їх самостійно? Ми дивимось на охайні хати в селах, де живуть справжні хазяї. Але сміття в інше місце, крім лісу, вони винести не можуть. А потім дивуються, хто ж це так насмітив?
Така ж картина і з рекреаційними куточками. Постійно встановлюємо аншлаги про збереження лісу. Але самі ж відвідувачі, прийшовши туди, псують зроблені нами речі. Навесні намагаємося все відновити, але щороку ситуація повторюється.
Може, через 10-20 років ця проблема зникне, але хотілося б, аби ми могли привести до лісу дітей і показати їм красу природи, а не звалище, аби шукали опеньки в листі, а не під горою обгорток і пластикових пляшок.
ЛІСНИКИ ДОПОМАГАЮТЬ АТО
Та, незважаючи на всі негаразди, «Надра Кам’янеччини» працюють успішно. А Ніна Скавренюк займається ще й волонтерською діяльністю.
– Усе почалося тоді, коли мій працівник повідомив, що його сина забрали в АТО, – каже Ніна Дмитрівна. – Підприємство відразу ж перерахувало гроші і закупило деякі речі для військового. А згодом я зібрала колектив, і всі разом вирішили виділяти кошти на АТО із заробітної плати. Пізніше з пропозицією допомогти людям потрапила до ініціативної групи волонтерів при Кам’янець-Подільській районній раді. Чесно зізнаюся: наразі всі лісові роботи відійшли на другий план, і я надзвичайно вдячна колективу, який підтримує мене у справі, якою займаюся нині. Адже ліс буде стояти незалежно від нас, а України завтра може не стати, тому ми маємо зробити все, аби був мир.
Наближається зима, отже, хлопців треба знову одягнути, передати їм противірусні засоби. А на це потрібні чималі кошти. Ми зініціювали пропозицію, щоб аграрії перераховули гроші на допомогу військовослужбовцям. Та нам допомогли лише дрібні підприємства: «Деметра», «Гринчуцьке», «Мрія-2010» і «Ювенга». А от потужні виробники «Нібулон» та «Кернел» відмовились. Мами військових кажуть, що фірма «Нібулон» надала по тисячі гривень для хлопців із Сокола. Але як за такі гроші можна купити захисну амуніцію? Адже бронежилет коштує три тисячі гривень, каска – три тисячі, на одяг і взуття теж треба немало. А менеджер компанії «Кернел» на прохання батьків одного з хлопців допомогти сказав, що можуть дати пайовикам розрахунок на 4-5 років наперед, аби вони зібрали своїх дітей на схід. Хіба це по-людськи? Впевнена, що мир буде, і коли він настане, ці підприємці не матимуть права подати Героям руку.
Тетяна ХОПТЯР.
