Четвер, 28 Березня 2024 р.
26 Вересня 2014

ГЕРОЙСЬКІ БУДНІ КАМ’ЯНЕЦЬКИХ САПЕРІВ

Під шквальними обстрілами «Градів» і мінометів, будучи на мушці в снайперів, щохвилини ризикуючи життям, кам’янецькі сапери із Центру розмінування від початку АТО розшукали і знешкодили понад дві тисячі вибухонебезпечних предметів і саморобних пристроїв. Уже 7 місяців вони виконують військовий обов’язок на Донеччині та Луганщині, дехто встиг побувати там по 2-3 рази. Ці Герої не женуться за славою або місцем у Верховній Раді, а мовчки виконують роботу і першими заходять у відбиті в бойовиків населені пункти. Їхні мужність і професіоналізм відзначив Президент України Петро Порошенко та начальник Генштабу ЗСУ генерал-полковник Віктор МУЖЕНКО. Сімнадцятьом військовим вручили ордени Богдана Хмельницького, відзнаки, нагрудні знаки «За військову доблесть», відзнаку «За досягнення у військовій службі», ордени «За мужність», «Знак пошани» та «За зразкову службу». Ще одинадцятьох представлено до нагородження.

Про найжахливіші картини із неоголошеної війни та найнебезпечніші завдання «ПОДОЛЯНИНУ» розповів командир Центру розмінування полковник Володимир РОДІКОВ.

ТЕ, ЩО ВРАЗИЛО КОМАНДИРА

Володимир Геннадійович теж повернувся із зони АТО, де виконував завдання як командир групи розмінування. Він разом із бійцями Нацгвардії, військової контррозвідки, спецпідрозділу СБУ, спецпідрозділу «Альфа», міліціонерами зазирали у найвіддаленіші куточки донецьких міст – Краматорська, Слов’янська, Дебальцевого, Артемівська та луганської Попасної.

Володимир Родіков та Олег Хоптій під Краматорськом– Мости підривали аматори, їх не зруйнували, але пошкодили, залишивши вибухівку, що не здетонувала, – каже полковник. – Знімали її у великій кількості. Перевіряли дороги, підприємства, заводи, магазини, бомбосховища на наявність небезпечних «подарунків». Покреативили бойовики із саморобними вибуховими пристроями. Їх знаходили в бляшанках від енергетиків, вогнегаснику в ювелірному магазині тощо. На одну з них, що вписалася в сигналізатор клювання, натрапили поблизу Попасної. Там було облаштовано систему блокпостів з підкопами та виходом у «зельонку» – все було заміновано.

Як зізнався командир, найбільше його здивував об’єкт у Слов’янську – «Вілла «Марія». Цю стару одноповерхову будівлю передали в користування Свято-Воскресенському храму на 49 років для створення Центру військово-патріотичного виховання молоді. Однак забарикадовані вікна маскували тероризм, сепаратизм і бандитизм. Поруч із церковною літературою валялися шприци, пляшки від спиртного, а вперемішку з мішками з піском – ікони… Тут наші бійці розшукали й елементи вибухівки, «гранатометних пострілів», печатку прокуратури Слов’янська, інші документи.

Вразила бувалого полковника і кількість боєприпасів, що валяються на вулицях і травмують людей. В Артемівському районі вони призвели до трагедії. Батько приніс додому снаряд, який хотів розібрати й здати на металобрухт. Його обліпили 9 дітей. Коли ж пролунав вибух, 1,5-річній дитині відірвало ногу, 16-річну у важкому стані доправили до реанімації…

І, звісно ж, деякі знахідки, як-от боєприпаси із російським маркуванням, військова форма та бронежилети РФ, красномовно засвідчили, що «російських військ в Україні немає»!!!

ТІ, КОТРІ ПРОЙШЛИ ДВА КОЛА ПЕКЛА

Вихудлі, із ледь посивілим волоссям, травмованими тілом і душею повернулися додому бійці, яким довелося пройти через два пекельні котли. Капітан Олександр МЕЛЬНИЧУК і сержанти Сергій БРУСКА й Андрій ОЛІЙНИК, які пройшли через пекло під Савур-Могилою та Іловайськом і залишилися живими, ще довго згадуватимуть полеглих побратимів, котрі поклали життя, окропивши кров’ю землю Донбасу.

Кам’янецькі сапери з 18 до 24 серпня, незважаючи на постріли бойовиків, встановлювали інженерні загородження на висоті 277.0 «Савур-Могила». Уламки від ворожих снарядів таки зачепили Андрія, однак напризволяще бойові побратими його не залишили. Отримавши наказ про відступ, будучи затиснутими з усіх боків терористами, без крихти хліба й краплі води, наші хлопці добиралися до блокпоста Нацгвардії. 60-кілометрову відстань подолали за шість ночей, бо вдень відпочивали. Три доби воїни пробули з нацгвардійцями, доки не потрапили в «гуманітарний коридор під Іловайськом».

– Ввечері мені подзвонив Сашко і ледь вимовив: «Коли щось, подбайте про наші сім’ї», – каже Володимир Родіков. – Я йому відповів: «Ти не маєш права навіть так думати, ти – офіцер і повинен дбати про підлеглих». Уже після повернення він сказав: «Якби ви мене не підбадьорили, я б взагалі розклеївся. Обстріл був настільки інтенсивним, що складалося враження, ніби матеріально ти ще існуєш, все бачиш, чуєш, але реально відчуваєш, що за секунду тебе може не стати». До речі, Олександр уже двічі був у зоні АТО. Брав участь у спецоперації зі звільнення Донецького аеропорту. Нині бійці проходять курс реабілітації. Як командир Центру розмінування, пишаюся, що служу з такими відважними хлопцями.

ЕПІЗОДИ З ПОЛЯ БОЮ

Мужньо вистояли під обстрілами «Градів» і мінометів капітан Юрій КОНДРАТЮК та молодший сержант Едуард ІВАНОВ, які здійснювали інженерне забезпечення в складі 79-ї аеромобільної бригади. Коли в населений пункт Дякове зайшли 10 танків, 4 БМП і 6 фур з боєприпасами, армійці їх обстріляли. Підірвали вантажівки, знищили 3 танки і 2 БМП.

Два тижні затиснутий сепаратистами в районі Червонопартизанська був капітан Вадим РУСИЙ. Він виносив із поля бою поранених і не пристав на пропозицію перетнути російський кордон. Аби вийти до своїх, ішов уночі, без засобів навігації по незнайомій місцевості, підконтрольній сепаратистам.

Інша група – підполковника Віктора ПІЛЬКЕВИЧА – розміновувала міст у Щасті. Сапери виявили 85-кілограмовий заряд у тротиловому еквіваленті, який бойовики примостили на опорі на висоті 10 м.

Успішно виконали завдання і групи майорів Олега ХОПТІЯ та Сергія ТУРЧЕНКОВА. А солдат Микола ЛОБОДА, незважаючи на поранення, впродовж двох діб виконував військовий обов’язок.

Ці сміливі хлопці поруч із нами. Чорні епізоди війни ще довго приходитимуть до них у страшних сновидіннях. Але, незважаючи ні на що, в разі потреби, вони знову підуть боронити Україну. А поряд дехто спокійно п’є каву й розважається, не переймаючись, що за тисячу кілометрів ллється кров…