«НІ» ХАЛТУРІ В ТУРИСТИЧНІЙ ІНФРАСТРУКТУРІ

Із величезним багажем історичних та архітектурних пам’яток, ресурсом унікальних природних краєвидів Кам’янець-Подільський щороку зустрічає туристів, хапаючись за кожну можливість заробити на цьому гроші. Спробуємо з’ясувати, чи навчилося місто максимально ефективно використовувати такий багаж і чи достатньо вкладає сил у розвиток галузі, що формує його імідж і скарбницю?..

В ЧОМУ ЛОГІКА ВІДСУТНОСТІ ЛОГІСТИКИ

«Як потрапити до фортеці та що ще цікавого можна у вас побачити?». Мабуть, кожному кам’янчанину не раз доводилося чути такі запитання від людей з великими рюкзаками за плечима, котрі налаштовані вздовж і впоперек обійти Кам’янець-Подільський. Утім наше місто чомусь таку інформацію від свого туриста приховує. Адже як театр починається з вішаків, так і туризм мав би починатися із в’їздів у населений пункт і вокзалів, куди прибувають гості, на яких чекають. Погодьтеся, містечко, котре прагне заробляти на туристичній галузі та має чим здивувати, повинно розгорнути перед візитером свої обійми у вигляді інформаційних сіті-лайтів і вказівників на основні об’єкти туристичного інтересу, стендів з картою міста й табличок на архітектурних пам’ятках. Утім такого добра в нас мало, а на вокзалах взагалі немає.

Зате, зійшовши з автобуса, турист із нав’язливих рекламних вивісок дізнається, «як зробити свою оселю затишною з хорошими вікнами» і «де вигідніше взяти кредит», проте жодного натяку на будь-яку історичну пам’ятку немає. Серед пропозицій, щоправда, можна вичитати про житло подобово та недорогий готель. Натомість Кам’янцю не завадило б скористатися досвідом, скажімо, туристичного Львова, до якого так хочемо дорівнятися. Там людині, котра приїхала до міста вперше, зорієнтуватися допомагає так зване туристичне знакування. До нього розроблені й певні вимоги: зрозумілість для максимальної аудиторії та неагресивність до міського середовища, конкурентоздатність до зовнішньої реклами й економічність, довговічність і навіть вандалостійкість. Більше того, вказівники повинні бути виконані в одному стилі з іншими елементами системи знакування.

Люби, Боже, правду, але з туристично-інформаційною інфраструктурою в Кам’янці халтурять. Ми не рекламуємо Лебединого озера, мовчимо про наші церкви, не кличемо туриста до альпін-парку. Мовляв, кому треба – нехай сам шукає розваги, враження, пам’ятки чи інформаційні центри для туристів, яких у місті є три. Два з них – приватні, третій підпорядковується історичному музею-заповіднику. Хоча на нестачу інформаційних матеріалів для туристів нарікають і тут.

– Коли підпорядкований музею туристично-інформаційний центр щойно відкрили, то тут було багато продукції: путівники, листівки, буклети, що стосуються окремих об’єктів, скажімо, Ратуші чи Картинної галереї. Вони закінчилися в перший же рік, – каже екскурсовод відділу маркетингу, екскурсій та інвестиційної діяльності Ростислав МАЙОР. – Є у нас схематичні путівники, але хороших карт наразі немає. В цьому напрямку місту можна було б і попрацювати. Ми порушували й проблему відсутності інформаційних біг-бордів, реклами на міських вокзалах, казали, що було б добре встановити на Алеї закоханих, де є велика карта, рекламу на зразок «Музей, проведення екскурсій, Ратуша, Картинна галерея». Таку ідею в міській раді схвалили – та й по тому. Відтоді минуло три роки, проте цього так і не зроблено.

Гарний приклад розвитку туристичної інфраструктури – Львівський ТІЦ. Там багато реклами, видають карти з туристичними маршрутами, позначеннями руху громадського транспорту, місцем знаходження музеїв та інформацією про них. Нехай ті карти виготовлені зі звичайного паперу, на відміну від глянцевих, які видавали нам, проте це економічно вигідніше – за таку ж суму їх можна зробити набагато більше. Львівський інформаційний центр також має чудовий сайт, наш же розробляється вже третій рік поспіль і сьогодні майже не діє.

Прогалини в туристично-інформаційній інфраструктурі Кам’янця визнають і в міськраді.

– Ми розуміємо, що більше уваги потрібно приділяти внутрішньому туризму, комфорту перебування гостей у місті, тому наразі вже підписали угоду з підрядником, який виготовляє таблички, означення логістики в місті, інформаційний ресурс для забезпечення ТІЦів, котрим бракує матеріалів, – каже директор департаменту гуманітарної політики міськради Альона КУЗЕМА. – Отих 25 тисяч гривень, виділених на популяризацію міста на міжнародному рівні, плануємо використати саме на сіті-лайти, банери, вказівники. Адже якщо торік ми відвідали чотири міжнародні туристичні виставки, то цьогоріч через об’єктивні причини – жодної, війна малює власні кольори перед іноземним туристом. Найближчим часом вирішимо й питання виїзду та в’їзду до міста, щоб люди не просто транзитом проїжджали населений пункт Кам’янець-Подільський, а розуміли, що перебувають на території туристичного центру і обов’язково хотіли сюди повернутися. Тому хочемо виготовити інформаційні таблички

в одному стилі й разом з тим

позначити найбільш відвідувані об’єкти. Поки що зробили замовлення і сподіваємося, що новий турсезон зустрінемо з очевидними покращеннями.

НЕ ВАРТО ЕКОНОМИТИ НА «ЕКОНОМІЦІ ВРАЖЕНЬ»

Адаптувати до вимог сучасного туриста обіцяє і Кам’янець-Подільський історичний музей-заповідник. За даними департаменту, порівняно з минулим роком, кількість відвідувачів музею збільшилася на 25%. Цьогоріч його вже встигли відвідати 97066 туристів, серед них – близько тисячі іноземців.

Аби з архіву старовини він зрештою таки почав перетворюватися на скарбницю незабутніх вражень, уже з наступного року над розвитком музею працюватимуть згідно з новою концепцією. Бо поки що туриста до Кам’янця манять не археологічні знахідки, кропітливо зібрані експозиції чи шедеври мистецтва, а фортеця, каньйон і костел. Статичність цих основних принад міста музейники вже встигли відповідно назвати «ФКК фактором». Адже до об’єктів музею туристи зазвичай навідуються тільки тому, що постійну прописку ті мають у приміщеннях унікальних архітектурних пам’яток історії. Крім того, відвідавши їх один раз, бажання повернутися сюди наступного у відвідувачів виникає вкрай рідко.

– Над новою концепцією ми працювали протягом двох років, – розповідає директор Кам’янець-Подільського державного історичного музею-заповідника Віктор ТРАВІНСЬКИЙ. – При її розробці враховували думку наших відвідувачів, працівників музею, науковців. Адже хочемо перетворити музей на сучасну установу, що реально могла б впливати на туристичний потік у Кам’янці. Наразі розробляємо систему заохочення працівників музею, значну увагу приділяємо фондам, працюватимемо над розширенням виставкових площ, закуповуватимемо сучасне експозиційне обладнання. 80% роботи буде спрямовано на вивчення історії міста, запозичимо й досвід успішних українських і польських музеїв.

Сьогодні багато музеїв світу намагаються втілювати в життя так звану «економіку вражень», робити так, щоб музей жив і зачіпав кожне із відчуттів туриста. В Кам’янці ж поки що апробувати теорію вражень в дії частково допомагають екстремальні розваги: катання на БРДМі, тролей через каньйон, альпін-парк. На жаль, зависли в режимі проекту атракціони «Канатна дорога» й «Повітряний ліфт».

Яскравою та емоційною обгорткою туристичної галузі міста, без сумніву, є саме фестивалі. Їхній календар із року в рік Кам’янець намагається потовщити новими заходами, оригінальними проектами і презентаціями. І хоч цьогоріч свої корективи до нього внесла війна, декілька яскравих подій турсезон-2014 таки закарбував у пам’яті туриста.

На всю Україну цьогоріч прогриміли імена зірок світової опери в мініатюрі «Трубадур» та імениті гурти фольклорного «Купальського кола». У Кам’янці відбувся і міжнародний лучний турнір, перший фестиваль східного танцю, вдалися «Мистецькі вихідні» у міських скверах. А під час відкриття туристичного сезону увагу всеукраїнських ЗМІ прикував дебютний фестиваль кави, що встиг потрапити одразу на дві сторінки Книги рекордів України. Власне, саме його в департаменті гуманітарної політики тепер ставлять у приклад, як на розвиток туризму можуть впливати основні «жниварі» його плодів – місцеві готельєри та ресторатори.

– Саме подієвий туризм допомагає не лише урізноманітнити наш історико-архітектурний центр емоціями, але й формує широке поле для партнерства влади, бізнесу й громади, – продовжує Альона Леонідівна. – «Партнерством-2014» я б назвала співпрацю кавоварів нашого міста, завдяки якій і вдалося провести кавовий фестиваль. Їхнє об’єднання не було формалізованим, втім стало надзвичайно дієвим. Я тішуся цим, бо саме такий шлях колись пройшов Львів.

Партнерські відносини з готельєрами і рестораторами у міськраді вирішили формалізувати. Підготували навіть проекти тристоронніх угод: фестивальна агенція чи громадська організація, яка ініціює фестиваль, – представник готельного чи ресторанного бізнесу, що готовий допомогти організації, – департамент гуманітарної політики міськради. Цим самим сподівалися, що на таку пропозицію відгукнеться більша кількість партнерів, що нарешті долучаться й готелі «Гетьман», «Тарас Бульба», «Ксенія». Але, на жаль, така формалізація ні на що не вплинула.

– Підприємці по-різному ставляться до співпраці в туристичній галузі. Одні кажуть: «Нехай влада організовує, а мій турист до мене сам прийде». Інші ж згодні допомагати, щоправда, за окрему плату, – каже директор департаменту. – А хочеться, аби було зовсім по-іншому, бо якщо турист приїде на подію, то вигоду отримає кожен. Тим паче, що ідей для фестивалів є дуже багато.

Одну з них планують втілити вже наступного року і по секрету анонсують нечуваний раніше фестиваль води, який проведуть спільно із підприємцями міста. Планують у місті розширювати й напрямок постійно діючих атракцій з історичним забарвленням.

ЧИ ПІШЛЮТЬ ТУРИСТІВ МАРШРУТОМ МИКОЛИ ДРУГОГО?

Втім, намагаючись привабити туриста пам’ятками і фестивалями, ми чомусь забуваємо про ще одну родзинку туристичних міст – концептуальні кафе й ресторани, котрі так користуються попитом у відвідувачів. Та наші підприємці, очевидно, не навчені ефективно використовувати лозунг «Хліба і видовищ». Більшість із них чи то лінуються, чи то не мають бажання й фантазії, аби зробити свій заклад особливим, приваблюючи гостей оригінальною задумкою. Згадаймо, для прикладу, львівські кафе «Криївка», де не годують москалів, ресторан-музей «Гасова лямпа», відкритий на честь винахідників керосинової лампи Яна Зега та Ігнатія Лукасевича, галицьку жидівську кнайпу «Под Золотой Розой», де немає цін у меню, чи тематичне кафе «Дім легенд».

Ігнорує туристичний Кам’янець і чимало можливостей та історичних приводів затримати туриста на Новому плані. Ми звикли, що гостей насамперед приваблює Старе місто з його середньовічним духом, Старим і Новим замками, Польською та Руською брамами, Ратушею, Кафедральним костелом. Але ж стільки можна було б розробити цікавих ідей для туризму, пов’язаних із відомими постатями та багатою історією відносно молодого Нового плану.

– На Новому плані можна організувати цілу низку тематичних маршрутів. Наприклад, «Кам’янець періоду Першої світової війни», – каже краєзнавець Олег БУДЗЕЙ. – Адже тут містився штаб Південно-Західного фронту, пов’язаний з іменами Олексія Брусилова та Лавра Корнілова. Уявіть собі, місто тоді відвідали Микола II, Олександр Керенський, майбутні маршали Георгій Жуков і Олександр Василевський, майбутній гетьман Павло Скоропадський. А в прифронтових шпиталях оперував Михайло Булгаков.

Кам’янець губернський, столичний, банківський, промисловий, медичний, військовий, духовний, освітній, літературний, театральний, музичний, художній, спортивний, Кам’янець і кіно – такими можуть бути тематичні маршрути новопланівськими вулицями.

Туристи тільки прицмокуватимуть язиками, коли побачать будинок, в якому народився поет Микола Бажан, церкву, в якій його охрестили, навчальні заклади, де здобували освіту композитор Микола Леонтович, співачка Лідія Липковська, майстер джазу Михайло Альперін, художниця Тетяна Яблонська. Гостям міста можна було б показувати стадіон, на якому тренувалися метальник молота Анатолій Бондарчук і гандбольний тренер Ігор Турчин, спортивну школу, де навчалися зірки радянського футболу Володимир Капличний і Володимир Булгаков. Чимало було б і охочих побачити кінотеатр, в якому із глядачами спілкувалися Іван Миколайчук і Броніслав Брондуков, сцену, на якій грали Марія Заньковецька й Амбросій Бучма, ставив вистави Микола Садовський, співав Борис Гмиря, будинки, в яких жили байкар Микита Годованець, дослідник подільської старовини Юхим Сіцінський, голова подільської «Просвіти» Кость Солуха.

Інтригуючи відомими іменами, можна робити екскурсії на завод, де працював автор «Старої фортеці» Володимир Бєляєв, університет, в якому сіяла розумне, добре, вічне ціла плеяда славних українських учених на чолі з Іваном Огієнком, будинок, в якому містилася редакція «Червоного кордону», що дав зелене світло першим віршам Наталі Забіли й Івана Багряного.

Зі слів Олега Васильовича, занадто мало маємо на Новому плані й таблиць, які б інформували кам’янчан і гостей міста про пам’ятні події. Наприклад, на будинкові №49 на вул.Огієнка мала б з’явитися ошатна дошка з повідомленням: «Тут листівки проти влади виготовляв майбутній міністр освіти Володимир Затонський, ночував Олександр Керенський, обідав Симон Петлюра, з вітальним словом до нього зверталася Софія Русова». А на майдані Відродження міг би стояти сіті-лайт: «Тут 1859 р. про майбутнє Кам’янця міркував Олександр II, 1919 р. присягав на вірність народові Симон Петлюра, 1991 р. спілкувався з виборцями В’ячеслав Чорновіл».