КРІЗЬ ТЕРНИ ДО ВРОЖАЇВ
Агропромислова кам’янецька земля, яка рябить калейдоскопом полів, засіяних колосистою пшеницею та ячменем, сонячним ріпаком, кукурудзою, соняхами, соєю, багата фермерськими господарствами, де зростають кури, корови, вівці, свині, садами, налитими соковитими яблуками та сливами, продовжує залишатись однією з найкращих за врожайністю в області. Та навіть попри це надскладні економічні умови зв’язують підприємцям руки. Напередодні свята працівників-годувальників «ПОДОЛЯНИН» вирішив дізнатися, як почувається нині ця галузь.
ПРИРОДА СПРИЯЄ, А ЦІНИ ЗАВАЖАЮТЬ
Цьогоріч ми маємо гарні результати з урожайності. Кліматичні умови дозволили вчасно посіяти зернові та зернобобові культури, рясні дощі наповнили їх силою, а вже навесні підприємства закупили і внесли міндобрива, які ще більше збагатили рослини. Тому й не дивно, що врожайність на 20% вища за торішню. В результаті Кам’янеччина займає ІІ та ІІІ місця в рейтингу врожайності Хмельницької області.
– Наразі для наших аграріїв 60 центнерів з гектара пшениці, 80 – кукурудзи, 3,5 тонни – сої, 4 тонни – ріпаку – норма, а не випадковість, – розповідає начальник управління агропромислового розвитку РДА Ігор ГАЙ. – Ще п’ять років тому такі показники вважалися рекордами. Це свідчить про те, що люди знають, чим займаються.
Вирощуючи дорогоцінне зерно, наші аграрії здебільшого здають його до елеваторів потужних виробників «Нібулон» і «Кернел». Вже звідти продукція спрямовується не лише в кожен куточок України, а й до інших країн світу.
– В основному продукцію відправляємо до Миколаєва, а вже звідти вона потрапляє в світ, – розповідає директор філії «Нібулон» «Смотрич» Артем ПЕРЖИНСЬКИЙ. – Наш товар експортується в країни Африки та Європи.
Але навіть попри такі результати, нині нашим аграріям доводиться не жити, а виживати. Нестійкість гривні залишає негативний відбиток на фінансовому стані аграріїв та фермерів не лише нашого району, а й усієї країни.
– На жаль, нині немає стабільності цін ні на сировину, ні на збут уже вирощеної продукції, – зазначає Ігор Віталійович. – Підприємці не можуть спрогнозувати, чи матимуть виграш з продажу товару. Адже ціни зростають на все, крім продукції сільського господарства. В доларовому еквіваленті ціна на пшеницю, сою, кукурудзу ще навесні була на 20-30% вищою, ніж тепер. Подорожчали й мінеральне добриво, дизпальне, енергоносії, засоби захисту рослин. Цінова ситуація не відповідає тим витратам, яких зазнали підприємства, бо в нас усе прив’язане до долара, а от продукція залишилася в гривні. Поки не відомо, чи залишилися виробники в збитку, але бажаного прибутку точно не отримали. Торік підприємці закупили багато техніки, цього року теж планували оновитися. Розраховували на прибуток, бо знали, що буде гарний урожай. Звичайно, працівники не залишились без зарплати чи матеріальної бази, але грошей на розвиток підприємств немає.
Як зазначає Ігор Гай, не надто гарні прогнози в аграріїв і на наступний рік. Окрім фінансового показника, засмучують і зріджені сходи зернових, несприятливі погодні умови, тому не варто розраховувати на такий самий урожай, як цього року.
ФЕРМА ЗА 20 МІЛЬЙОНІВ
Схожа ситуація і з тваринництвом. Виробники м’ясо-молочної продукції вкладають у підприємства мінімум коштів, боячись прогоріти. Якщо ж, вирощуючи культури, аграрії за рік-півтора вже можуть повернути вкладені гроші, то з тваринництвом усе по-іншому. Аби отримати прибуток, необхідно як мінімум 5 років важкої праці. А в нинішній нестабільній економічній ситуації далеко не кожен готовий так ризикувати. Тому й не дивно, що старі напіврозвалені ферми, які примарами сиротіють у багатьох селах, ніхто не береться відбудовувати.
Як розповідає Ігор Віталійович, фермерство вимагає сучасних приміщень, та на це треба чимало коштів. Умовно на одне місце ВРХ ще торік треба було виділити 20 тис.грн., відповідно на 500 голів (це найменше, на що варто розраховувати) – 10 млн.грн. А з курсом долара, який стрімко зріс, нині цю суму треба множити на два.
– У нас тваринництво значно краще розвинуте в приватному секторі, це стосується як великої рогатої худоби, так і свиней, – розповідає Ігор Гай. – Адже селяни, вирощуючи худобу, не враховують людської праці, електроенергії, кормів. На підприємстві ж це потребує чималих витрат. Тому й маємо 80 відсотків тварин у приватному секторі та лише 20 – зареєстрованих на юридичних осіб. Підприємці утримують 2850 корів, 1 тисячу свиней, 2 тисячі овець, 7,5 мільйона курей і 38 коней. Селяни ж лише корів мають 11 тисяч.
Та навіть у приватному секторі поголів’я худоби, на жаль, щороку зменшується. Важка праця, значні витрати даються в знаки. А старше покоління, яке здебільшого й займається господарством, вже не має змоги тримати худобу.
Схожа ситуація і з землями. Нині селянину значно вигідніше здати свій гектар орендарю і отримувати з цього прибуток.
– Аби накупити техніки на два гектари землі, потрібні серйозні капіталовкладення, – розповідає Ігор Гай. – Одного трактора замало, необхідно купити і сівалку, і диски, і котки, і обприскувач, а це сьогодні недешево. В результаті з гектара можеш отримати максимум на тисячу більше, ніж дають за пай орендарі. Нині можна отримати від 600 до 1500 гривень за гектар, залежно від регіону. Приємно, що кожного року маємо все менше і менше землі, на якій замість городини ростуть бур’яни.
МОЛОКО З ХІМЗАСОБАМИ, або ЧОМУ НАС НЕ ХОЧЕ ЄВРОПА?
Має Кам’янеччина і низку потужних фермерських господарств. Так, «Меріно-Україна», яке оселилося в с.Чабанівка, – єдине в Україні підприємство, яке займається розведенням племінних овець м’ясної та молочної порід. Днями виробник отримав статус племінного заводу.
– Ми продаємо племінних тварин громадянам, аби вони могли розширювати свої господарства, – розповідає керівник підприємства Лаймонас ГУРСКІС. – Це породи, на яких звичайний селянин зможе заробляти гроші. Розраховуємо на продаж свого товару виключно в Україні, бо наразі ще не маємо такої кількості, аби продавати й за кордон. А ті тварини, яких ми вибраковуємо, реалізуємо на м’ясо в ресторани України.
Що ж стосується свинини та молочної продукції, то раніше виробники продавали її росіянам. Тепер же цей шлях закритий, тому годують лише українців.
– Молоко, зібране на Кам’янеччині, реалізується в Нову Ушицю, Борщів, Тернопіль, Дунаївці, – зазначає Ігор Гай. – Борщівський сирзавод і ПАО «Лактіс», філія якого є в Кам’янці-Подільському, виготовляють тверді сири. І, наскільки мені відомо, вони справді реалізовували продукцію в Росію. Так само на нашого північного сусіда були спрямовані й заготівельники яловичини. Наразі експорт призупинився.
На Європу, на жаль, ми поки що також не можемо розраховувати. Адже наша продукція не відповідає євросоюзівським стандартам.
– Молоко, яке здають юридичні особи, потрапляє на виробництво «цільномолочки» на наші заводи як високоякісне, все інше ж іде на тверді сири, бо не відповідає певним параметрам якості, – розповідає Ігор Гай. – У Європі не так зважають на жирність і білок, як на соматичні клітини, які вказують на бактеріальне забруднення. В нас навіть не звертають уваги на їх наявність. Не маємо достатньої кількості молокопунктів, які відповідали б нормам, тому не відомо, в якому стані цей продукт доїжджає до заводу. Звичайно, вже там його очищають за допомогою хімзасобів і сепарування, проте для європейців це ненормально.
Незважаючи на низку проблем, з якими нині бореться сільське гоподарство, підприємці та звичайні селяни не покидають своєї справи. Можливо, з часом проблеми усунуться, бо український селянин звик працювати на землі попри всі негаразди. І навіть без вагомої підтримки держави аграрний і промисловий сектори вишукують ті ніші, які дають змогу заробляти гроші та годувати українців.
Тетяна ХОПТЯР.
