РЕВОЛЮЦІЯ ГІДНОСТІ. ЗГАДАТИ ВСЕ

Рівно рік тому, 21 листопада, Україна стала іншою. У самому серці столиці вибухнула революція, котра навчила нас співати гімн, поклавши руку на серце, щиро полюбити кольори національного стяга, а головне – довела, що народ насправді сильніший за будь-яку владу.

Спочатку Майдан гідності об’єднав мільйони українців довкола спільних ідей євроінтеграції, а згодом став плацдармом справжньої визвольної боротьби. Ми ніколи не забудемо стовпів протестного диму від палаючих шин, ми завжди чутимемо патріотичний унісонний спів стотисячної колони мітингувальників, нам ще довго болітимуть рани від міліцейських кийків. І так хочеться вірити, що кожен із нас не дозволить собі зрадити воїнів Небесної сотні.

Сьогодні ж хочемо згадати, чим жив кам’янецький Євромайдан, що відчували і чого чекали від революції кам’ян­чани.

Із тривожним повідомленням про те, що український уряд дав задню й розпорядився призупинити процес підготовки до євроінтеграції, «ПОДО­ЛЯНИН» вийшов уже в п’ят­ницю

22 листо­пада. Напередодні ж увечері на цент­ральній пло­щі Киє­ва почала народжуватися й повставати ота народна сила, кот­ру згодом назвуть «ЄВРОМАЙДАНОМ».

«Рада мала би бути заблокована вже зараз, перші намети на Майдані з’яви­тися вже сьогодні, масштабні акції протесту – завтра. Тому що влада не просто змінює вектор розвитку, але й принижує своїх громадян…».



(Олексій Кошель, політолог. Звернення в мережі Facebook від 21 листопада 2013 р.).



    А починалася мільйонна революція з десятка активістів і закликів до протесту, що блискавично розповсюджувалися в соц­мережах. Усього за декілька годин на столичному майдані Не­залежності зібралися декілька тисяч людей, котрі без будь­яких політичних прапорів мирно скандували «Україна ­ це Європа!». Тоді українці просто бажали, аби з їхньою думкою рахувалися, не підозрюючи, що непокірних влада приборкуватиме «беркутівськими» кийками та кулями в скроню і серце…

Але поки столичний майдан збирав мітингувальників із різних куточків України, поки Львів розпирало від невдоволеного студентства, а Тернопіль на всю горлянку кричав про своє прагнення до об’єднання з Європою, від Кам’ян­ця не було й натяку на незгоду з подіями, що перевернули країну з ніг на голову. Кам’яну витримку наше місто демонструвало з «чорного четверга» 21 листопада аж до понеділка.

І лише на шостий день Революції кам’янчани активізувалися. 26 листопада майдан Відродження зустрів демонстрантів, якими виявилися переважно місцеві лідери опозиційних партій та їхні прихильники. Ка­м’я­нецький Євромайдан зарябів різнокольоровими стягами ­ політика захлиснула аполітичне за своєю суттю зібрання. Це згодом трохи порозлякувало людей, котрі не бажали стояти під партійними прапорами.



«…Ми, депутати Кам’янець-Поділь­ської міської ради, за європейський вибір України як шлях наближення до стандартів демократії, громадянського суспільства, верховенства права та забезпечення прав і свобод людини й громадянина».

(Із рішення позачергової сесії міськради від 26 листопада 2013 р.).



   У той час заметушилися і в міськраді ­ євроінтеграція стала основним питанням позачергової сесії 26 листопада, а депутати взялися приймати рішення про звернення до колег у Верхов­ній Раді, Президента і Прем’єра про те, що підтримують європейський вибір України.

27 листопада, коли в столиці об’єдналися два Євромайдани, знаковим став і для Кам’янця. Тут врешті прокинулася молодь. Студенти університетів об’єдналися на мітингах і заявили, що приєднуються до всеукраїнської студентської акції протесту. Тим часом із майдану Відродження зникає партійна символіка і з’являються сотні нових, розмальованих прапорами України та ЄС, облич. Кам’янецький Майдан починають творити не політики, а громада. Чимало студентів рушають до Києва із власним прапором, який розгорнуть на столичному Майдані.



«Я прийшов сюди, аби підтримати студентів, бо поділяю їхні думки. Вважаю, що студентство в Україні перетворюється на суб’єкт політичного життя, і воно вже не за кимось іде, а засвідчує власні позиції».



(Валерій Сепанков, доктор історичних наук, професор К-ПНУ ім.І.Огієнка, 27 листопада 2013 р.).



   Хвилею нових страйків Кам’янецький Євромайдан вибухнув після розгону та жорстокого побиття учасників Революції в ніч на 30 листопада. Хіба може Кам’янець забути кілометрову студентську колону, котра із гучними гаслами рушила вулицями міста?! «Ре-во-лю-ці-я!!!», «Зека на нари – тоді підем на пари!» – скандували юні голоси.

Продовжує страйкувати тим часом і Майдан біля міськради. Тут з’являються не тільки нові плакати, але й старі політики – гріх не скористатися благородним грунтом, аби втиснути в революцію своє ім’я…

А 12 грудня до протестів долучаються й місцеві автомобілісти, котрі проїхалися містом колоною із сигналами та прапорами України і ЄС.

На жорстоке придушення мирної акції протесту відреагували й місцеві депутати, провівши 1 і 3 грудня позачергові сесії міськради. У зверненні до Президента й Голови ВРУ народні обранці зажадали вибачень, покарання винних у побитті учасників акції, відновлення переговорів з ЄС і відправлення уряду у відставку.



«Хіба можна у державі так підло робити: На майдані, як солому, дітей молотити».

(Анатолій Білоус, 75-річний патріот із с.Думанів).

 

   Солідарність із міськими мітингувальниками висловлює й громада району – на сесії Княжпільської сільради також ухвалили резолюцію з відповідними вимогами. А 12 січня на справжнє Народне віче на підтримку Єв-ромайдану спромоглися й у смт Стара Ушиця. За революцію в районі взялися активісти на чолі з депутатами районної ради.



«Тут – війна. Іншими словами не передати. Страшно. Зіткнення і вбивства… Але тут стільки мужніх людей! Мого знайомого підстрелили гумовою кулею, а сьогодні з перев’язаною головою він знову пішов у наступ… Слава таким людям!».

(Олеся, кам’янчанка. Телефоном з вул.Грушевського. 22 січня 2014 р.).

 

   Наприкінці січня криваві сутички народу з правоохоронцями на Майдані сягнули точки невороття. Сотні поранених, десятки арештованих, палаючі барикади, постріли, смерть… Доведені до відчаю люди зривали з тротуарів бруківку, палили міліцейську техніку та укріплювали барикади. Поки влада рішуче ігнорувала вимоги майданівців і голосувала за «драконівські» закони 16 січня, в центрі столиці наростала чергова хвиля спротиву. Цього разу громадську непокору взялися приборкувати снайперськими кулями, а в історії Революції гідності з’явилася ще одна сотня – Небесна…

У кам’янецькій міськраді скасувати антиконституційні й протиправні «закони 16 січня» народних депутатів намагалися вмовити зверненням до Голови ВРУ. В районі ж усе, що відбувалося в той час на Майдані, владні чиновники називали тільки «тимчасовими негараздами», які невдовзі вляжуться.



«Стало очевидно, що ті програмні засади, з якими ПР ішла на вибори, не виконуються. Замість обіцяної стабільності та євроінтеграції країна поставлена на межу громадянської війни, хаосу та розколу. Тому ми вирішили, що не будемо обслуговувати цієї хунти».



(Валерій Слободян, колишній голова фракції ПР у міськраді. 27 січня 2014 р.).

 

  Близько півночі 22 січня біля міськвідділу зібралися більше як сотня кам’янчан. Молоді пари, студенти і навіть пенсіонери до самого ранку готові були чатувати на автобус, що нібито мав забрати правоохоронців до столиці. Але ніч минула тихо, і на ранок інформація щодо «відрядження» кам’янецьких міліціонерів не підтвердилась.

Наступного дня сотні обурених кривавими розгонами збираються на майдані Відродження. Пізно ввечері кам’янчани несуть сюди теплий одяг, ковдри, каремати, ліки й гроші, моляться за упокій перших жертв «Беркуту» і збираються на барикади. До Києва вирушає черговий автобус кам’янецьких євромайданівців. А села збирають громади на регулярних Народних вічах.

У розпал кривавих подій на Майдані про саморозпуск повідомили депутати фракції Партії регіонів міськради Кам’янця. Заявивши, що Президент і уряд зрадили інтереси українців, народні обранці порвали з «регіональним» минулим і покинули лави політсили.

Нищівного удару партії Януковича почали завдавати й громадські активісти. Розповсюджуючи листівки з назвами відомих брендів, кам’янчани підтримали всеукраїнську кампанію відмови від товарів і послуг, що належать регіоналам. Місцеві АЗС, магазини і супермаркети тих, хто фінансував убивства на Майдані, штурмували і бойкотували десятки обурених мітингувальників і місцевий автомайдан.



«Звичайно, я засуджую побиття на Майдані людей, і для мене багато чого не зрозуміло. Я – за народ, але не проти Президента. І заяви на відставку не напишу! Я вам не дєвочка, не треба мене тут ламати!».



(Михайло Желізник, екс-голова Кам’янець-Подільської РДА. 27 січня 2014 р.).

 

  Що таке люстрація і з чим її їдять, першими на власній шкурі відчули керівники нашого району. Гучне «Відставка!» спочатку залунало на адресу тодішнього голови райдержадміністрації Михайла Желізника. Колона мітингувальників радила очільнику району добровільно подати у відставку, але голосу народу той ще довго не чув. І тільки 24 лютого під тиском місцевої Самооборони таки написав заяву на звільнення і загадково зник із політичного життя Кам’янеччини. І аж 23 квітня його крісло зайняв свободівець Володимир Барановський, який із самого початку взявся очолювати мітинги кам’янецького Майдану із гаслом «Банду геть!».

25 лютого лезо революції «відтяло» й голову районної ради. Після масового пікету її будівлі у відставку попросилися Іван Романчук і його заступник Остап Колотило. Без керівника депутати райради надовго не засиділись і обрали собі за очільника голову міського осередку ВО «Батьківщина» Миколу Жогана, який, утім, не надто і світився на місцевому Євромайдані.

Поки летіли голови чиновників, у районі падали і пам’ятники Леніну. На Кам’янеччині бетонних Іллічів позбулися в Приворотті, Грушці, Нігині, Гораївці, Вихватнівцях, Княжполі, Старій Ушиці та Руді.

А 20 лютого кам’янчан вразила страшна звістка. Від снайперського пострілу прямісінько в серце на Інститутській загинув голова Рудської сільради Анатолій КОРНЄЄВ. Пізніше стало відомо, що в Гаврилівцях чекають ще на одного вбитого Героя. Від вогнепального поранення помер 37-річний Віталій ВАСІЛЬЦОВ. На знак скорботи щодня на майдан Відродження несли квіти і запалювали лампадки під портретами вбитих.

Революції гідності таки вдалося скинути режим Януковича і повернути державний вектор до Європи. Щоправда, дорогою ціною. А поки українські Майдани повільно приходили до тями, сусіди підло встромили ножа нам у спину. Сьогодні сотні кам’янчан взяли до рук зброю в ще масштабнішій, кровопролитній війні…