ЗА ЩО ЧЕРВОНІЮТЬ ДИПЛОМАТИ

Понад два роки посаду Генерального консула України в Мюнхені обіймає кам’янчанин Вадим КОСТЮК. У Міністерстві закордонних справ України досвідчений дипломат уже встиг змінити декілька відповідальних посад у посольствах нашої держави в Австрії та Німеччині. Проте й досі неймовірно любить свій рідний Кам’янець і при нагоді не упускає можливості пройтися затишними вуличками Старого міста, зустрітися зі старими друзями, навідати тут свою рідню. Радо погодився 40-річний консул і на інтерв’ю для «ПОДОЛЯНИНА». Напередодні професійного свята із земляком на дипломатичній службі в Німеччині ми говорили не лише про тонкощі української дипломатії, але й допомогу діаспори нашим військовим, європейські цінності та перспективи України на тернистому шляху євроінтеграції. 

Спробувати сили на дипломатичній ниві Вадим Валентинович вирішив після закінчення Київського державного лінгвістичного університету, де навчався на факультеті німецької мови. Будучи студентом, Вадим Костюк неодноразово відвідував Німеччину, супроводжуючи як перекладач групи дітей – жертв Чорнобильської катастрофи. А в травні 1996 р. вперше потрапив на роботу до Міністерства закордонних справ України та пройшов навчання в Дипломатичній академії при Федеральному МЗС Німеччини.

Перші ж знання з іноземних мов майбутній надзвичайний і повноважний посланник здобув, навчаючись у Кам’янець-Подільській спеціалізованій школі №1 з поглибленим вивченням німецької мови. У Старому місті він провів усе дитинство. І хоча народився Вадим Костюк на батьківщині матері – в Могилеві-Подільському Вінницької області, вже у віці двох тижнів опинився в Кам’янці – рідному місті батька, який і нині тут проживає.

– Вадиме Валентиновичу, яким було Ваше перше місце роботи на дипломатичній ниві?

– Розпочавши працювати в Міністерстві зовнішніх справ України, я спершу потрапив на посаду аташе Управління Європи та Америки, на якій відповідав за розвиток двосторонніх відносин України з німецькомовними країнами. З 1998 до 2001 року працював в українському посольстві у Берліні, а згодом знову повернувся на роботу до МЗС України. З 2004 до 2009 року працював у Посольстві України в Австрії, де на час тривалої відсутності посла я виконував функції тимчасового повіреного у справах України. На посаді Генерального консула України в Мюнхені працюю з травня 2012 року.

– Наскільки ретельно в українському МЗС підбирають дипломатів?

– Моєму призначенню передували численні співбесіди, мовні іспити, стажування. Наразі, з початком роботи на посаді міністра закордонних справ України мого давнього колеги і товариша Павла КЛІМКІНА, суттєво змінилися підходи до підбору кадрів. Перевагу надають молодим, ініціативним і готовим до нестандартних рішень випускникам як українських, так й іноземних профільних вишів.

– А як ставитеся до вчинку екс-міністра закордонних справ Дещиці, який заспівав про Путіна? Якими наслідками загрожують дипломатові такі скандали?

– Ми з Андрієм ДЕЩИЦЕЮ особисто знайомі вже близько

5 років. Як людина, я його розумію, але як дипломат і професіонал – не розділяю цього кроку, як і більшість моїх колег. Хоча й повністю погоджуюся з цією тезою. Такий вчинок екс-міністра, втім, не заважає нам підтримувати добрі дружні відносини.

Для дипломата не є критичною відставка з посади, оскільки здобуті міжнародні контакти і досвід сьогодні дуже затребувані в Україні. Найнеприємнішою для більшості моїх колег є втрата довіри та поваги! А своїми діями Андрій Дещиця не втратив ані довіри, ані поваги громадськості.

– Певний час Ви працювали в Адміністрації Президента. Часто доводилось «червоніти» за главу держави під час міжнародних прийомів?

– Я був співробітником і очолював підрозділи управління Державного протоколу і церемоніалу Адміністрації Президента України під час президентства Віктора ЮЩЕНКА та Віктора ЯНУКОВИЧА. І якщо говорити про дотримання ними протокольних норм, то складніше було працювати з Ющенком, який відомий своєю схильністю до «імпровізації». Але червоніти доводилося не стільки через певні «протокольні грішки» наших глав держави, скільки за їхні доленосні для України рішення.

– Які дипломатичні завдання на посаді Генконсула України в Мюнхені вважаєте для себе пріоритетними? З чим в українців найбільше проблем у Німеччині?

– Нині найголовніше завдання всіх українців – згуртуватися навколо спільного ворога, який намагається зруйнувати всі устремління України побудувати демократичне суспільство на засадах європейських цінностей. Тому більшість особистих проблем українців Німеччини тепер відійшли на другорядні позиції. Головними цілями, які ставлять для себе всі закордонні українці, є допомога нашим військовим, їхнім сім’ям і родинам загиблих Героїв.

Стосовно ж моїх завдань, то вони повністю співпадають із наведеними вище. Крім професійних обов’язків із захисту прав та інтересів громадян України за кордоном, першочерговою для себе вважаю активну роботу із представниками німецьких державних установ, громадських організацій, ЗМІ та іншими суб’єктами прийняття рішень і формування суспільної думки. Адже тільки так можна сприяти поширенню об’єктивної інформації щодо ситуації в Україні, внутрішньополітичних процесів, ходу реформ тощо.

– Наскільки правдиво про нас пишуть німецькі ЗМІ і чи достатньо інформації про Україну отримують громадяни Німеччини?

– Цьогорічні трагічні події в Україні внесли чіткі акценти стосовно нашої держави. Тому більшість свідомого населення Німеччини правильно розуміє події в Україні, підтримує нас і засуджує політику Кремля.

Основна маса німецьких ЗМІ досить об’єктивно описує ситуації в Україні. Проте європейські норми свободи преси не мають права піддавати цензурі відверто замовні антиукраїнські статті й телепрограми. Вони є в ЗМІ, але переважно не знаходять широкої підтримки всередині німецького суспільства.

– Чи насправді щиро німецький уряд підтримує інтеграцію України до ЄС?

– Федеральний уряд Німеччини останнім часом став активніше підтримувати Україну на її шляху до побудови демократичного суспільства. Проте питання інтеграції нашої країни в ЄС є насамперед нашим завданням! Лише після відповідних внутрішньодержавних реформаційних перетворень Україна зможе реально ставити питання про свій вступ до ЄС. Адже в Європі будуть раді бачити потужну, незалежну, стабільну, політично та економічну передбачувану Україну.

– Німеччина не боїться відкривати свої кордони українцям? Варто нам очікувати спрощення візового режиму з ЄС?

– Питання спрощення візового режиму з Україною вже перебуває на «фінішній прямій». Причому ЄС вже добіг до цілі. А от Україні треба ще зробити декілька важливих кроків. Одним із них є, зокрема, введення біометричних паспортів. «М’яч на нашому боці», тому тепер варто докласти всіх зусиль для досягнення омріяної мети.

– А як діаспора в Мюнхені реагує на війну в Україні?

– Тут варто зазначити, що на консульському обліку в Генеральному консульстві України в Мюнхені перебувають близько 35000 громадян. Це потужна сила! Відразу після непідписання Угоди про асоціацію з ЄС українська громада у великих містах Німеччини вийшла на демонстрації та пікети. Такі акції тривали весь час і відбуваються тепер.

Окрему увагу діаспора приділяє гуманітарним аспектам допомоги. Зокрема, в кожному великому місті існують декілька координаторів спрямування гуманітарної допомоги постраждалим і біженцям, медичної допомоги українським військовим і пораненим. Мінімум раз на тиждень з одного з міст Баварії в Україну відбуває гуманітарний вантаж.

У Німеччині існує чітка мережа волонтерів, які опікуються не тільки питаннями гуманітарних вантажів, але й лікуванням українських солдатів у шпиталях Бундесверу. Тут особливо хотів би згадати неоціненну роль волонтерів з Ульму і Штутгарту, які опікувалися чотирма пораненими українськими військовими в шпиталі міста Ульм. Один з волонтерів Віталій ГАЛІЦИН, до речі, теж кам’янчанин, випускник ЗОШ №16.

– Національних традицій Батьківщини діаспора в Німеччині дотримується?

– Українці в Німеччині та, зокрема, Баварії, дуже ретельно ставляться до народних традицій. У Мюнхені, Ной-Ульмі, Нюрнберзі, Аугсбурзі та інших містах діють українські церкви, суботні школи, де регулярно відзначають народні свята, діють танцювальні колективи і церковні хори.

– На легендарний «Октоберфест» у Мюнхені навідуєтесь?

– Моя посада передбачає і певні представницькі функції, до яких, зокрема, належить відвідування «Октоберфесту». Хоча я й не прихильник алкогольних напоїв у принципі.

– В якій ще країні світу Вам би було цікаво попрацювати?

– Я бажав би продовжувати роботу в німецькомовних країнах Європи: Німеччині, Австрії, Швейцарії. Це ті держави, які мені добре відомі, де я добре орієнтуюся у внутрішньополітичному, економічному і культурному житті. Саме тут, вважаю, я можу принести найбільшу користь Україні та її народу.

– Вадиме Валентиновичу, як часто у Вас з’являється можливість приїхати на Батьківщину? До Кам’янця навідуєтесь?

– Я обожнюю наше місто, тому намагаюся завжди заїхати до Кам’янця. Побачити рідне Старе місто, зустрітися з батьком, братом, сестрами, друзями, однокласниками, вчителями.

2014-го я двічі був у Кам’ян-ці – у вересні та листопаді. Мені подобається, що місто розвивається, розбудовується. Але, разом із тим, мене дуже розчаровують певні аспекти його розвитку. Зокрема, відсутність реального бажання чи вміння використати весь потенціал нашої «перлини Поділля».

Я роблю все можливе для популяризації нашого міста як природно-архітектурної столиці України серед іноземців. І німецькі туристи завжди повертаються в захваті від історичних пам’яток, що вистояли століттями, але й, водночас, розчаровані дорогами, яким лише лічені роки.

Проте впевнений, що кам’янчани знайдуть час і бажання створити в місті громадські організації, добровільні фонди для покращення умов проживання та залучення зовнішніх інвестицій у своє місто. Я ж завжди готовий сприяти в цьому моїм рідним землякам!