Неділя, 29 Травня 2022 р.
9 Січня 2015

ГУП! БЕРКИЦЬ! ОЙ-ЙО-ЙОЙ…

ГУП! БЕРКИЦЬ! ОЙ-ЙО-ЙОЙ...До зими я підготувався капітально. Особливо ж на випадок ожеледиці, коли відбувається масовий тазопад. Через несвоєчасне посипання обледенілих тротуарів піском та іншими матеріалами, які використовують шляхові служби та двірники у боротьбі з травматизмом.

Виходжу третього січня вже нового, 2015 року, з квартири. Свіжим повітрям подихати, а заодно і в найближчу аптеку навідатись, аби запас ліків поповнити.

І що ж бачу? Так і є. Тротуар біля міського Будинку культури і нижче аж до кафе «Під Левом» на вулиці Пушкінській нагадує суцільну ковзанку. Щоб спуститись по ньому вниз і втриматись на ногах, пішоходу неабияка координація рухів потрібна.

Отут і стали в пригоді мої торішні черевики-всюдиходи. Такими їх я, добре помізкувавши та застосувавши свої раціоналізаторські здібності, зробив самотужки. Вирізав із господарської тертки кілька колючих пластин і присобачив їх до підошов. Випробував всюдиходи під час ожеледиці. Клас! Пройшовся обледенілим тротуаром, наче танк, час від часу погукуючи:

– Посторонись, піхото!

Ось і цього разу впевнено, без пробуксовування почав долати смугу перешкод, ловлячи на собі заздрісні погляди перехожих. Зокрема, людей похилого віку. Декому з них я пропонував свої послуги:

– Що, бабуню, не з медом ходити по таких тротуарах? Проклинаєте шляховиків за їхні халатність і неоперативність? А вони ж, шановна, якщо розібратися, – теж люди! Мають право на повноцінний відпочинок у святкові дні. Чи я не правий? Давайте краще я вас на буксир візьму…

Взявши стареньку за руку, впевнено покрокував уперед, не забувши по дорозі порадити їй, аби вона в таку погоду краще сиділа вдома, не ризикувала своїм здоров’ям.

Випробувавши чудові можливості черевиків-всюдиходів, пізніше я навідався у міський парк культури і відпочинку. Пішохідна доріжка, яка простелилася від вулиці Пушкінської до вулиці Шевченка, теж виблискувала льодом. По ньому, розчепіривши руки і боячись беркицьнутись, ковзали пішоходи. Одним вдавалось втриматися на ногах, інші ж падали.

Кому біда, а дітлахам – радість. Дочекались вони таки омріяної пори, коли можна покататись на ковзанах і санчатах. Такі десанти любителів зимового катання зустрів, прогулюючись вулицею Лесі Українки, у Старому місті, в інших мікрорайонах, на Центральному та гуртовому ринках. Директори двох останніх поховались у службових кабінетах і бояться виходити на вулицю, аби не зустрітись із невдоволеними покупцями.

Запам’ятався один веселий дідуган у костюмі Діда Мороза. Він, прогулюючись обледенілими тротуарами, заспокоював публіку:

– Не нервуйте, громадяни! Ожеледиця – то дрібниці, тимчасове явище. Вигляне сонечко, потепліє – і льодяна кірка розтопиться на радість усім.

Воно то так. Але чому це щороку служби, які повинні опікуватись належним утриманням тротуарів і безпекою руху по них, наступають на ті самі граблі? Посипальними матеріалами на зиму, як видно з офіційних звітів, у місті запаслись надійно. А із своєчасним застосуванням їх хронічно не ладиться. От і чується звідусіль:

– Гуп! Беркиць! Ой-йо-йой…

Борис УРОДА.

4 січня 2015 р.