ВІДВАЖНИЙ «ТИГР» ІЗ «ЧОРНОЇ БРИГАДИ»
«Je suis Volnovakha» – для старшого лейтенанта з Кам’янця-Подільського цей напис на в’їзді до райцентру на Донеччині став символічним. Коли в середині січня поблизу блокпоста у Волновасі бойовики обстріляли рейсовий автобус із десятком мирних українців, його бойове авто проїхало тут за декілька хвилин до теракту.
ДИТЯЧЕ СЕРДЕЧКО ЗАХИСТИЛО ВІД ОСКОЛКА
«Того дня мені двічі вдалося обминути шалені обстріли бойовиків. Тоді ж вони напали на бойову точку, позиції якої ми покинули всього за 15 хвилин до їхньої атаки», – розповідає Павло ВОВК, показуючи фото на розтрощеному екрані свого смартфона. Під час однієї з атак сепаратистів у нього влучив осколок ворожої артилерії, що пройшов крізь бронежилет.
У зоні проведення АТО 22-річний командир взводу 72-ї окремої механізованої бригади від самого її початку. Приїхавши у чергову відпустку до рідного міста, наймолодший у своїй бригаді офіцер гордо тримає розписаний товаришами по службі синьо-жовтий стяг. Велетенський прапор із подяками солдатів він привіз для кам’янецьких волонтерів.
– Ви навіть не уявляєте, наскільки нас рятують листи і обереги з ти-лу, – каже Павло. – Якось одному з бійців нашої бригади 11-річна дівчинка передала кулончик у формі сердечка, в центрі якого вирізьблено ледве помітний хрестик. У листі було лише ім’я дівчинки і напис: «Повертайся живим!». Під час одного з обстрілів саме в тому хрестику на алюмінієвій підвісці, що висіла на грудях бійця, зупинився осколок. Ця історія досі ніяк не вкладається нам у голові, але щирі дитячі слова і молитви насправді зупиняють ворожі снаряди й кулі. Під своїм бронежилетом я теж завжди ношу все, що влізає до кишень, – дитячі листи, листівки із привітаннями, патріотичні стрічки, іконки.
На схід боєць із позивним «Тигр» потрапив ще під час першої мобілізаційної кампанії. У квітні випускникові Кам’янець-Подільського військового ліцею та Львівської академії сухопутних військ ім.Петра Сагайдачного достроково присвоїли звання старшого лейтенанта і в складі 72-ї механізованої бригади напра-вили захищати бойові позиції за 60 км від російського кордону, де військові одразу ж потрапили під інтенсивні обстріли ворожої артилерії. Щоденні атаки терористів їм довелося відбивати в найгарячіших точках АТО на Донеччині – Старобешевому, Амбросіївці, Красному Партизані. Їх щодня обстрілювали залпами «Градів», утім найчастіше Павлові доводиться мати справу із «мовчазними сюрпризами» сепаратистів.
ТРОЯНСЬКИЙ ТОРТИК ВІД СЕПАРАТИСТІВ
– Нещодавно на електростанції у Волновасі, яку цілодобово охороняє міліція, знайшли дуже цікавий тортик, – розповідає військовий. – Він стояв на шматкові оббитого мереживом і сердечками пінопласту. Коли ми прибули на станцію, я спочатку подумав, що це якийсь жарт. Але, опустивши голову нижче, побачив дротик. Вирішив не ризикувати. Сказав своїм хлопцям відійти подалі й «бахнув» той тортик на місці. Після вибуху всі стіни кімнати, де його знайшли, забризкало якоюсь хімічною речовиною. Вона дуже швидко застигла. Швидше за все, то була кислота. Цей торт до приміщення електростанції хтось зумів підкласти, обминувши десятки охоронців, тож працював профі.
Зазвичай нам доводиться ліквідовувати нерозірвані снаряди від мінометів і «Градів». Ними всіяні всі поля поблизу населених пунктів. Часто міни падають всього за декілька метрів від людських помешкань чи приземляються на городах. Діставали з будинків фугаси, замасковані під газові балони. Раніше, коли проїжджали сільськими вулицями, нам бабусі кулаками махали, а тепер дякують.
У Волновасі люди теж нас раніше не розуміли, дулі тицяли. Але після того обстрілу автобуса визначилися, хто насправді для них ворог – тепер не бояться вивішувати синьо-жовті прапори на будинках і урядових приміщеннях. Із часом ставлення людей до української армії змінюється, але, на жаль, не в усіх. Ми для них «укропи», «хунта». Дебальцеве все розмальоване прапорами ДНР, то ми вже стільки балонів із фарбою витратили, аби перемалювати там усе в синьо-жовте.
За відчайдушність бійців легендарної 72-ї сепаратисти вже прозвали «чорною бригадою». Втім, на жаль, війна для них не минає без людських втрат. Під час одного із бойових завдань хлопці попрощалися одразу з двома товаришами. Один із бійців підірвався на радіокерованій протитанковій міні, інший втратив життя, забираючи тіло побратима. Все це сепаратисти зняли на відео, яке виклали в Інтернеті.
– На війні, звісно ж, страшно, – визнає боєць, – але ми вже звикли до цього страху, перебороли його. Пам’ятаю, після першого обстрілу, який пережив, мене «накрило» так, що я не міг витримати жодного пострілу. Ховався від будь-яких залпів артилерії, навіть нашої… Тоді просто йшов і цілий день вручну копав бліндаж. Не просто бачити навколо стільки смертей. Після теракту у Волновасі біля блокпоста, яким ми проїжджали по декілька разів на день, була страшна картина. Осколки мінометних снарядів розірвали автобус на частини. Там навіть дорослі чоловіки не могли стримати сліз. Бойовики спеціально цілились по мирних мешканцях. Це була провокація, щоб ми дали відповідь, а вони мали повне право гатити по нас. Бо ж «перемир’я»… Впродовж АТО в нас було вже шість таких «примирень» із терористами, але одразу ж після їх оголошення вночі вони накривали нас десятками залпів потужної артилерії.
Ми втрачаємо людей, бо стоїмо на тих самих позиціях і чекаємо наказу. А мали б іти вперед, бо тільки так можна перемогти. Наша бригада складається не лише із кадрових військових. До нас прийшли синоптик, кінолог, учитель праці. Люди, які нічого не знали про війну, але готові стояти в бою до останнього. Тому ми обов’язково відвоюємо всі окуповані землі й ще відпочиватимемо на кримських курортах. Бо, на відміну від ворога, воюємо не за гроші, а за свою Батьківщину.
