РОМАНТИК У ДУШІ, ВОЇН ПО ЖИТТЮ

«Руслан – воїн від народження. Коли був маленьким, порізав сухожилля. Я привезла його в лікарню, пальчик у нього був зігнутий. Він розплакався: «Як я стану солдатом? Як зможу стріляти, якщо в мене такий палець?!». Лікар, який накладав шви, сказав: «Не хвилюйся, стрілятимеш…» – тамуючи нестерпний біль від втрати єдиного сина, пригадує вбита горем мати Галина Олексіївна.

О шостій ранку 14 квітня чорний кортеж привіз у рідне місто тіло 31­-річного Руслана КОНОШЕНКА, який був кулеметником і до останнього боронив Донецький аеропорт. Довгий час ім’я «кіборга» значилося в списках полонених, а в серцях матері й дружини жевріла надія, що Руслан таки повернеться. Але згодом тіло доставили в Дніпропетровськ. Впізнали Героя за та­туюванням і візиткою кам’я­нецького волонтера, що лежала в кишені. Відтепер троє маленьких діток можуть побачити татуся тільки на фото із чорною стрічкою…

– Коли Руслан був маленьким, часто їздив у гості до дідуся та бабусі, які мешкали в Фурманівці, ­ каже мати. ­- Там бавився із песиком Пушком, брав на поводок, а сам одягав чоботи і охороняв подвір’я як прикордонник.

Строкову службу проходив на морфлоті в Одесі, де професійно оволодів кулеметом. Демобілізувавшись, служив контракт­ником на артбазі в Кам’янці­Подільському, працював на одному із місцевих підприємств будівельником­покрівельником, а до мобілізації -­ продавцем­консультантом в одному з магазинів. У вересні минулого року Руслана мобілізували. Військовий вишкіл він проходив у Житомирі, а згодом у складі 90 окремого аеромобільного десантного батальйону 81 аеромобільної бригади вирушив у зону АТО.

Мати сподівалася, що син повернеться живим. Але напередодні трагічної звістки їй наснився сон: вона шукає Руслана і бачить його одягнутим у білі шати, схожого на Янгола. Уві сні він сказав: «Мамо, я тебе так чекав! Нарешті ти мене знайшла».

– Наприкінці березня в Дніпропетровськ привезли 22 тіла, ­ продовжує Галина Олексіївна. ­ Коли туди під’їжджала, моя душа затремтіла.

20 січня в Донецькому аеропорту був сильний вибух. Я молилася, аби Мати Божа захистила сина. Він вижив, але пошкодив ноги. Коли Моторола робив зачистку аеропорту, Руслана витягнули і кинули в машину. Тому він і вважався полоненим. Його понівечене тіло привезли із Донецька. Як він там опинився ­ невідомо, але над ним був страшний суд. Хлопці переказували, що Моторола давно полював на Руслана і навіть обіцяв за нього винагороду.

Проте щодо його загибелі в бойових товаришів своя версія. Але в їхній пам’яті Русік залишиться справжнім чоловіком -­ взірцем для наслідування.

– Он был настоящим мужчиной, спокойным и уравновешенным,- ­ пригадує кам’янчанин Максим ЮРЧЕНКО, який був із Русланом з дня мобілізації і до 16 січня. -­ Если давал слово, обязательно сдерживал. На него всегда можно было положиться. Как бы не было тяжело, никогда не жаловался. Я был за два километра от аэропорта и видел, как взорвали терминал. Это было страшно.

– 18 января, когда эвакуировали семнадцать раненых из Донецкого аэропорта, со стороны террористов прицельно начали работать крупнокалиберный пулемет «Утес» и РПГ, ­- розповідає «кіборг» з позивним «Флай». -­ Русик взял «калашник» в руки, вывалился по пояс из терминала и заткнул пулемет. Пока ребят грузили, он не давал им голову поднять и высунуться. Он просто задавил их огнем.

19 января был первый взрыв, который сложил кирпичные и гипсокартонные стены, металлоконструкции, выбил крышу, пробил два этажа вниз. Терминал, где мы стояли, просматривался на 360 градусов. Из разрушенных стен и кирпичей мы отстроили барикады и держали оборону. Дальше пошли то слезоточивый газ, то нервно­паралитический, то дым. И при всем этом работали мины, «Грады», гаубицы, минометы.

20 января, в 10 утра, я подошел и говорю: «Ну что, Русланчик, все закончилось?». Он ответил: «Нет Андрюха, все нормально, мы еще будем жить!». Таким мы его и запомним, оптимистом, романтиком… Не зря у него был позывной «Поэт».

После второго взрыва Руслан оказался под завалами. Его тело на днях откопали наши военно­плен­ные. В кругу друзей мысленно мы попрощались с ним еще в январе.

Стоячи на колінах, ка­м’я­н­чани вчора провели Героя в останню путь. Поховали його на Алеї Слави. Посмертно військовослужбовець нагороджений відзнакою міського голови «За заслуги перед міською громадою».