ЛИСТИ З ВІЙНИ, НАПИСАНІ У КАМ’ЯНЦІ
«…Якби ти побачила, де я сплю, то, напевно, облила б мене сльозами… Не знаю, чи мене дочекаєтеся додому, чи ні. Очікую смерть кожну хвилину, бо зав’язалася сильна війна. Якщо повернуся, буде велике щастя… Дуже скучаю за тобою і за своїми синочками…». Більше як 70 років тому, трагічного 1941-го, лист із такими словами був кинутий до поштової скриньки в Кам’янці-Подільському, а згодом, після окупації міста фашистами, вивезений до Австрії…
Сьогодні, 8 травня, о 18.00 та 22.00, телеканал СТБ у програмі «ВікнаНовини» покаже зворушливу історію фронтового листа, котрий дістався адресата тільки після довгого перебування в музеях Відня. Сюжет, що був зафільмований два тижні тому в Кам’янціПодільському, знімали в рамках спецпроекту СТБ «Непрочитані листи війни», який запустили на каналі з 5 травня. Невеликі кінострічки розповідають про долі листів, викрадених німцями із Кам’янецьПодільського головпоштамту.
Рівно 5 років тому про повернення цієї поштової кореспонденції до Національного музею історії Великої Вітчизняної війни, що у м.Київ, писав і «Подолянин», опублікувавши адреси й прізвища адресатів, які були вказані на листах. Тоді науковці музею провели акцію «Пошук» на території нашої області, на яку відгукнулися декілька сімей із Кам’янеччини.
До 70річчя Перемоги знімальна група телеканалу СТБ провела власну пошукову роботу, побувавши в Одесі, Умані, Кам’янціПодільському, Києві та Кривому Розі. У результаті журналістам вдалося відшукати ще декілька родин, які так і не дочекалися звістки з фронту…
– Загалом із Кам’янця-Подільського до Австрії було вивезено 1208 листів червоноармійців, – розповідає «Подолянину» продюсер проекту «Непрочитані листи війни» Юлія ВЕРНИГОР. – Окупант Ольшлегер, який займався їх відправленням, писав: «Ця колекція показує картину настрою радянського народу на початку війни». В Україну листи повернулися аж через 65 років. Команда інформаційної програми «Вікна-Новини» телеканалу СТБ дізналася, що багато з них досі залишаються непрочитаними, і вирішила спробувати відшукати адресатів. Коли бралися за таку роботу, то розуміли, що це майже неможливо. Адже відтоді минуло 70 років, і багатьох людей уже просто немає серед живих. Їхні ж нащадки змінювали прізвища й адреси впродовж десятиліть. Проте ми все-таки почали шукати, працювали з архівами, фондами, ветеранами, приходили за вказаними адресами, спілкувалися із сусідами, секретарями районних рад. Документальні реконструкції знімали в Кам’янці-Подільському, намагаючись відтворити ту атмосферу. Тому від телеканалу велика вдячність керівництву міста за те, що дозволили знімати в місті й пройнялися цією історією.
Заповітне слово «Живий!», зізнання в коханні, прощання, сповідь і сподівання – сотні рядків Другої світової залишилися лише на пожовклих аркушах, так і не потрапивши до рук людей, котрі їх чекали… Після тривалої роботи знімальна група СТБ змогла відшукати родичів автора одного із найбільш хвилюючих листів. Солдат Гаврило ВОРОБЙОВ, воюючи у Кам’янці-Подільському, окреслив олівцем на аркуші паперу свою праву руку. «Якби ти побачила, де я сплю, то, напевно, облила б мене сльозами…» – написав дружині червоноармієць, котрий боронив наше місто від фашистів…
– Цей найсильніший наш сюжет вийде в ефір у п’ятницю, – каже Юлія. – Ми з’ясували, що родина солдата Воробйова жила в Миколаївській області, але через деякий час переїхала на Дніпропетровщину. Ми зідзвонилися із онуком червоноармійця, який живе в Кривому Розі.
І коли разом із представниками музею поїхали віддавати листа, то, чесно кажучи, хвилювалися, що люди байдуже сприймуть звістку з минулого. Але до нашого приїзду вони зібрали всю близьку родину: племінників, онуків, правнуків, сусідів. Рідних дуже розчулили дідусеві рядки…
Із онуком автора листа вдалося поговорити і нам.
– Дідусь адресував ці рядки в Миколаївську область, дружині Парасці Андріївні, яку дуже кохав, – каже в телефонній розмові Юрій Олександро-вич. – На щастя, з війни він повернувся живим, у червні 1945 року. Решту свого життя прожив із бабусею, і сьогодні його вже немає серед живих. Ота звістка із фронту, яка так довго йшла до місця призначення, дуже зворушила нас. Тепер цей лист для нашої родини – цінна реліквія…
