СУСІДСТВО З ДУСТОМ ПОТЯГНЕ НА МІЛЬЙОНИ
«Скарб» на городі Надії Миколаївни, жительки села Рогізна, ось уже декілька років не дає спокійно спати ні місцевим жителям, ні районним та обласним очільникам. А нахабним «квартирантом» стали закопані за Радянського Союзу тонни дусту. Небезпечну знахідку виявили ще 2012 р., неодноразово робочі групи виїжджали на обійстя жительки села, обговорювали «план евакуації», виділяли кошти, проте далі розмов справа не йде.
Того ж 2012го працівники державної екоінспекції Сумської області виміряли показники грунтів, відібраних на городі жінки. Згідно з результатами аналізів, речовиною, яка зберігається під землею, є дуст і продукти його розкладу. Вміст цих небезпечних сполук у грунті перевищує допустимі норми. Крім того, вони нагромаджуються в землі, воді та організмі людини і викликають захворювання нервової системи, серця, печінки. Скільки такої невидимої отрути зберіга
ється під насипом землі в металевих ємностях, досі невідомо. Проте кількість, яку оприлюднює Департамент екології та природних ресурсів Хмельницької ОДА, шокує це 150 тонн.
Цьогоріч з обласного бюджету виділено 1,4 млн.грн. на збирання, перевезення, зберігання цих хімічних засобів. Із районного бюджету до цієї суми необхідно ще 600 тис.грн. на придбання сертифікованої тари, а ще треба знайти місце для зберігання. Це питання обговорювали і на останній сесії районної ради, що відбулася тиждень тому. Депутати заслухали лист від директора Департаменту екології та природних ресурсів Хмельницької ОДА Сергія ВАВРИНЧУКА щодо цієї проблеми.
В офіційному циркулярі екологи били на сполох і закликали районну владу виділити місце та гроші якомога швидше. Інакше це відстрочить Регіональну програму, яка й передбачає мільйонну суму на виконання головних робіт. Її термін спливає цьогоріч.
У Кам’янець-Подільському районі немає відповідної екологічної служби, яка б зайнялася цим питанням. Тому його і перекидають із одного управління на інше: спочатку його розглядало управління агропромислового розвитку РДА, а з 2014-го – відділ містобудування, архітектури та житлово-комунального господарства.
– Розпочинати боротьбу з дустом потрібно, насамперед, з інвентаризації, – вважає начальник вищевказаного відділу Борис БЕЦ. – Маємо точно знати кількість хімічних речовин, а вже потім уживати заходів. Де взяти шістсот тисяч, і чи вирішать вони проблему? Скажімо, ми виділимо ці кошти, проведемо тендери, закупимо тару, а з’ясується, що там не сто п’ятдесят тонн, а лише п’ятнадцять. Тисячі гривень підуть на вітер. Друге питання – місце зберігання. Відповідно до державних будівельних норм, такого складу в нас немає. Його треба будувати, витративши на це не один мільйон гривень. До того ж яка громада чи сільська рада дозволить на своїй території розмістити його? Навіть якщо це і зробимо, то через кільканадцять років знову постане питання перезатарювання. Тому, на мою думку, краще тепер знайти більше коштів і утилізувати небезпечні сполуки. Це вирішить питання раз і назавжди.
Утилізація – це ще один камінь спотикання як районних, так і обласних чиновників. Не те що в районі, але й в Україні не знайдеться підприємства, яке б цим займалося. Є такі лише за кордоном.
Очільники району та сільської ради ставлять під сумнів таку кількість дусту, яку озвучують екологи. За словами голови Калачковецької сільради Юрія БЕЗРОДНОГО, місцеві старожили і не пам’ятають, щоб у селі закопували засоби захисту рослин, зокрема і дуст.
– Нещодавно на садибі в Рогізні знову працювала робоча група. Ми сумніваємося, що там закопано стільки тонн, – зазначає голова РДА Василь СУКАЧ. – Найближчим часом розробимо програму вирішення цього питання. Хоча воно мало б вирішуватися на державному рівні.
Тішить те, що у висновках екологів зазначено, що період напіврозпаду дусту – 49 років. А скільки вже він зберігається на городі пані Надії і скільки встиг завдати шкоди – й досі невідомо.
Вікторія КОЖЕВНІКОВА.
