У СВІТ ЗА ОЧІ – НА ВЕЛОСИПЕДІ
У світі є багато шалених сміливців, готових проколесити на велосипеді мало не весь світ. І, як мінімум, один із них – уродженець Кам’янця-Подільського. Це Артем ШВЕЦЬ. Хлопець за три місяці відчув місцевий колорит 18 країн Європи.
ДЛЯ МАНДРІВ БАГАТО НЕ ТРЕБА
Коли біля редакції «Подолянина» зупинився велосипедист із великим прапором України, стало зрозуміло, що в нас незвичайний відвідувач. 29-річний Артем народився і до 15 років жив у нашому місті, а потім його сім’я виїхала до Москви, де він мешкає донині. Але в Кам’янці залишилися сестра і бабуся мандрівника, тож він періодично відвідує наш край. Для Артема ніколи не було проблемою проїхати на велосипеді, скажімо, із Кам’янця до Чернівців. Та багато чого змінило знайомство з іще одним любителем подорожей Єгором Ковальчуком, який виріс у Сибірі, хоча теж має українське коріння. На початку травня цього року кам’янчанин вирушив на двоколісному з Москви, в Польщі став компаньйоном Єгора і за три місяці впорався з таким маршрутом: Росія – Білорусь – Польща – Чехія – Австрія – Словаччина – Угорщина – Сербія – Румунія – Болгарія – Македонія – Греція – Македонія – Албанія – Косово – Чорногорія – Хорватія – Боснія і Герцеговина – Сербія – Румунія – Україна.
– Щодня ми проїжджали в середньому 80-120 кілометрів, – розповідає Артем Швець. – Іноді декілька днів відпочивали в живописних місцях. Ночували переважно в наметах, хоча бувало гостювали в місцевих мешканців чи монастирях. За весь час на двох з Єгором витратили лише 250 євро. В основному, гроші йшли на продукти, які купували на дешевших ринках. Як правило, готували самі на газовому пальнику. Коли газ скінчився, шукали в лісах сухі дрова та розпалювали багаття. Основна їжа – рис, також часто купували фрукти й овочі.
У Європі молодь майже скрізь розуміє англійську мову. В деяких країнах старше населення володіє російською. Але для мандрівок не обов’язково досконало знати іноземну мову, достатньо ключових слів. А часто доводилося спілкуватися і мовою жестів – це насправді нескладно.
КОЗУЛІ, ЗЕМЛЯКИ І МІСЦЯ «ВІЛЬНИХ ЛЮДЕЙ»
Артем виїжджав із Москви, коли у прохолодному повітрі ще навіть пролітали сніжинки.
Але в Білорусі весна вже заявила про свої права.
– Мене приємно здивували білоруські дороги – дуже чисті та рівні, на біг-бордах багато соціальної реклами про бережне ставлення до природи, – розповідає Артем. – Коли ночував у наметі серед лісу, бачив козуль, котрі підходили дуже близько.
9 травня за 150 кілометрів від Бреста біля мене зупинився бус із причепом. Чоловік запропонував підвезти до міста, аби я встиг побачити салют до Дня Перемоги.
У Бресті на Швеця чекали знайомства з українськими переселенцями і тамтешніми мандрівниками. Далі він через Біловезьку Пущу попрямував до Польщі, де раніше ніколи не був.
– Неподалік від Варшави довелося заїхати на автобан, куди велосипедистам заборонено, – продовжує Артем. – Зупинила поліція й перевірила документи. Ввічливо російською мовою пояснили, що тут їздити не можна, та супроводжували, аж поки я не з’їхав з автобану.
У Варшаві знайшов безкоштовний Інтернет. У будь-яких кафе завжди можна попросити пароль, головне – не боятися, що відмовлять. Це маленькі кроки, які руйнують стереотипи.
Ще в столиці випадково познайомився з поляком Пйотром, який наступного року збирається в мандрівку Польща – Тібет. З ним спілкувався через «google translate». Пйотр провів мені екскурсію Варшавою та запросив до себе на обід. Дорогою до Познані зустрів у парку 80-річного дідуся на велосипеді. Виявляється, він має сибірське коріння, а в молодості захоплювався альпінізмом. Дуже приємно під час мандрівок знайомитися з такими людьми.
Досить незвичне місце на три дні стало моїм пристановищем у Познані – сквот «Розбрат» (сквот
– покинуте приміщення або будинок, замешканий, зазвичай, без згоди власника. – Прим. авт.). В основному, там живуть активісти різних рухів, «неформали», художники, фрілансери, маргінали. Зустрів навіть українського автостопера. Територія обширна, часто там проводяться вечірки, кулачні бої, виставки. Атмосфера дружня і вільна.
На ще два сквоти Артем натрапив у Вроцлаві. Один із них цієї осені святкуватиме 20-річчя.
ШТРАФИ ТА ГОСТИННІСТЬ
У Польщі до нашого земляка приєднався Єгор Ковальчук. Разом вони вирушили до Східної Чехії, зокрема в історичний центр Моравії – Брно.
– Центральна частина цього міста звільнена від автомобілів для зручності туристів, віддається перевага громадському транспорту, створені вітки велодоріжок, – згадує Швець. – Із Брно ми виїжджали знову по автобану (інша дорога значно петляла). Сподівалися, що поліція нас не помітить, але… Отримали по 20 євро штрафу. Сказали, що не маємо готівки, поліція нам виписала квитанції.
Далі хлопці завітали до Австрії, котра їм здалася найбагатшою серед країн, відвіданих у цьому турне. Втім і найконсервативнішою – у вихідні там майже все зачинено. У Словаччині мандрівники відзначили наплив туристів, російськомовних громадян і графіті. У місті Комарно на них чекав друг Ласло (по-простому Ласлік), з яким вони познайомилися рік тому завдяки мандрам. В Угорщині знову ночували в знайомих – казахів Алі та Давида, котрі працюють у Будапешті.
– Склалося враження, ніби друзі, які раді тебе бачити, є скрізь, – відзначає Артем. – Але столицю Угорщини хочеться колись відвідати ще раз, надто вже приємні тут люди. А ще багато велокур’єрів, велодоріжок і людей на велосипедах. Усі – від неформальних осіб до офісних клерків – пересуваються на велобайках.
ДЛЯ СЛОВ’ЯН – БЕЗКОШТОВНО
Далі за планом – Сербія. В деяких містах мандрівники знаходили безкоштовний прихисток у людей через сайт «Warm Showers» (всесвітня мережа обміну гостинністю для туристів-велосипедистів), також ночували в монастирі або ж просто у садах, які вже починали тішити плодами. В Белграді три дні жили в сквоті, де познайомилися із сербами, які займалися виставками, танцями, театральним мистецтвом.
– У сквоті дівчина Олександра презентувала свою художню інсталяцію та готувала невеличкий фуршет для гостей. Ми запропонували їй допомогти в підготовці, адже найкращий спосіб познайомитися з людьми – зробити щось разом, – каже Артем. – Після Белграда вирушили в місто Петровац і монастир Вітовниця. Дорогою в мене поламалася втулка заднього колеса велосипеда, втім у Петроваці вдалося знайти потрібну деталь. Серби поміняли її просто так, без грошей, тому що ми слов’яни – брати. В Сербії це дуже цінується.
Далі велосипедисти просувалися болгарсько-румунським кордоном уздовж річки Дунай.
– У Румунії місцеві жителі, котрі рідко бачили іноземців на велосипедах, зустрічали нас весело. Старші люди просто вітали піднятою рукою. Діти вибігали на дорогу, щоб долонями «дати п’ять», іноді хапали за руки і тягнули, залишаючи сліди від нігтів. І так весь шлях до міста Бекет. Дорога була вільною, машини проїжджали вкрай рідко. Багато пастухів, людей на підводах – від молодих до старих. Будинки незвичайні, але доволі одноманітні. А от природа багата, зустрічав зграї різних птахів, яких досі ніколи не бачив.
Ночували на іншому березі Дунаю, вже в Болгарії. Вперше побачили світлячків, які тисячами
мерехтіли біля нашого табору. Це мені здалося одним із найпрекрасніших явищ природи.
Згодом були місто Враца, монастир у Черепішках, ущелина каньйону річки Іскр і живописний маршрут в столицю Софію. Ще одна ночівля в дружній сім’ї через «Warm Showers» і дорога у Благоєвград, звідки до Македонії – три години підйому на перевалі.
ГІРСЬКІ МАРШРУТИ
Македонія широко розкинула в долинах свої поля та села. Звичайні сільські люди не звикли до туристів, тому з цікавістю розглядали незнайомців. Але все ж проявляли доброзичливість.
– У долині до нас під’їхали хлопці на скутері, запропонували випити пива і відпочити. Та ми не вживали під час мандрів алкоголь, тому ввічливо відмовилися, – каже Артем.
Закупивши на дешевих македонських ринках продукти харчування, велосипедисти відвідали Грецію, де кілька днів пожили на березі моря в курортних Салоніках. А потім повернулися в Македонію, аби ще три дні відпочивати та милуватися водним плесом озера Охрід, оточеного горами. Черговий перевал привів Артема та Єгора в Албанію. Тут гірські хребти, «обплутані» багатьма озерами та річками, здавалися вищими та скелястішими, ніж у Македонії.
– Дуже здивувалися, коли побачили безліч дзотів і військових будівель, що залишилися після югославського конфлікту, – розповідає Артем. – Але чим вище в гори просувалися, тим менше бачили цивілізації. Асфальтована дорога змінилася на грунтову. Людей небагато, іноді зустрічали молодих пастухів, які чомусь ішли за нами. З’являлося відчуття, що вони хочуть поцупити якусь річ, але ні – їм просто було цікаво.
Через кілька днів потрапили в Косово – самопроголошену республіку, суверенітету якої досі не визнає Сербія. Тут багато американських і албанських прапорів, релігія переважно мусульманська. Під час війни в Косові було зруйновано багато православних монастирів і храмів. Ті ж, які збереглися, тепер або зачинені, або перебувають під пильною охороною: аби потрапити в храм, треба залишити у чергових паспорт.
Косово межує із Чорногорією теж гірським перевалом, який долали велосипедисти. У
країні, що славиться своїми курортами, їх найбільше вразив високий зріст тамтешніх мешканців. Далі вирушили у Хорватію. Це вже Євросоюз і, як відзначили хлопці, курортна країна з приємним бірюзовим морем і високими цінами на все інше. Тому в Хорватії довго не затрималися, попрямували в Боснію та Герцеговину. Там за один день довелося проїхати близько 30 високогірними тунелями. А ще побачили багато садів, озер і добрих людей.
Наостанок мандрівники знову заїхали в Румунію. Цього разу пересувалися основними магістралями, які виявилися завантаженими транспортом, зате навколо вражали краєвиди румунських Карпат.
– Упродовж чотирьох днів вітер дув нам в обличчя, що ускладнювало рух. Але хороший настрій дає можливість стирати труднощі й радіти, коли їх переборюєш. Таким чином вони перетворюються на досвід, – підсумовує Артем. – Наприкінці мандрівки Єгор ще заїхав у Молдову, а я вирушив до свого рідного Кам’янця-Подільського.
ВІД ЄВРОПИ ДО АМЕРИКИ
На сьогодні Артем Швець уже перебуває в Нью-Йорку, звідки із другом Єгором вирушать у велосипедну мандрівку аж до Лос-Анджелеса. Артем їхатиме у футболці з українським гербом та національним прапором, а Єгор – із російською символікою.
– Цією мандрівкою ми пропагуємо дружбу між українцями та росіянами (і взагалі – між слов’янськими народами), – каже Артем Швець. – Хочемо показати, що прагнемо жити в мирі, а проблемні моменти повинні вирішуватися на рівні керівників держав без війни.
Після американського туру є плани продовжувати веломандрівки, але про них я поміркую пізніше.
