БЛАГОДАТНЕ ВЕСІЛЛЯ
70 років подружнього життя, або, як кажуть у народі, благодатне чи вдячне весілля святкуватимуть 10 жовтня сивочолі, але закохані, як і в молодості, Василь і Ніна КОРОЛЮКИ.
Розмовляючи з ними, дивуєшся: як стільки всього може пережити людина, а найголовніше – вистоявши у бурхливому морі життєвих перипетій, зберегти свою любов. Вони із високо піднятими головами йдуть уперед по життю, виховують дітей, онуків, правнуків і є прикладом для наслідування молодим поколінням. Повірте, повчитися в них є чому.
– Вона для мене все: друг, порадник, лікар, секретар, бухгалтер і навіть казначей, – після стількох років, прожитих разом, каже Василь Артемович, ніжно тримаючи за руку Ніну Тимофіївну.
Жінка грайливо усміхається та із молодечим запалом пояснює:
– Головна запорука щасливого шлюбу – любов, вірність і взаєморозуміння.
Завдяки постійній підтримці одне одного, вони досягли всього, що мають: власний дім, який побудували самі, любляча родина і повага від навколишніх. Хоча на їхнє життя випало чимало випробувань.
Маленька Ніна після смерті матері в 10 років пішла на роботу, працювала посильною у сільській раді та медпункті, а вже у 13 стала бригадиром городньої бригади. Сирітське життя покращувалося, але доля перекроїла всі плани дівчини, смертоносною зброєю розтрощила мрії та сподівання. Почалася війна…
А її односелець із села Лозова Волочиського району Василь Королюк, будучи круглим сиротою, бо дуже рано залишився без матері, а батько помер ще до його народження, вирішив поєднати своє життя із військовою службою. 1940 р. пішов до армії із наміром залишитися там, але не думав, що розпочнеться війна. Він захищав Москву, Баку, зі зброєю в руках пройшов не одну сотню кілометрів, визволяючи Батьківщину від загарбника. На фронті залишив своє здоров’я. Попри воєнні негаразди та проблеми, промінцем світла став лист від односельчанки Ніни, яку пам’ятав ще малим дівчиськом. Писала вона про рідне село, його людей, фронтовиків… Зачепила за живе.
Сьогодні Василь Артемович згадує, що товариші по службі мріяли одружитися із доньками генералів, професорів.
– А я ще тоді казав, що мені треба таку саму сироту, просту дівчину, як я, аби мене розуміла.
Ніна в свою чергу шукала впевненого хлопця, на якого можна покластися, який би зігрів її сирітську долю. Василь, на її думку, був саме таким, тому вірно чекала його з війни. Через півроку після радісної звістки про перемогу вони розписалися, але без жодних святкувань і церемоній, адже військова служба Василя кликала в нові світи, тому не було часу на сентименти. Світлим спогадом про подію стала лише одна фотографія. А сімейне життя почали зі скромного скарбу: казанка і двох чайних ложок.
За постійними клопотами, переїздами, народженням дітей минули молоді роки. 26 років Василь Артемович прослужив в армії, після виходу на пенсію ще 37 років пропрацював у Кам’янець-Подільській автошколі ДТСААФ. Поруч завжди була Ніна, яка стала надійною опорою і допомагала в усіх починаннях. Подружжя виховало двох дітей: сина Св’ятослава, який пішов батьковими стопами і дослужився до полковника, а нині проживає в Білорусі, та доньку Ніну, яка все життя пропрацювала у військкоматі, сьогодні доглядає батьків. Четверо онуків уже виховують своїх дітей.
На весільний ювілей батьків і дідуся й бабусі обов’язково збереться вся велика родина. Крім того, в них буде ще один привід для святкування: весілля правнука Вадима та його обраниці Аліни. Вони вирішили саме цього дня поєднати свої долі, адже точно знають, що він принесе щасливе життя.
Вікторія КОЖЕВНІКОВА.
