МЕТОДИКА ВАРГАСА, «БОБИ» І ЗАВЗЯТІ ТРЕНУВАННЯ

Десятки медалей з етапів Кубка світу та інших міжнародних змагань, декілька чемпіонів України щороку (сотні нагород з обласних першостей уже ніхто не рахує), постійні виїзди та тренувальні збори не лише в Україні, а й за кордоном… Умови занять і успіхи юних тхеквондистів СК «Чайка» останніми роками приємно дивують. Як їм вдалося піднятися на такий рівень?

Востаннє «Подолянин» відвідував цей клуб, що на Нігинському шосе, 34, понад рік тому. Відтоді на стінах вітальні значно побільшало грамот, медалей і кубків (скоро їх доведеться вішати хіба що на стелю). А в тренувальних залах можна подовгу розглядати різноманітний інвентар, який навряд чи ще в когось у Кам’янці побачиш. Наприклад, така «екзотика», як «парашутик», що чіпляється до спортсмена і стримує його під час бігу, або м’яч на резинці, який повертається після удару. А ще різні еспандери, ракетки та інші професійні дрібнички. Або й не дрібнички, як-от манекени для відпрацювання ударів чи тренажери. Вдосталь надивившись, переходимо до розмови із очільником клубу, тренером Сергієм Чайкою.

– Сергію Володимировичу, цьогоріч клуб перейменували із «Тхеквондо» на «Чайку». На Вашу честь?

– Це рішення прийняли батьки з дітьми. Розробили емблему і повідомили мені під час зборів у Еміратах.

Наш клуб уже досяг світового рівня. Адже їздимо по різних країнах, ділимось досвідом. Якщо раніше центрами тхеквондо в Україні були Харків, Запоріжжя, Дніпропетровськ, Київ, Хмельницький, то тепер і наше місто (торік стали чемпіонами України серед клубів у складі ДЮСШ «Юність»). Високий рівень демонструють усі наші вихованці.

– І все ж можна когось відзначити?

– Цього року найбільша кількість здобутих медалей у міжнародних змаганнях у Олега Маматова – їх вісім. У Дмитра Мещука – чотири золота з етапів Кубка світу. Також гучно заявили про себе Олександр Кадиш, Артем Жуковський, Нікіта Михайлов, Любава Ільчик, Анна Горгулько, Влада Нарольська, Валерія Терехова і Анна Ковальчук.

– Який секрет Вашого успіху?

– Треба жити своєю справою. Не можна сісти на два стільці водночас. Я багато вчився в інших тренерів, тижнями жив у Хмельницькому, де записував на відео кожне тренування президента обласної Федерації тхеквондо Сергія Пісоцького. Ми із Сергієм Івановичем працюємо в одній зв’язці. Деякі спортсмени тренуються одночасно і в мене, і в нього.

Найголовніше – систематичне відвідування тренувань. У нас ніколи такого не було, щоб заняття не відбулося. Молодших дітей у клубі тренують Дмитро Гринчук і Віктор Фельвашніков, я працюю зі старшими. Але тренери можуть замінювати один одного.

Постійно думаю: як буде неприємно, якщо цього року результати не дотягнуть до торішніх. Тому піднімаємо планку. Спортсмени, які готуються до міжнародних змагань, тренуються шість днів на тиждень. Проводимо тренувальні табори, зокрема, й за кордоном.

Ми разом відзначаємо дні народження, інші свята. Серед спортсменів є навіть пари, які зустрічаються. У нас сімейне виховання, головне завдання – не спортивний результат, а здорові, виховані люди, які хочуть берегти свою країну.

– Відіграє роль і хороша тренувальна база…

– Коли до мене приїжджали тренери з Литви та Еміратів, вони були здивовані, бо мало де бачили настільки укомплектовані інвентарем зали. Найбільше пишаємося електронними жилетами та шоломами, яких в Україні ніхто, крім нас, не має. Дві пари таких коштували 87 тисяч гривень. Гроші позичив, а тоді, з допомогою друзів, повертав. Є в нас методики викладання тхеквондо одного з найкращих тренерів світу – Ірена Варгаса, який очолює мексиканську збірну. На 17 дисках зібрано 3000 вправ, до яких самому додуматися – життя не вистачить. Я за них торік заплатив 500 євро. Ви знайдете в нас людину, яка стільки заплатить за 17 дисків? А ще до методики Варгаса я накупив інвентарю на кілька тисяч доларів: джгути, еспандери, швидкісні драбини, фішки, кільця, бар’єри… А також дошки для розламування різної міцності, які потім знову можна скласти. Ціна однієї – 500-600 гривень, але скільки б дерев постраждало, якби ми користувалися дерев’яними. Наші манекени («боби») – американський сертифікований товар, за ціною від тисячі доларів. Майже все знаходив у Інтернеті (в наших магазинах мало якісного інвентарю). Хочу, щоб у нас все було на найвищому рівні.

– Ви вкладаєте гроші в розвиток тхеквондо також із власної підприємницької діяльності?

– Все підприємництво моєї сім’ї – це невеликий продуктовий магазин. Самотужки я б не потягнув усі витрати. Але якщо сидіти і скаржитися, що немає грошей, то їх і не буде. Часто прошу допомоги в друзів, не соромлюся, навіть коли мені дають 100 гривень. Серед людей, які допомагають постійно, Сергій Кротік. Він не лише допомагає з виїздами чи інвентарем, а й дає премії спортсменам. Підтримує і міський голова Михайло Сімашкевич. За приміщення, що орендуємо, сплачуємо одну гривню на рік.

– Їздити на міжнародні турніри та тренувальні збори – це теж великі витрати, насамперед, для батьків дітей…

– Кожен тренер має бути психологом у роботі не лише з дітьми, але й із батьками. Можна просто сказати: дитині треба їхати на змагання, аби потім щось виграти. Це, звісно, правильно, але в мене інший підхід. Я пояснюю батькам, що виїзди на змагання спочатку зроблять дітей комунікабельними, навчать самотужки орієнтуватися в різних ситуаціях, стежити за гігієною. Я вже не кажу, що це відкриває для дитини світ.

– Сергію Володимировичу, а як з оплатою за тренування?

– Обов’язкової оплати немає. Але якщо у батьків є можливість, то максимальна плата – 150 гривень на місяць. Якщо в мене тренуються 70-80 дітей, то платить приблизно половина. Оскільки я фінансово незалежний, то можу це дозволити. Мені пропонували переїхати до Чернівців, де більше заможних людей, котрі готові платити 10 доларів за одне тренування. Але я не хочу залишати Кам’янець.

– Успіхи, якими пишається Ваш клуб, переважно стосуються дитячих і молодіжних змагань. Чи можна згодом розраховувати на такі ж досягнення серед дорослих?

– Це дуже складно. Сьогодні в Хмельницькій області лише Сергій Чайка (молодший) демонструє міжнародні результати у дорослому тхеквондо.

Мрія кожного спортсмена – потрапити на Олімпійські ігри. Але якщо раніше достатньо було стати чемпіоном України в певній ваговій категорії, то тепер, перед Олімпіадою, треба щомісяця їздити на етапи Кубка світу і збирати рейтингові бали. Це величезні фінансові витрати.

В Україні заробляти на життя виключно досягненнями з тхеквондо майже нереально. Тому дорослі й залишають спорт. Інший варіант – переїхати за кордон. Але я до останнього плекаю надію, що в нас щось зміниться на краще.