КАМ’ЯНЕЦЬКИЙ ГУРТОЖИТОК ПОКАЖУТЬ У КАННАХ!

Серед учасників найбільшого в Україні 45­го Міжнародного кінофестивалю «Молодість», який вважають однією з найвагоміших кіноподій Східної Європи, цьогоріч опинилися фільми одразу двох кам’янецьких режисерів. У позаконкурсній програмі сотням його глядачів презентували історичний серіал «Таємниці мого міста», що народився завдяки ідеї нашого земляка Андрія РАДНЮКА. А короткометражний фільм «Шість поверхів» молодого кам’янецького режисера, випускника КНУ театру, кіно і телебачення ім.Івана Карпенка­Карого Олександра НАВРОЦЬКОГО журі відібрало до однієї з головних конкурсних програм ­ Національної.

«Молодість» єдина в Україні входить до переліку 26 спеціалізованих міжнародних конкурсних кінофестивалів. У його географії ­ кіно з майже всіх континентів світу, які впродовж декількох місяців відбирають на національних і міжнародних кіно­оглядах.

З НАЦІОНАЛЬНОГО КОНКУРСУ – В КАННИ

На участь у Національному конкурсі кінофестивалю претендували 193 картини молодих українських режисерів. Утім у фіналі за головну нагороду – Скіфського оленя – боролися лише 23 короткометражні стрічки. До їх числа увійшов і документальний фільм Олександра Навроцького «Шість поверхів». І хоч головного призу стрічка земляка не отримала, проте увійшла до збірки найкращих фільмів «Молодості» і в травні візьме участь у тижні українського кіно на всесвітньо відомому Канському кінофестивалі.

До речі, з Кам’янцем фільм пов’язує не лише ім’я режисера, але й місце зйомок. Головний герой короткометражки – старий будинок, розташований над самим урвищем Смотрицького каньйону.

– «Шість поверхів» – це історія одного унікального будинку, де мешкають дуже багато людей. Я все життя прожив у Кам’янці, але ніколи не знав про його існуван-ня, – розповідає Олександр Навроцький. – Приїхавши на канікули, шукав цікаву тему для фоторепортажу, який нам потрібно було зробити на другому курсі навчання в університеті. Й випадково побачив цей будинок, що розташований неподалік від ТЕЦ, просто над урвищем каньйону. Знайшов його, зайшов усередину, зробив цікавий фоторепортаж. І ще тоді подумав: якщо за час навчання не знайду іншої теми для дипломного кіно – зніматиму саме цей будинок. Він дуже унікальний, фактурний. В одній кімнаті тут живуть по три покоління – батьки, діти, онуки, які завжди разом. Колись це був гуртожиток, тож на спільних кухнях – постійна метушня, а в коридорах і навколо будинку бігають дуже багато дітей.

– Олександре, а як на людину з камерою реагували мешканці?

– Спочатку знайти з ними спільну мову було дуже важко. Люди відверталися, тікали, а діти взагалі боялися «страшного дядька», який ходив навколо будинку. Але я проводив там дуже багато часу. На вихідні завжди намагався приїхати з Києва і щось познімати. Тож згодом дійшло навіть до того, що дітлахи всі гуртом проводжали мене на маршрутку, а люди привітно зустрічали і допитувалися, коли вже побачать той фільм.

– Як довго вже знімаєте кіно?

– Цікавлюся ним давно, але знімати почав тільки в університеті. Взагалі-то я не фанат кінематографа, ніколи не бачив себе в ньому. Я люблю мистецтво загалом – художнє, музику, фотографію, театр. А з кіно в мене склалося випадково. Ще зі школи, коли однокласникам потрібно було щось сфотографувати чи правильно закласти плівку у фотоапарат, усі чомусь помічали, що в мене виходить найкраще, і довіряли таку справу тільки мені. Тоді й подумав, що, мабуть, це таки моє. Почав займатися фотографією, а коли вступив до університету, захопився режисурою. «Шість поверхів» – мій кінодебют. Влітку його демонстрували в програмі «Гоголь-фесту», але прем’єра на великому екрані сталася саме на «Молодості». На початку літа відправив стрічку організаторам, і тільки наприкінці вересня мені сказали, що вона пройшла до конкурсної програми.

– Що для Вас особисто означає успіх на «Молодості»?

– Перш за все, заохочення знімати і працювати далі. Бо коли бачиш у кінотеатрі повний зал – це надихає. Не важливо, щоб мій фільм сподобався чи його похвалили. Важливо, щоб його побачили глядачі. І, чесно кажучи, я тільки тепер це зрозумів.

– Які відгуки глядачів Вам запам’яталися?

– Не очікував, що пересічним глядачам, які не заглиблюються в кіномистецтво, настільки сподобається моя робота. Бо часто мій чорно-білий фільм сприймають із жалістю до життя людей у не найкращих умовах. Але насправді, мешканці цього будинку живуть мрією, надією на краще – нову квартиру, краще життя. Вони веселі, їм добре разом. У своєму кіно я хотів показати саме це. І судячи з усмішок у залі, мені вдалося.

Особливо глядачів розчулив момент, де маленький хлопчик, якого звуть Кирило, нахиляється прямо до об’єктива камери, протирає його своїм рукавом і каже: «О, яка камера чистенька!». Саме емоції дітей передають найбільше позитиву. Я не хотів лізти в душу цим людям чи показувати зсередини їхній побут. Основний герой мого кіно – це будинок. А все навколо – лише доповнення до нього.

– Над новою стрічкою вже розпочали працювати?

– Хочу зняти фільм про свого брата Миколу Полюляка, який займається сноубордингом. Соціальну тематику в роботі не продовжуватиму. Але хочу розвиватися в документальному кіно.

«ТАЄМНИЦІ», ЩО ПРОСВІТИЛИ «МОЛОДІСТЬ»

Унікальний соціальний проект команди кам’янчан Андрія Раднюка, Дмитра Кубряка й Віктора Стасюка («SINERGICON-production») «Таємниці мого міста» був визнаний головним просвітницьким показом цьогорічного ювілейного кінофестивалю «Молодість». Із 1300 заявок режисерів з усього світу тільки 53 фільми потрапили до конкурсної програми. 147 стали учасниками позаконкурсних показів. Серед них – і український се-ріал «Таємниці мого міста». Від нашої країни сюди потрапили ще 7 серіалів. Утім серед усіх учасників позаконкурсної програми оргкомітет фестивалю відзначив лише кінопроект кам’янчан.

У форматі коротких кіноетюдів «Таємниці мого міста» розкривають потаємні сторінки нашої історії. У вересні 2014 р. проект презентували в Кам’янці, а згодом розпочали зйомки в інших регіонах України, а крім циклу «Поділля», з’явилися ще й «Рівненщина», «Буковина», «Київщина».

«Коли історія подається в таких коротких замальовках, вона, можливо, саме таким чином зверне на себе увагу молодого покоління», – поділилася враженнями від «Таємниць мого міста» один із провідних експертів у галузі телевізійного виробництва в Україні, продюсер компанії «Star Media» Аля Касперська, яка особисто навідалася на презентацію.

Участь у масштабному кінофестивалі історичному серіалу кам’янчан не лише принесла визнання експертів і схвальні відгуки численних глядачів, але й дозволила увійти до каталогу Міжнародної федерації асоціацій кінопродюсерів і кіновиробників «FIAPF», у якому зібрано перелік офіційно заявлених кінопродуктів з усього світу. Нині режисери соціального серіалу отримують усе більше пропозицій щодо прем’єри на нових майданчиках.

З 1 до 21 листопада оргкомітет ювілейної «Молодості» проводить післяфестивальний марафон «Відлуння «Молодості», в якому демонструють відзначені та найкращі роботи кінофестивалю. Закриватимуть його показом усіх серій «Таємниць мого міста». А 20 листопада в рамках «Відлуння «Молодості» ретроспективу серіалу кам’янчан демонструватимуть у чернівецькому «Horizont Business Hub». Окрім «Таємниць мого міста», громадська організація «SINERGICON-production» займається виробництвом двох телевізійних соціальних проектів – «Посередині» та «Моє місто», які транслюють в ефірі регіональних телеканалів.

Поки ж творці соціального кінопроекту готуються підкорювати нові вершини, розпитаємо в них про постфестивальні враження від дебюту на «Молодості».

– За емоціями участь у фестивалі такого масштабу і рівня для нас із Віктором – це те ж саме, що вперше проїхатися на американських гірках, – каже режисер і оператор Дмитро Кубряк. – Це був перший і неабиякий досвід. Адже вдалося поспілкуватися з колегами, подивитися на роботи відомих режисерів з усього світу, познайомитися з їхньою роботою зсередини. Під час фестивалю ми потрапили на презентацію українського короткометражного серіалу «П’ять баксів». Було цікаво подивитися на те, як він знятий, які ефекти використано, як виставлено картинку. Завжди хочеться чомусь навчатись, але формат «Таємниць мого міста» такий, що кожна зйомка – боротьба. Не лише для нас, але й для акторів. Ми не знімаємо професіоналів, а беремо на ролі звичайних громадських активістів. Процес зйомки для нас – наче гра в шахи, коли ми змушені весь час шукати варіанти виходу зі складних ситуацій. Часто доводиться знімати в дуже екстремальних умовах. Небезпечними були зйомки «Миротворців» із циклу «Київщина», бо вони постійно відбувалися на воді.

– Думав, що не витримаю зйомок «Чорної княжни», – каже режисер, сценарист і продюсер проекту Андрій Раднюк. – Сюжет цієї серії закручений навколо ув’язнення княгині Єлизавети Острозької у вежі. Знімали наприкінці зими на Руській брамі. Там було настільки холодно, що каміння буквально витягувало з нас життя. Не рятувало ні вогнище, ні обігрівачі. Навіть не розумію, як нам вдалося все відзняти. Загалом над однією серією працюємо місяць-півтора.

– Чи не думали про зйомки повнометражного фільму?

– Звичайно, хотілося б зняти й повнометражку. Але на сьогодні «Таємниці мого міста» – це серіал із п’ятихвилинних етюдів. Вони більше інформаційні, ніж драматургійно-ігрові. Якщо ж почнемо робити повнометражку, будемо змушені відмовитися від заявленої ідеї, і це вже будуть не «Таємниці мого міста».

Щоб глядач сприймав інформацію, її потрібно подавати коротко. Тому ми обрали форму кіножурналу, який у кінотеатрах виходить перед касовими показами. Нестандартно великим – шістнадцять із половиною хвилин – у нас вийшов проект «Миротворці». За рахунок видовищності його вдалося зробити цікавим глядачеві, адже ми пірнули в дванадцяте століття. Але якщо нині зробити повнометражний історичний фільм, кінотеатри цього не сприймуть.