З ЯКОЇ КУПКИ ВЗЯТИ НА ПОКУПКИ?

Сьогодні, в четверту п’ятницю листопада, люди різних країн світу на цілу добу відмовляються від будь-яких покупок. Багатьом українцям не треба навіть докладати зусиль, щоб бути з ними солідарними. Бо якщо за кордоном у такий спосіб нагадують, що надмірне споживання – небезпечна суспільна тенденція, то в нас таким чином можна продемонструвати, що з нинішніми зарплатами транжирство – тенденція точно не наша…

НЕПРОЖИТКОВИЙ МІНІМУМ

Цього дня активісти закликають добре подумати, перш ніж зробити зайву покупку. Зважаючи ж на середню заробітну плату кам’янчан, мізки ламати доводиться над іншим запитанням: що викреслити зі споживчого кошика, аби вкластися в суму місячної зарплати? А вона просто вражає своїми нулями – нуль на розваги, нуль на якісний одяг чи похід до ресторану, нуль на відпочинок і омріяні подорожі. Словом, закотіть губу, дорогенькі! Нуль – це все, що залишається після сплати комунальних і купівлі найнеобхідніших товарів і продуктів.

Виявляється, машинку з функцією губозакочування пропонують чимало роботодавців Кам’янця. 17 листопада про це йшла мова на засіданні робочої групи з питань легалізації виплати заробітної плати і зайнятості населення. На засіданні зазначили, що середній рівень заробітної плати в місті за жовтень складає 3494,72 грн. Щоправда, тоді ж підприємців, які були присутні на заході, закликали задіяти всі можливі ресурси, 

аби підвищити рівень зарплати для своїх працівників. Адже платять вони менше або в межах законодавчо встановленого мінімуму (за станом на 1 листопада – 1378 грн.), пояснюючи це неповним робочим днем і сумісництвом.

А поки роботодавці обгрунтовують, чому платять мало, урядовці забули логічно пояснити, чому вже понад 15 років не змінюється вміст споживчого кошика, на основі якого вираховують розмір мінімальних зарплат і пенсій в Україні. Уявіть, фактичний прожитковий мінімум сьогодні затверджують, керуючись споживчим кошиком, який склали ще 2000 р. Хочете розважитися, перегляньте Постанову Кабінету Міністрів №656.

Зважаючи на отой прорахований «непрожитковий мінімум», матеріальні потреби українців аж надто скромні, смаки – невибагливі, а апетиту взагалі немає. Для прикладу, набір продуктів харчування, що входить у кошик, експерти взагалі називають недостатнім для нормального функціонування організму людини. Вони, мабуть, цілком виправдано вважають, що 200 г рису чи 700 г свинини одній людині на місяць – це мало, як і пів’яйця та 13 г масла на день.

А відповідно до мінімального набору гардероба, чоловікам, скажімо, пропонують одні штани і дві майки на чотири роки, костюм і пару чобіт – на п’ять, а сім пар шкарпеток розтягнути на цілий рік. Плавки ж узагалі, напевно, повинні бути брезентовими, бо використовувати їх треба ціле десятиріччя. А п’ять, вибачте, трусів Кабмін пропонує чоловікам носити два роки. Одного зимового пальта жінці має вистачити на вісім років. Та й одного бюстгальтера на рік із неї досить. З ліками і предметами особистої гігієни справи взагалі кепські. Щоб вкластися в рамки, визначені Кабміном, сім’я має купувати, наприклад, не більше як шість (по 250 г) пляшок шампуню на рік. Туалетного паперу пропонують 36 рулонів на 12 місяців (хоча з таким меню аж стільки його може й не знадобитися). В аптечці достатньо буде декілька метрів бинта, гірчичників і валідолу. Меблі українська сім’я може змінювати один раз на 25 років. До перукаря людині пропонують ходити не більше як 4 рази на рік, а відвідувати розважальні заклади чи культурні заходи (музеї, клуби, цирки, кінотеатри) сім’я може не більше ніж 12 разів щороку. Ось таке «щасливе» життя пропонують українцям, які пахатимуть за «мінімалку». А ви кажете про зайві нераціональні покупки…

«ЦІНИ, ВИ – КОСМОС!»

Краще за будь-які гасла від покупок стримують цифри на товарних цінниках. На полицях наших магазинів вони ростуть із завидними темпами. Звичайні речі нинішні ціни з легкістю перетворили на предмети розкоші, а шопінг і похід по продукти – на черговий стрес для нервової системи. Його наслідки виливаються не лише в обурення покупців у чергах біля кас супермаркетів, але й у гнівні записи на сторінках соціальних мереж в Інтернеті.

«Здається, наша держава вирішила повторити практику геноциду, але вбивають нас не в газових камерах, а цінами і рахунками. Коли заходжу до супермаркету, розумію, що я зай-ва на цьому «святі життя». Ціни, ви – космос!

Великий батончик «Снікерса» – 20.70 грн. Якщо взяти зарплату, скажімо 2 тис.грн., виходить, що за годину ми заробляємо 9 грн. Тобто, щоб купити шоколадку, маємо працювати майже 2,5 години! А щоб придбати кілограм шоколадних цукерок – цілих 15 (!!!). Два дні ми маємо пахати, щоб просто не вмерти від низького рівня глюкози. Ціни й раніше кусалися, але тоді зуби в них були, як в окуня, а тепер – це акула із зубищами в декілька рядів», – читаємо допис на сторінці однієї з кам’янецьких спільнот.

Кам’янчани, котрі після місяця відданої праці кладуть до свого гаманця лише прожитковий мінімум, День відмови від покупок відзначають щодня як національне свято. За вісім годин роботи працівник із зарплатнею близько двох тисяч гривень може заробити менше як сотню. Але ж на що нині вистачить одного папірця із зображенням Шевченка?..

Ситно повечеряти на сто гривень сім’я може, для прикладу, бутербродами. Близько півсот-

ні – за палицю ковбаси, 30 грн. – за шматок сиру, 20 грн. – за пачку вершкового масла, ще 8 грн. – за буханець хліба – і зароблений за день бюджет скінчився. Що вже й казати про те, аби побалувати себе фруктами чи солоденьким до чаю. Адже коли цілий день працюєш за кілограм шоколадних цукерок, замість апетиту з’являється гірка оскома.

Що й казати про витрати на новеньку сукню чи пару взуття. Ціни на одяг у декотрих кам’янецьких магазинах не соромляться вказувати в американських доларах. Якщо на жіночу спідницю ще може вистачити половини зарплатні, то на якісні чоботи доведеться відкласти зо два місячні оклади. В добру копійку виливається купівля побутової хімії та необхідних засобів гігієни, а без них, вибачте, ніяк. І не подумайте раптом захворіти, бо похід до аптеки може додати вам неприємних симптомів.

Звісно, наш народ так просто не здолаєш. Як розповідають кам’янчани, багатьох рятують продукти із власних городів чи господарств у селі, дехто виживає завдяки додатковому підзаробітку, когось підтримують родичі, котрі працюють за кордоном, хтось навчився всіма правдами і неправдами тримати на плаву власну справу. Але тим, хто не має міцного фінансового плеча і чий бюджет складається лише із «мозолями» заробленої ставки, доводиться таки сутужно. Тому не варто дивуватися, коли випускник університету зізнається, що дипломи про вищу освіту йому хочеться засунути подалі. Адже престижна професія ще не гарантує престижного заробітку. А от відмова від багатьох покупок гарантована…