Четвер, 28 Березня 2024 р.
27 Листопада 2015

КОЛИ ШАХИ СТАЮТЬ СЕНСОМ ЖИТТЯ

Володимир БабійчукМіжнародний майстер із заочних шахів 60-річний Володимир БАБІЙЧУК від народження хворий на дитячий церебральний параліч. Своє життя мешканець Довжка змушений проводити у візку, та й взагалі він доволі обмежений у рухах, можливостях і звичайному людському спілкуванні. Зате у шахах Володимир Михайлович знайшов розраду. 

За інвалідом І групи невтомно доглядає його 80-річна матір Інна Іванівна. Гості до них навідуються зрідка, але троє грайливих пухнастих котиків, які бігають по хаті, бодай трішки розвіюють самотність. 

Дні для Володимира Бабійчука доволі одноманітні: зранку він слухає радіо, але десь з 12.00 розпочинаються його заочні шахові баталії (за листуванням або в Інтернеті), котрі можуть затягнутися й до другої години ночі. У цьому Бабійчук знайшов сенс життя. Шахіст вийшов на високий рівень. У папці на його столику вже добрячий стос грамот. А ще – блокноти із записами шахових партій, у більшості із них перемога на боці Бабійчука. 

Грати у звичайних шахових турнірах Володимиру Бабійчуку перешкоджають обмеження в русі. Щоправда, один раз йому вдалося виїхати на змагання у Шешори, де він переміг. Запрошували чоловіка і за кордон, але стали на заваді фінансові проблеми. Тому доводиться задовольнятися лише заочними шахами. 

Раніше матір майже щодня ходила на пошту – відправляла листи із ходами. Тепер у багатьох турнірах гравці листуються через електронні адреси, тож Володимир Бабійчук опанував комп’ютер. Один турнір може тривати й два роки, але одночасно можна грати в багатьох турнірах. 

У Бабійчука доволі багато досягнень, але, мабуть, найбільші із них з’явилися останніми роками. Якщо кандидатом у майстри спорту він став ще 1993 р., то торік виконав норматив міжнародного 

майстра із заочних шахів. 

2014-го Володимир Михайлович переміг у Міжнародному заочному шаховому турнірі через електронну пошту «Меморіал Гуревича», причому обіграв усіх суперників і отримав максимальну кількість балів, що в таких змаганнях трапляється нечасто. Цього літа він здобув перемогу у відбірковому турнірі Кубка світу ICCF із результатом 9,5 з 12 можливих балів і кваліфікувався до наступного раунду змагань. Одночасно грає на першість України й має високі шанси на успіх. 

Спробував і автор цих рядків швиденько зіграти партію шахів із Бабійчуком. Власне довго партія й не могла тривати – міжнародному майстру для перемоги вистачило менше як 20 ходів. 

На жаль, останнім часом у Володимира Михайловича почало віднімати мову. Йому важко вдається вимовляти 

окремі слова. І лише матір, котра розуміє сина з півслова, вловлює сказане. Тож про життя шахіста ми спілкувалися з Інною Іванівною. 

– Раніше наша сім’я проживала в селі Тинна Дунаєвецького району, де мій чоловік працював у місцевій лікарні, – розповідає вона. – До 4 класу вчителі приходили додому навчати Володимира, а з п’ятого я вже щодня возила його до школи. Він навчався на відмінно, сидів у класі на першій парті, часто відповідав на уроках, тільки виразно писати не міг через хворобу. 

Грати в шахи сина навчив батько, коли той був у шостому класі. Спочатку Володя розгадував шахові завдання, які друкували в газетах, відправляв відповіді, вигравав конкурси. Потім почав грати за листуванням. 1978 року, через хворобу чоловіка, ми переїхали на Кам’янеччину. Володимиру на той час уже було 23 роки. 

Незабаром після того в Інни Іванівни помер чоловік. Вона залишилася з трьома синами, один з яких служив в армії, інший навчався, а Володимир потребував догляду. Щоб дати раду, жінка влаштувалася працювати в Володимир Бабійчук із мамою Інною ІванівноюУТОС, але роботу виконувала вдома. 

Відтоді минуло чимало часу, але Володимиру Бабійчуку затвердили пожиттєву групу інвалідності лише декілька років тому (до того він отримував пенсію як інвалід з дитинства). 

– Спочатку комісія, яка навіть не бачила сина, оформила йому другу групу інвалідності, – каже Інна Іванівна. – Я ж переконувала, що йому потрібна перша група. Мені довелося везти Володю машиною до кам’янецької лікарні, аби показати спеціалістам із Хмельницького. Вже коли лікарі побачили сина у візку, тоді призначили йому першу групу. 

Володимир Бабійчук – людина, шаховими успіхами якої може пишатися вся Кам’янеччина, а не лише старенька матір і брати. А ще він – приклад для всіх людей з обмеженими фізичними можливостями: життя завжди дає приводи для радості.