ЧИ ПОРОДИЧАЮТЬСЯ НАРЕШТІ БІБЛІОТЕКА Й «ПРОСВІТА»?

Якщо торік майже весь рік Кам’янець жив під знаком 125-річчя музею, то цього року в місті над Смотричем перетнуться одразу два – не менш славні, ніж торішній, – культурні ювілеї. Це 150-річчя бібліотеки та 110-річчя «Просвіти».

Сучасна міська Центральна бібліотека веде відлік від російської публічної бібліотеки, відкритої 13 січня (1 січня за старим стилем) 1866 р. Ось що можна довідатися з виданої 1895 р. кни-ги Юхима Сіцінського «Місто Кам’янець-Подільський»:

«До освітніх установ міста, крім навчальних закладів, потрібно віднести і російську публічну бібліотеку, що нині діє в Кам’янці-Подільському. Теперішній публічній бібліотеці передувала Подільська губернська публічна бібліотека, дозвіл на відкриття якої вище начальство дало 1833 р. Та бібліотека склалася здебільшого з книг римсько-католицьких монастирів, скасованих на Поділлі, і майже не була доступна для публіки, тим паче, що складалася з книг мало цікавих – польських, латинських, а також із розрізнених журналів. 1865 р. київський генерал-губернатор Олександр Безак виробив статут російських публічних бібліотек у Києві, Житомирі та Кам’янці, який 5 липня затвердило Міністерство внутрішніх справ. На основі  цього статуту 1 січня 1866 р. відкрито бібліотеку в Кам’янці-Подільському. Метою її відкриття, як і бібліотек у Києві та Житомирі, було «зміцнення російського елементу в цих споконвіку російських містах шляхом поступового впливу на розум і поняття людей, які не мали уявлення про нашу батьківщину, про нашу літературу та про нашу науку». Бібліотеки повинні були складатися суто з російських книг і газет, мали сприяти зміцненню російських начал у краї, допомагати правильному розумінню заходів уряду, полегшити можливість тіснішого ознайомлення з російською мовою. Бібліотека в Кам’янці утримувалася  на абонементну плату та субсидію від уряду (800 рублів). За 25 років (1866-1890) бібліотека мала надходжень (окрім застави) понад 68 тисяч рублів, зокрема субсидію 28.694 рублі 53 копійки. Витрати становили 61.026 рублів 49 копійок, зокрема на передплату книг і газет і палітурки для них – 23.813 рублів 89 копійок. На початку 1893 р. в бібліотеці було книг і періодичних видань 4.466 назв у 11.199 томах. Бібліотекою завідував особливий розпорядчий комітет. Останнім часом його головою був учитель місцевої гімназії Іван Михалевич, який багато зробив для облаштування бібліотеки,  а також був автором книги «Двадцятип’ятиріччя Кам’янець-Подільської російської публічної бібліотеки (1886-1890)», виданої 1891 р. в Кам’янці-Подільському».

Подільське українське товариство «Просвіта»  зареєстровано в Кам’янці-Подільському 4 травня (21 квітня за старим стилем) 1906 р. 8 (21) травня відбулося його перше засідання, на якому обрано раду організації на чолі з Костянтином Солухою.

1 (14) червня «Просвіта» відкрила в місті над Смотричем бібліотеку та канцелярію, а через два дні влаштувала на Новому бульварі перше українське гуляння.

Якщо бібліотека в російські часи вірно служила імперській ідеї, в радянську добу міцно пропахла більшовицьким духом, а на стежину української просвіти вийшла тільки в часи незалежності (хоча лише 25 травня 2012 р. позбулася імені більшовицького діяча Володимира Затонського), то Подільська «Просвіта» від самісінького початку стала на стезю боротьби за українську справу, тому не раз зазнавала утисків. Була чудова ідея прищепити бібліотеці справжньої української міці, надавши їй ім’я просвітянина Костянтина Солухи, але працівники бібліотеки й депутати міськради зробили все можливе, щоб цього не сталося. Може, цього року, ювілейного, як для бібліотеки, так і для «Просвіти», це вдасться. Бажано би це зробити до 30 травня – до 155-річчя від дня народження Солухи.

Тепер про інші ювілеї. 17 лютого виповнюється сто років від дня народження заслуженого вчителя УРСР Миколи Продеуса (1916-1982), який 22 роки (у 1958-1980 роках) очолював у Кам’янці-Подільському міський відділ освіти. До речі, його син Аркадій Продеус 2012 р. став доктором технічних наук.

Низка ниточок пов’язує з містом над Смотричем поета Павла Тичину (1891-1967), 125-річчя від дня народження якого припадає на 23 січня. Так, Павло Григорович у липні 1945 р., виступаючи в Києві як міністр освіти УРСР на першій після війни нараді вчителів початкових шкіл України, звернув увагу і на те, що в першому класі школи №8 Кам’янця-Подільського учні в процесі читання «замінюють звуки та нечітко вимовляють закінчення слів».

1 січня відсвяткував 70-річчя історик Лев Баженов, а 16 лютого матимемо сторіччя з дня народження його батька – подільського письменника Василя Баженова (1916-1995). Не менш кругла дата припадає на 27 лютого: 150 років тому в Кам’янці-Подільському народився Гнат Житецький (1866-1929) – український літературознавець, історик і книгознавець. Його батько Павло Житецький тоді викладав у місцевій чоловічій гімназії.

11 березня відзначатимемо 200 років від дня народження Олександра Афанасьєва-Чужбинського (1816-1875) – українського письменника й етнографа. Торік 4 грудня «Подолянин» ознайомив читачів із його враженнями від Жванця, Студениці, Старої Ушиці, поданими в «Нарисах Дністра».

Композитор, етнограф і фольклорист Антон Коципінський (1816-1866), який у 1845-1849 рр. працював у нашому місті, прожив 50 років. Цього року виповнюється 200 років від дня його народження (точна дата невідома) та 150 – від дня смерті (26 травня). Маємо також  160 років від дня народження (17 серпня) та 100 років від дня смерті (28 травня) Івана Франка (1856-1916) зі знаменитої трійці дореволюційних поетів-лицарів українського духу, до якої входять також Шевченко й Леся Українка. До славної когорти наших корифеїв входять і два Михайла – Драгоманов (1841-1895) і Грушевський (1866-1934), чиї 175-річчя та 150-річчя відзначатимемо 29 і 30 вересня. Завершальне 150-річчя року матимемо 28 грудня, коли вшановуватимемо мікробіолога й епідеміолога Данила Заболотного (1866-1929), наукова діяльність якого почалася в Кам’янці-Подільському.

24 травня спливе вже п’ять років, як немає з нами Віталія Бабляка (1951-2011), котрий понад 18 років стояв біля керма «Подолянина». 21 серпня 2016 р. Віталієві Петровичу виповнилося би 65 років.

Нарешті, 2016 р. – це 25-річчя незалежності України. Чверть віку тому Верховна Рада  24 серпня проголосила Україну незалежною державою, а 1 грудня народ дружно підтримав правильний крок своїх обранців. Але з’ясувалося, що замало оголосити свободу, її ще потрібно відстояти зі зброєю в руках. Так хочеться, щоб у ювілейний для нашої держави рік прийшов мир на її терени, а нахабно відторгнуті території повернулися.