ВІЙНА РОЗЛУЧАЄ – ПІСНЯ ОБ’ЄДНУЄ

Учасники народного театру пісні «Пісенне мереживо» (РЦКМ «Розмай»), вирушаючи в зону АТО, можливо, самі не сподівалися, що, крім концертів, на них чекають зворушливі зустрічі та веселі імпровізації. Пожертвувавши родинним затишком, 14 січня вони вирушили в дорогу, щоб у наступні два дні додати святкового настрою нашим воїнам, котрі боронять українську землю на східних рубежах. Між іншим, це вже третя мандрівка «Пісенного мережива» в зону АТО.

Поїздка не була запланованою «згори», а навпаки ­ організувалася зовсім спонтанно: військові попросили кам’янецьких артистів приїхати поколядувати, а ті, в свою чергу, ніяк не могли відмовити і за два дні таки вирушили на схід, хоча це було зов­сім непросто.

– Учасники колективу самі хотіли відвідати солдатів, хоча ми чудово розуміли, що значить вирушити за 1200 кілометрів, ­ розповідає керівник колективу «Пісенне мереживо» та директор РЦКМ «Розмай» Володимир КУСІК. ­ Це треба знайти транспорт, перевізника, пальне, кошти. Перед поїздкою ми дзвонили до кам’янецьких військових командирів, які перебувають у зоні АТО, запитували, що привезти для хлопців. Та у відповідь почули: «Не везіть нам ні картоплі, ні цибулі. Привезіть свою пісню та усмішки». Та все ж ми закупили їм чаю, кави, цигарок ­ те, чого вони потребують.

– Щойно вималювалася ідея поїздки, ми були на роздоріжжі, адже складно її запланувати за один день, -­ продовжує начальник відділу культури та туризму РДА Алла БЕЦ. ­ Спілкуючись зі знайомою, сказала: «Хлопці просять при­їхати, але не знаю, чи зумію знайти на це кошти». Одна із жінок, почувши нашу розмову, згодом простягнула мені 1000 гривень і сказала: «Це вам на поїздку. Дякую долі, що моя дитина коло мене, але тих хлопців, котрі на війні, хочу підтримати». Вона навіть не хотіла називати свого імені, не прагнула публічних подяк. Це було дуже зворушливо: ще нічого не втрачено, якщо в нас є такі люди.

Пізніше, після закінчення сесії райради, я просила допомогти де­яких депутатів: хтось дав солярки, хтось -­ грошей… Також працівники районного відділу культури зібрали певну суму. За два дні ми мали необхідні кошти.

Отож, на схід вирушили начальник відділу культури та туризму РДА Алла Бец, артисти Володимир та Аліна Кусіки, Микола Виниченко, Роман Кукурудза, Володимир та Олександра Ганіни, Олег Швець, Ірина Ко­валь­Трач, Олег Фокшек і Максим Морозов, військовий супровідник і кухар Павло Григоришин, водії Олександр Олійник і Дмитро Костюк (перевізник Ігор Ярославський), які лише в зоні АТО «накатали» 600 кілометрів.

Якщо рік тому кам’янчани їздили з концертами на Луганщину, то цього разу вирушили в Донецьку область. Щоправда, дорогою ще заколядували авіаційну бригаду у Вінниці. Перший концерт відбувся у Краматорську, де розташований штаб нашої армії, а відтак дислокуються чимало військових частин, зокрема, й під керівництвом кам’янчан.

– Нас дуже гарно зустріли, провели через усе місто із сиренами, ­ згадує Володимир Кусік. -­ Ми на відкритому повітрі виконали майже півторагодинну програму: розпочали з коляди, далі лунали фольклор, патріотичні пісні… У деяких хлопців бриніли сльози на очах. Після закінчення концерту складає­мо апаратуру в мікроавтобус, аж тут біля нас приземляється вертоліт. Звідти виходить наш земляк ­ командир понтонно­мостового батальйону Олександр Паровий, який не встиг на концерт. «Я ж знав, що ви приїдете, кам’янчани мої дорогі…» -­ каже. Згодом ми разом пообідали.

Також у Краматорську до нас пі­ді­йшов незнайомий чоловік (бачимо ­ підполковник), привітався і мовить: «Я ­ ваш земляк, у мене 100 мобілізованих хлопців, які раді були б побачити справжніх артистів і почути українську пісню». Виявилося, що це Сергій Божко ­ командир дорожньо­комендантського батальйону, що розташовується за 80 кілометрів від Кра­ма­тор­ська, в селі Дмитрівка. Ми з радістю відпрацювали нашу концертну про­­граму для військово­службовців.

Та для деяких кам’янецьких артистів цей концертний день запам’ятався не лише зустріччю з військовими, але й з рідними для них людьми. Скажімо, у контрабасиста Роми Кукурудзи в Краматорську проживають родичі. Він прийшов на зустріч із ними у вишиванці, привітавшись з ошелешеними бабцями біля під’їзду словами «Слава Україні!». А от звукооператор Максим Морозов сам родом із Донецька. І його мама, яку він не бачив майже три роки, донині живе за 30 кілометрів від Донецького аеропорту. Як виявилося, неподалік від тієї Дмитрівки, де «Пісенне мереживо» дало концерт. Тож Максим не міг упустити шансу побачитися з матір’ю.

– За наказом Сергія Божка з нами в броньовану машину сіли два розвідники в повному обмундируванні, з якими ми через поля та очерети добиралися до Максимової мами, -­ розповідає Алла Бец. – Варто було бачити її очі під час зустрічі…

Згодом жінка розповідала, як снаряди з «Градів» пролітали понад хатою. Інші її діти поки залишилися в Донецьку і теж від початку збройного конфлікту не приїжджали до неї, оскільки для них квиток можливий тільки в один кінець.

Наступного дня кам’янчани вирушили виступати до Артемівська, куди їх запросила заступниця командира одного з підрозділів із позивним Віночок. Нею виявилася, невеличка тендітна жінка із жовто­блакитними шнурівками на черевиках. Па­м’ятний випадок з артистами трапився під час обіду в артемівському кафе.

– Заходимо, і один із наших артистів голосно вітається з усіма присутніми: «Христос народився!» -­ знову згадує Алла Бец. ­ Місцеві мовчки на нас дивляться, тож відповідаємо хором замість них: «Славімо Його!». Вже після того, як ми поїли, до нас підходить незнайома жінка і запитує: «У вас такий цікавий говір, звідки ви?» -­ «З Хмельниччини, з Кам’янця­Подільського, ми музиканти ­ можемо вам заколядувати».

І враз ми всі гуртом під баян затягнули пісню, – продовжує Алла Бец. – Відвідувачі кафе сиділи шоковані, але з усмішками. І тут Павло Григоришин каже: «Вас вітають справжні бандерівці! Подивіться на дівчат – вони не кусаються, подивіться на хлопців – вони нікого не вбивають, лише співають, танцюють і несуть українські традиції». Згодом власники кафе залишили нам свою візитку і пообіцяли безкоштовно погодувати, коли ми повертатимемося назад.

Взагалі того дня ми відвідали прифронтове кільце різних військових частин, давши аж п’ять повноцінних концертів! Скрізь встановлювали апаратуру, використовували всі наші музичні інструменти: контрабас, баян, кобзу, скрипку, трубу. В зоні АТО нам дали військового супровідника Сашу. Перший концерт він просто дивився, на другому – знімав відео, а на третьому почав співати пісні разом із нами. Я його питаю: «А де твоя родина?». Виявляється, в нього матір проживає в Луганську, і він теж її не бачив із початку війни. Адже Саша як кадровий військовий залишився вірний українській присязі.

Загалом ці мандрівки далися нам непросто, але всі незручності вже забулися, згадуються лише очі та емоції наших хлопців. Багатьом воїнам залишається ще декілька місяців до демобілізації, і вони дуже потребують моральної підтримки.

Наступну поїздку в зону АТО «Пісенне мереживо» планує вже у березні. Адже на палаючій землі перебувають ще багато воїнів, зокрема, й кам’янчан, які прагнуть хоч на годинку забути про війну, поринувши в чари оптимістичної української пісні.

Висловлюється подяка за допомогу в організації поїздки голові районної ради Борису Бецу, голові РДА Василю Сукачу, депутатам райради Сергію Богачику, Олександру Гінзеровському, Ігорю Гаю, директору ТОВ «Промтехтранс» Віктору Антонюку, керівнику апарату РДА Маріан-ні Великохатько, начальнику управління фінансів Олександру Федику, головному ветлікарю району Олександру Решетнику, команді КВН «Наш Формат».