ІСТОРИКИ ВОЮЮТЬ ЗАРАДИ ІСТОРІЇ

Коли влітку вчений секретар Кам’янець-Подільського історичного музею-заповідника Руслан ЙОЛТУХОВСЬКИЙ пішов у відпустку, й гадки не мав, що його життя кардинально зміниться щонайменше на рік. Він потрапив під шосту хвилю мобілізації. І вже в липні 2015 р., відклавши стоси історичних документів і недописану кандидатську, поповнив лави новоствореної окремої бойової прикордонної комендатури «Хмельницький», отримавши позивний «Рус». З музею, крім 42-річного Руслана, мобілізували раніше Петра БОЛТАНЮКА, Анатолія ДЕНДЮКА та Костянтина ШРЕЄРА.

«ЗА НЕЛЕГАЛІВ НАГОРОДЖУВАЛИ ДВІЧІ»

Кам’янчанина, за плечима якого був досвід строкової служби у військах ПВО, життя за командою не вибило з колії. Навпаки, під час стажування в Закарпатській області йому вдалося затримати шістьох афганців, які намагалися незаконно перетнути український кордон.

– Під час патрулювання помітив нелегалів і викликав підкріплення, – розповідає Руслан Володимирович. – За це мене аж двічі нагороджували (сміється): вручили подяки від Західного регіонального управління прикордонної служби та Хмельницької прикордонної академії імені Богдана Хмельницького.

Мало не щодня мобілізованому кам’янчанину під пекучим сонцем доводилося ходити по 25 км. І хоча хлопців забезпечили всім необхідним, видали амуніцію та канадські спальники, якісний військовий одяг Руслану передали колеги з музею та друзі.

Не може збагнути наш земляк, чому українські прикордонники змушені пантрувати кордон дідівським методом. У той час, як на угорському кордоні все контролюється за допомогою відеокамер, тепловізорів і гелікоптерів.

«КАБІНЕТНОЇ ЕЛІТИ ТА МАЖОРІВ НЕ ПОБАЧИВ»

Неоголошена війна переписала плани українців, змінила їхні долі та професії. Наймолодшому добровольцю стукнуло 18, найстаршому – перевалило за 50. Були випадки, що брат ішов за брата, а батько долучався до синів, які воювали на сході.

– От кого я не побачив серед мобілізованих, то це так званої кабінетної еліти та мажорів. Вони спокійно сидять у кріслах, літають на джипах, а коли виникає необхідність іти до військкомату – «хворіють». Таке враження, що нами керують хворі, а на доро-

гах – половина інвалідів. Бентежить, що армію фактично знищували. Коли я служив у 1991-1993 роках, на території України була мільйонна армія й три військові округи: Прикарпатський, Одеський, Київський. А що маємо нині? Якби не добровольці, українські військові та волонтери, вистояти влітку 2014-го перед наступом Росії було б неможливо, – зазначає співрозмовник.

«А, ТО ВЫ НЕ БАНДЕРОВЕЦ?!»

Повернувшись із Закарпаття до Хмельницького, воїнів вишикували та повідомили, що ОБПК ліквідовується, а їх відправляють на схід. Так у листопаді минулого року Руслан Йолтуховський опинився на Донеччині, де формувався прикордонний загін. У його лавах опинилися жителі з усієї України, а також зі сходу. Наш земляк служить на посаді техніка у відділенні зв’язку.

– Місцеве населення Донбасу по-різному ставиться до нас, але видно, що вони кардинально змінюють погляди, – ділиться побаченим Руслан. – 31 грудня разом із товаришами йшли містом. Бачимо, дві бабусі-пенсіонерки так серйозно кричать одна одній: «Я тебе говорю, их Аваков одевает!» – «Нет, их одевають американцы!». Решта перехожих ламаною українською вітали нас із Новим роком і дякували. Деякі перевізники возили безкоштовно. Довелося почути комплімент. Дізнавшись, що я із Кам’янця-Подільського, жінка відповіла: «А, то вы не бандеровец!». Вони чомусь вважають, що всі військові мають бути із Західної України.

Коли події на сході лише розпочиналися, мешканцям навіювали ідею фікс приєднатися до Росії. Нині зрозуміли, що там вони нікому не потрібні.

«ПРО КИЇВСЬКУ ПРЕСУ НЕ ЧУЛИ»

Як історик, хотів зрозуміти, що це за війна. І переконався, що донбасівці живуть у вакуумі. В кіосках із всеукраїнських видань знайшов лише «Корреспондент» і «Фокус». Такого поняття, як київська преса, взагалі немає. На що продавець відповіла: «А что Вы хотите, если мой директор сидит в Донецке!». Але чому дивуватися, якщо і в українському Закарпатті, де немає війни, присутній інформаційний вакуум.

Донбасівцям радив вимкнути телевізор із російськими каналами й увімкнути мізки. Але чомусь дехто із них і досі вірить байкам про двох рабів, а не розповідям родичів, які мешкають в інших регіонах України.

– А взагалі, як там живуть люди?

– Давно не бачив такого «совка». Відділення пошти, де я отримував передачі, розташоване на вулиці 19 партсъезда. Я не знаю, чим 19 такий особливий (сміється), ми його навіть у шкільній програмі не вчили. Якщо в Кам’янці є «хрущовки», то там – «сталінки». Я таких забудов ще не бачив. Культ Донбасу штучно накручувався десятиліттями, жителям вселяли думку, що вони годують Україну. І коли знайомий із Красного Луча запитав, як ставлюся до того, що Україна припинила виплачувати пенсії, я відповів: «Тепер нікого годувати не треба – сідайте і їжте». Тішить те, що більшість молоді вважають себе українцями.

«СУЧАСНА МОБІЛІЗАЦІЯ, ЯК І 100 РОКІВ ТОМУ»

– Пане Руслане, на Вашу думку, що потрібно, аби настав мир?

– Присутній один фактор дестабілізації – російська агресія. Це зрозуміли навіть місцеві. Немає громадянського конфлікту, який всіляко намагається нав’язати Росія. АТО завершилося у серпні 2014-го, а нині триває війна, хоч і гібридна. Кінець її залежить від того, хто швидше здасться: сусід з економічним обвалом чи Україна, яку все ж таки підтримують.

А ще вважаю, що кожен українець має стати на захист рідної землі. Бо на решті території країни спокійно лише тому, що захисники зупинили ворогів і завадили йти на Київ, Львів і Варшаву. Дивлячись на сучасну мобілізацію, згадується ситуація сторічної давнини. Під час Першої світової війни з початком революції в Росії більшість чоловіків мобілізували до армії. Революційні події 1917 року і хвиля демократичних змін накрили і тодішню армію. Під гарними гаслами «Земля – крестьянам, фабрики – рабочим!» армія почала розвалюватися. Ці події у своїх спогадах описав гетьман Скоропадський. Керівники Центральної ради Грушевський і Винниченко не були прихильні до ідеї створення української армії. Розплата за цю політику настала взимку 1918 року з наступом російських більшовиків на Київ. Тоді на захист стали студенти і добровольці, які загинули під Крутами. В подальшому намагання українських урядів створити боєздатну армію зіштовхувалися з проблемою небажання служити в ній, що призвело до поразки

української революції 1917-1921 років.

P.S. Руслан Йолтуховський, який приїхав у відпустку, готується знову повертатися в зону АТО. Після демобілізації він планує повернутися до цивільного життя, дописати кандидатську і продовжити збирати матеріал про кожного воїна із Хмельниччини, який брав участь у неоголошеній війні.