П'ятница, 29 Березня 2024 р.
19 Лютого 2016

МИ ДВА РОКИ ПО ТОМУ

МИ ДВА РОКИ ПО ТОМУЗавтра ми вдруге відзначатимемо День Героїв Небесної cотні. Це день глибокого смутку на серці, бо кожне життя безцінне. І разом із тим це чергове усвідомлення того, що найлегшу частину роботи із вшанування полеглих ми вже зробили та й далі не забуваємо робити. Але віддали вони життя зовсім не для того, щоб з’явилися меморіальні дошки на будинках, де вони мешкали, вчилися чи працювали, щоб їхніми іменами називали вулиці, майдани чи парки, щоб про них писали книжки й знімали фільми. Найзаповітнішим їхнім бажанням було бачити Україну справжньою державою працьовитих людей, а не самовдоволених олігархів і чиновників.

Стаття 27 Конституції України натхненно проголошує: «Кожна людина має невід’ємне право на життя. Ніхто не може бути свавільно позбавлений життя. Обов’язок держави ­- захищати життя людини». Ні тодішній гарант Конституції, ні тодішня владна партія (ми добре пам’ятаємо її ім’я) не забезпечили виконання одного з ключових положень Основного Закону нашої держави. Навпаки, бездарною політикою вони довели народ до відчайдушного вибуху масового протесту, не зуміли адекватно відреагувати на справедливий гнів тих, ради кого мали би в поті чола трудитися біля владного керма. Тож уся відповідальність за численні жертви як з боку учасників протесту, так і з боку силових структур повністю лежить на тодішньому гарантові та тодішній владній партії.

На мою думку, відповідальні не тільки керівники партії, але і її рядові члени в регіонах, які своєю підтримкою годували монстра, своєю пасивністю дозволяли верхівці безкарно чинити правове свавілля. Так, коли настав крах партії, вони вчасно втекли в кущі й тепер, залишаючись при посадах, виголошують зворушливі промови при вшануванні Героїв Небесної сотні. І як тут не згадати слова польського письменника Бруно Ясенського: «Не бійся ворогів -­ щонайгірше: вони можуть тебе вбити. Не бійся друзів -­ щонайгірше: вони можуть тебе зрадити. Бійся байдужих ­- вони не вбивають і не зраджують, але тільки з їхньої мовчазної згоди існують на землі зрада та вбивство».

Чи розуміють ті, що сьогодні прийшли до влади внаслідок Революції Гідності, що найдостойніше вшанувати Героїв Небесної сотні можна тільки самовідданою працею на благо України та людей? Утім усі ми добре розуміємо, що це рожева ілюзія й велика наївність ­ чекати від нової влади відразу й нового змісту, й нової якості. Зміни, звісно, відбуваються, але не так швидко, як того хочеться. Але, попри все, зміни таки відбуваються. І тільки тоді, коли невпинний рух до гідного життя всіх ми відчуємо по­справжньому, тільки тоді ми з повним правом зможемо сказати ритуальне: Герої не вмирають!