ЛИСЯЧІ ПРИСТРАСТІ ТА САФАРІ В НАЦПАРКУ

Останнім часом селяни все частіше скаржаться на нашестя хижих лисиць, що крадуть у селян курей. У той же час хтось звертає увагу на те, що в наших лісах нині складно зустріти козулю. Питання відстрілювання лисиць, полювання та браконьєрства раз-по-раз порушуються в суспільстві.



Ми вирішили показати погляди на ці проблеми районної організації Українського товариства мисливців і рибалок, а також НПП «Подільські Товтри».

«НАВІТЬ З АВТОМАТАМИ КАЛАШНИКОВА ЇЗДЯТЬ…»

Районне УТМР доволі болісно сприйняло закон 6-річної давності про заборону полювання в межах зон природно-заповідного фонду. На Кам’янеччині, котра вся є частиною Нацпарку, мисливці можуть лише отримати дозвіл на регуляцію чисельності лисиць.

– Ситуація дуже складна, – розповідає секретар президії Ка­м’янець-Подільської РО УТМР Олександр ЮЗЮК. – УТМР – це громадська організація, яка живе за рахунок добровільних внесків її членів. Раніше в нас налічувалося 1200 осіб, тож ми виконували всі соціальні запити населення. Але після заборони полювання стало сутужно. Дуже багато членів організації вийшли з неї, залишилися лише близько трьох сотень. Але районне УТМР існує, варто подякувати тим мисливцям, які працюють єгерями на громадських засадах. Ми продовжуємо займатися підгодівлею, охороною, відтворенням тварин – це доволі великий комплекс дій.

Інше запитання: а де поділися мисливці, які вийшли з УТМР? Адже рушниці в них залишилися. Я знаю конкретних людей, котрі займаються браконьєрством, але довести це дуже складно. Відстрілюють зайців, кабанів і козуль, як правило, вночі із приладами нічного бачення. Останнім часом чули, що навіть з автоматами Калашникова їздять. Раніше УТМРівці часто виїжджали в рейди з ночівлями, то й браконьєрства такого не було. Нині в нашої організації немає стільки грошей, щоб патрулювати. Під час зимового відстрілювання лисиць майже не помічали зайців – усе браконьєри «по­витовкали».

У нас діє принцип: не спійманий – не злодій. Масштаби браконьєрства не те що колосальні – це сафарі. Держава заборонила полювання, а відповідальності за контроль на себе не взяла – перекинула на національний парк, який не має стільки ресурсів, щоб забезпечити охорону 261 тисячі гектарів. Конт­роль із боку поліції, прокуратури та громадських організацій теж не спрацьовує. Це подарунок для нечесних людей.

– Іноді можна почути думку, що природа сама збалансує чисельність тварин, тоді як УТМРівці наполягають на необхідності відстрілювання лисиць. Які у Вас аргументи?

– Пояснюю. 1985 року, якщо мисливцю вдавалося вполювати лисицю, він чіпляв її на себе і ніс через село як великий здобуток. Лиса можна було продати десь за 100 руб­лів (майже як тодішня місячна зар­плата). У 90-х роках чисельність лисиць збільшилася в рази. Причина полягає в тому, що розвалилися економіка, колгоспи, і чимало полів перестали оброблятися. Внаслідок цього збільшилася чисельність гризунів, а це – кормова база для лисиць.

– При спарюванні в самки запліднюються одразу 8 ембріонів, – продовжує Олександр Юзюк. -Лисиця за кормовою базою визначає, скільки потомства зможе вигодувати. Якщо, скажімо, ба-чить, що в силі прогодувати тільки трьох, то решта ембріонів розсмоктуються. Нині самки виводять 6-7 лисенят, отже, у них колосальна кормова база. І чисельність цих тварин у нас із кожним роком збільшується. Європа в середньому має 0,5-1 лисицю на тисячу гектарів, у нас же набагато більше. До речі, лисиця виводить потомство двічі чи тричі на рік. Хижака, який би її знищував, немає. Це вершина харчового ланцюжка. Щороку під час зимової регуляції чисельності ми відстрілюємо лисиць, а їхня кількість не зменшується. Пройдіться селами – нехай люди розкажуть.

– Як Ви визначаєте чисельність лисиць?

– Для обліку найчастіше використовуємо два методи: прогонний, коли в можливих місцях скупчення лисиць проходять 15-20 людей, рахуючи тварин, а також за пошуком і підрахунком виводкових нір. Провівши дослідження на певних ділянках, узагальнюємо картину.

Третину застрелених лисиць у нас беруть для дослідження на сказ. За рік у середньому виявляються 5-6 випадків хвороби. Іноді науковці говорять про гуманні методи боротьби зі сказом – пероральну вакцинацію. Це розкидання пакетиків із кормом, всередині якого знаходиться ампула з живим збудником сказу. Коли лисиця з’їдає корм, у її організмі утворюються антитіла для боротьби з хворобою. Але один такий пакетик коштує 5 євро, а потрібно тисячі!

А ще дуже багато в районі бродячих собак, особливо біля Жванця. Люди гірші від тварин: заводять песика, щоб дитина погралася. А коли набридло – завезли до Жванця і викинули. Ці бродячі собаки розмножуються. Минулого сезону мали право разом із лисицями відстрілювати і бродячих собак у мисливських угіддях. Але й таким чином проблема не зовсім вирішується. Ми сьогодні здобули одну собаку, а завтра інша народила ще сімох.

– Раніше чули нарікання, що УТМРівці їдуть на відстрілювання лисиць із мисливськими собаками і без представників нацпарку, ветеринарної, екологічної інспекцій та органів МВС. Тож виникає думка: чи, бува, під цим приводом не відбувається полювання на інших тварин?

– Є різні породи мисливських собак. Скажімо, фокстер’єри, такси та деякі інші полюють специфічно, залазячи в лисячі нори і виганяючи звідти хижака. За зайцем чи козулею вони ніколи бігати не будуть. Зовсім інша спра-ва – гончі собаки. Але ми законослухняні. Якщо гонча ганятиме зайців, все одно їх не стрілятимемо.

Перед тим, як виходити на відстрілювання лисиць, ми всім службам розсилаємо інформацію, де працюватимуть наші бригади. Будь ласка, приїжджайте, контролюйте, підглядайте за нами. А правила регулювання чисельності лисиць нам встановили зовсім нелогічні (наче спеціально, щоб унеможливити діяльність). На відстріл лисиць у нас виходили 11 бригад. Чи зможуть усі служби забезпечити їх своїми представниками? Тим більше, що ми, буває, проходимо за день по 25 кілометрів.

ВІД ЛІСІВ ДО ВОДОСХОВИЩА

У НПП «Подільські Товтри» визнають, що регулювати чисельність лисиць потрібно, але робити це треба виважено.

– З часу заборони полювання в нацпарках уже минуло 6 років, – розповідає старший науковець НПП «Подільські Товтри» Михайло Дребет. – За цей час спостерігаємо позитивні зміни: зросла чисельність диких кабанів, у меншій мірі – сарни європейської та зайця сірого. Разом із тим чисельність лисиць перевищує санітарні норми, що характерно для українського лісостепу, де багато дрібних гризунів, якими вона в основному харчується.

Проблемою надмірної чисельності лисиць є надокучливість у сільській місцевості, де вона часто поїдає свійську птицю. А ще загалом в Україні не ведеться належна боротьба з подолання збудника сказу, тож лисиця є одним з основних переносників вірусу. Тому в місцях, де її кількість стає критичною, за законом дозволяється проводити заходи з регулювання чисельності. Але вони мають базуватися на результатах детальних обліків, які в нас не завжди достовірні. На практиці відстрілювання лисиць у нацпарку щороку відбувається з певними порушеннями. Кількість мисливських бригад, яким видають дозволи, є надмірною, тому їх неможливо належно контролювати. Члени бригад використовують мисливських собак.

Крім того, такий метод боротьби з лисицями та сказом є неефективним, що підтверджують результати впродовж 3-х років. Поки в полі буде багато мишей, відстрілювання лисиць результату не принесе. А зі сказом у всіх цивілізованих країнах давно борються методом пероральної вакцинації: просто потрібно інвестувати гроші – і за декілька років проблема вирішиться.

– З фактами браконьєрства доводилося стикатися?

– На жаль, часто бачимо розставлені ловчі пристрої на зайців, кабанів, кіз і чуємо про вбитих тварин у недозволених на те місцях. Найгірше, що в ці самолови потрапляє такий рідкісний вид тварин, як дикий лісовий кіт. Його в Україні можна зустріти лише в деяких регіонах, зокрема й на Поділлі. Хоч полювання вже давно є лише розвагою, браконьєрство не зникає.

Та найгострішою є проблема браконьєрського виловлювання риби в Дністровському водосховищі, про що неодноразово писалося на сторінках ЗМІ.

Зростання чисельності низки видів тварин через заборону полювання є сигналом для здійснення наступного кроку – прийняття мораторію на промислове виловлювання риби в Дністровському водосховищі. Та одна заборона, звичайно, проблеми не вирішить. Важливими є природоохоронна пропаганда серед населення, екологічна освіта та виховання молоді.