У ПЕРЕДЧУТТІ РОЗВИТКУ…

Велична і прекрасна Стара Ушиця вражає своїми масштабами, мальовничими краєвидами, привітними усмішками місцевих мешканців і… жахливою чиновницькою недбалістю. Тут усе є, а точніше було, для того, щоб селяни мали стабільний заробіток, отримували якісні медичні, освітні та комунальні послуги. Але натомість більшість молоді шукає роботу або в місті, або за кордоном, комунальне підприємство «Добробут Староушицький» занепадає, а лікарню, що обслуговує понад 7 тисяч мешканців із 13 ближніх населених пунктів, так реорганізували, що далі нікуди. 

Усе ж місцеві мешканці, не втрачаючи віри у зміни на краще, під час минулих виборів обрали нового селищного голову і з молодечим запалом взялися розвивати свою маленьку батьківщину. Всі пам’ятають історію селища, коли воно за всіма показниками було одним із найкращих в області, і планують не лише повернутися до колишніх висот, але й переплюнути їх.

У «ПОДОЛЯНЧИКУ» Є ЧЕРГА, ЗНАЧИТЬ – У СЕЛИЩА Є МАЙБУТНЄ

А працювати є з ким, бо, порівняно з іншими селами району, тут велике населення: по- 

над 2 тисячі – у Старій Ушиці та 503 – у Гораївці, яка входить до Староушицької селищної ради. Багато молоді, велика простора школа, в якій, на щастя, всі класи заповнені. Набрали й 16 першачків. Радіють і тому, що в садочку «Подолянчик» багато вихованців: наразі їх понад 50 і чимало малюків стоять у черзі. Весело і затишно у ДНЗ малим. До їхніх послуг не лише якісні сучасні меблі, а й багато розвивальних ігор, а ще справжній живий куточок, де собі знайшли місце і черепаха, і папуга, і рибки. Директор садочка Світлана Яковинчик із радістю розповідає про успіхи діток, про вихователів, про допомогу як селищної ради, так і батьків. Не приховує вона і недоліків, адже капітального ремонту потребують харчоблок і кухня. Проте жінка впевнена, що найближчим часом ремонт таки буде. 

АМБІТНІ ПЛАНИ НА ДЕЦЕНТРАЛІЗАЦІЮ

Як і в усіх селах, староушицькі діти культурно розвиваються в бібліотеці. Щоправда, із книгами конкурує безкоштовний Інтернет. Дорослі ж проводять вільний час у місцевому Будинку культури. Життя тут кипить, підвечір чоловіки збираються сюди пограти в шахи, шашки, доміно чи теніс. Декілька місяців тому в приміщенні осередку селищної культури відремонтувати сцену і дах. Тому учасники місцевого колективу патріотичної пісні «Діти України» мають де репетирувати та виступати. А концерти у Старій Ушиці проводяться не так уже й рідко. Виступали тут і зірки всеукраїнського масштабу, зокрема Павло Дворський, Павло Зібров, команда КВН «Три товстуни» та ще чимало артистів. Під час концертів величезний глядацький зал заповнюється на 30-70%, а от на святкування випускних вечорів і цих 385 місць буває замало. За словами директора клубу Анатолія Тихонюка, вже сьогодні всі місцеві діячі культури активно готуються до Дня Незалежності. Чекають тут і на професійних артистів. 

Незважаючи на значні проблеми, пов’язані із браком коштів, у Старій Ушиці все ж намагаються йти в ногу з часом. У рамках закону про декомунізацію, перейменували всі вулиці із невгодними назвами, ще під час Революції Гідності зняли Леніна, планують на його місці встановити патріотичніший меморіал. 

Активно думають тут і про об’єднання громад. У голови селищної ради Андрія Котульського взагалі грандіозні плани: 

об’єднати навколо Старої Ушиці ще 12 сусідніх сіл: Рункошів, Грушку, Гораївку, Каштанівку, Чабанівку, Липи, Гуту-Чугорську, Лисківці, Подільське, Крушанівку, Нефедівці та Лучки. Закон дозволяє, та й усі можливості для цього є. 

ГРОШІ ЗАРОБЛЯЮТЬ ТА ІНШИХ НАВЧАЮТЬ

Потроху в селищі з’являються й амбітні молоді підприємці, які створили робочі місця, сплачують податки, ще й активно допомагають розвивати інфраструктуру. 

– Зокрема, місцевий мешканець Сергій Бурчук займається продажем вікон і дверей. За власний рахунок він встановив у школі 11 вікон, – розповідає селищний голова Андрій Котульський. – Справно працює і продуктовий маркет, а його директор Олександр Кононійчук ніколи не відмовить у допомозі. Плідно співпрацюємо і з аграріями. Не перестаю дивуватися і нашим пасічникам. Зокрема, слава про пасічницю-землячку Марію Горбняк шириться далеко за межі області. А ми вдячні їй за те, що зберегла і розвиває колгоспну пасіку, з радістю ділиться досвідом із початківцями та студентами. 

Тішить і те, що наша швейна фабрика працює майже без перебоїв. З такими роботящими людьми, з величезним потенціалом селища маємо всі можливості розвивати рідний край і гідно в ньому жити, аби лише нам не заважали. Гроші є де взяти – це податки юридичних і фізичних осіб, дохід з оренди землі. 

Завітали на вищезгадане швейне підприємство і ми. Бригадир Світлана Кривіцька люб’язно провела екскурсію, познайомила із майстринями, які шиють чоловічі й дитячі штани. Працюють тут 25-30 осіб. Працевлаштовані й місцеві мешканці, й люди із Грушки, Гораївки, Крушанівки, Рункошева. З теплотою розповідають працівники про директора Романа Кушніра. Ось уже 17 років, як підприємство працює без серйозних перебоїв, до цього люди роками сиділи без роботи, зарплат і віри в майбутнє. Нині ж у них нове обладнання, стабільна робота і вчасна заробітна плата. 

Біля швейної розташувався 35 Державний пожежно-рятувальний пост. Хлопці, які тут працюють, завжди готові примчати на допомогу жителям регіону. 

Раніше чи не на всю Україну славився і радгосп «Староушицький», який спеціалізувався на вирощуванні лікарських рослин. На жаль, його вже практично ліквідували, а землі планують розпаювати. 

ГОЛОВИ БОЛЯТЬ ЧЕРЕЗ ЛІКАРНЮ

Але якщо культура та малий бізнес тримаються на активістах, то з комунальними установами в Старій Ушиці ціла проблема. Чого варте місцеве КП «Добробут Староушицький», яке надає людям послуги з постачання води, водовідведення і благоустрою. Про тутешні проблеми з водогоном уже знають не лише в районі, а й області та всій країні, бо місцеві комунальники вже ставали «героями» сюжетів, знятих національними каналами. 

– Не варто згадувати минуле, підприємство у процесі змін, – каже селищний голова. – Серйозних проблем там немає, просто треба стати і працювати. Важко даються зміни, але процес запущений. І нікуди від нього не дітися. 

Не такий оптимістичний Андрій Петрович щодо питань реорганізації місцевої лікарні. Нагадаємо, що в грудні минулого року районні депутати проголосували за скорочення тут ліжко-місць. Місцеві мешканці оскаржують це рішення в судах, і підстав для невдоволення в них чимало. Їхні аргументи стали ще вагомішими, коли за попередні півроку в селищі трапилися дві безглузді смерті. 

– Літня жінка пішла на той світ через гангрену, яка розпочалася з опіку мізинця на нозі. Старенька відмовилася їхати до Центральної районної лікарні, бо не хотіла бути далеко від дому. Закінчилося все самоампутацією і смертю. А менше як місяць тому хвора на цукровий діабет померла через те, що її довго везли до Центральної районної лікарні, – розповідає селищний голова. – Таке враження, що мета реформи – знищити націю, а не покращити надання медичних послуг. 

У районній раді не дотрималися постанови щодо скорочення ліжок. Відповідно до наказу МОЗ, можна скорочувати ліжка за таким розрахунком: на 10 тисяч населення повинно бути 60 ліжок. На сьогодні, відповідно, на 7 тисяч нашого населення, які мала б обслуговувати лікарня, залишилося лише 30. 

Ми не хочемо бозна-чого, нехай у нас залишаться терапевтичне, педіатричне, хірургічне і гінекологічне відділення і хоча б по одному ліжку в них. Навіть готові із селищного бюджету забезпечувати заклад, аби він працював. 

Залишає бажати кращого і стан приміщення самої лікарні. Кричать про ремонт палати, їдальня, душова. Але першочергово треба зробити каналізацію, що прогнила. Проблема є і з транспортним сполученням. Бо водії місцевих маршрутів не довозять людей до лікарні, хоча саме тут кінцева зупинка. Хворі мусять пішки йти добрі 2 кілометри. В цьому разі більше «щастить» невідкладним хворим, бо їх привозить швидка. 

Попри це, в лікарні не все так погано. 

– Для невідкладної допомоги ліки в нас є, – розповідає лікар-терапевт Валентина Площук. – У перший день перебування в стаціонарі хворі отримують їх безкоштовно. Потім купують у місцевій аптеці. В лікарні триразове харчування, виживаємо за рахунок підсобного господарства і городини, яку восени дають місцеві мешканці. 

ТУРИЗМ У ПІДПІЛЛІ, ХОЧА КРАСА НАЯВУ

Мальовничі береги Дністра можуть зробити зі Старої Ушиці справжню туристичну Мекку. Особливо вражає сусідня Бакота. Туристи натовпами йдуть до Бакотського монастиря, на відпочинок у дачних масивах. Щоправда, селищна рада не має впливу на цю територію, яка розташована за межами села, тому й коштів від розвитку туризму як таких не отримує. 

Зате чи не на всю область знаменитий санаторій «Дністер», який фінансується з обласного бюджету. Затишні корпуси, різноманіття квітів, дерев, трав і смачнючий запах із кухні. У таких умовах на лікуванні перебувають діти з усієї області. Головний лікар Валерій Маковецький розповів про спектр послуг, який надають спеціалісти закладу. Це і фітотерапія, і оздоровчі масажі, і навіть грязі. 

Подивитися у Старій Ушиці є на що, а ще можна вдосталь накупатися, оздоровитися, полюбуватися краєвидами – саме по такі позитивні враження варто сюди поїхати. Автобуси курсують справно – щогодини, вартість квитка – в межах 20 грн. в один бік.

Алла БАБЛЯК, 

Подаємо в українському перекладі фрагмент нарису про Стару Ушиця, опублікований 1901 р. в книзі «Парафії та церкви Подільської єпархії»:

«Заштатне місто Стара Ушиця лежить при впадінні річки Ушиці в Дністер, у долині, оточеній узгір’ями. Поселення складається з власне містечка або міста, де є базар, Буртів на південному сході, Гнилячки на півночі, Нового Села на північному заході на схилі гір (утворилося близько 1812 р.), Горащівки, Хіба й Кордону на південному заході. Одна з гір, що оточують місто, називається Калатури (тут є печера, вхід до якої обвалився), а інша – Барисько. Місцевість у кліматичному плані здорова. Грунт – чорнозем, що змінюється місцями суглинком і пісками з камінням. 

Ушиця – місто незначне. Мешканців тут близько 5000, зокрема близько 2500 православних, євреїв близько 2000 і римо-католиків близько 200 осіб обох статей. Мешканці – головним чином міщани, але є селяни та дворяни. Міщани й селяни віддають перевагу хліборобству, садівництву, рибальству, сплаву деревини, розведенню тютюну й анісу. В Ушиці введено з 1894 р. спрощене міське положення. Бюджет міста – близько 7000 рублів. Крамниць близько 40; щовівторка бувають базари. У місті є пристань, через яку на «галерах» і плотах вивозять головним чином хліб, фрукти в сирому та сушеному вигляді (особливо сушені сливи) та деревину. 

Стара Ушиця – поселення давнє. Уперше її згадано в літописах під 1144 р. Тоді Пониззя входило до складу Галицького князівства, яке об’єдналося під владою князя Володимира Вододаровича. Цей галицький князь, бажаючи мати перевагу на півдні Русі й змагаючись із київським князем Всеволодом Ольговичем, затіяв із ним війну через Володимирів стіл, на який сів син київського князя. Київський князь рушив із військом на Галицьке князівство до міста Львова, а один із союзників його, князь Ізяслав Давидович, із половцями пішов на Пониззя й опанував, зокрема, містом Ушицею. Згодом, коли супротивники помирилися, Ушиця повернулася до галицького князя. 

Удруге Ушиця згадується через 15 років у розповіді про боротьбу сина галицького князя Володимира, відомого Ярослава Осмомисла, з двоюрідним його братом Іваном Ростиславовичем, знаним під іменем Берладника, який мав невеликий уділ у південній частині Галицької землі, але потім витіснений звідти галицьким князем. Вигнаний зі свого уділу, Іван Ростиславич задумав зайняти галицький престол і 1159 р., запросивши із собою половців, проник у свій колишній уділ, підняв там повстання, з навербованим там військом пішов на Пониззя й прибув до Ушиці, де був гарнізон галицького князя. Залога стійко захищала місто, простий же народ став перебігати на бік князя, який узяв місто в осаду. Але тут в Івана Берладника сталося непорозуміння з половцями, внаслідок чого вони його залишили, тож князь змушений був покинути Ушицю й піти до Києва. 

Більше відомостей про Ушицю в початковому літописі немає, але і з цих двох згадок видно, що в XII ст. Ушиця була значним укріпленим містом Пониззя. Згодом, очевидно, вона втратила таке значення: її місце посіла сусідня Бакота, що стала найважливішим містом Пониззя в XIII ст.». 

Підготував Олег БУДЗЕЙ.