ДО РЕЧІ

УПЕРЕД ДО ЗНАНЬ!

Хоча перший дзвінок у наших навчальних закладах пролунав учора, але тривалий і виснажливий похід школярів і студентів по знання – з розміреними трудовими тижнями – по-справжньому почнеться тільки в понеді-лок – 5 вересня. А перші два дні можна вважати адаптаційними після тривалої літньої розлуки.

Хоча людина нібито вчиться все життя, а не тільки в шкільні та студентські роки, але й на старості літ може іронічно й сумно промовити вслід за давньогрецьким мудрецем Сократом, що знає тільки те, що нічого не знає.

Звісно, ми знаємо чіткі відповіді на величезну кількість найпростіших запитань. Наприклад, що 2 і 2 у сумі дають 4. Що Шевченка звуть Тарасом, якщо мова йде про поета, й Андрієм, якщо мається на увазі колишній футболіст і нинішній тренер. Що в холод треба якнайтепліше одягнутися…

Коли ж ми доходимо до складніших чи глобальніших запитань, то часто розпачливо тільки розводимо руками, не знаючи, що сказати. Я вже мовчу про надскладні світоглядні проблеми на кшталт: хто створив світ і який сенс людського буття?

90 років тому російський поет Володимир Маяковський написав принциповий вірш «Долг Украине». Сьогодні він набув особливої популярності, оскільки Петро Порошенко під час цьогорічних урочистостей до Дня Незалежності України процитував із нього іронічний заклик поета до самого себе: «товарищ москаль, на Украину шуток не скаль». А перед цим Маяковський розмірковує у вірші щодо знань росіян про культуру України й печально зазначає, що, «кроме двух прославленных Тарасов – Бульбы и известного Шевченка», вони практично більше нічого не знають. Щоправда, «знают вот украинский борщ, знают вот украинское сало».

А ми, українці, багато знаємо про своїх світочів і титанів духу? Наприклад, про Івана Франка. Згадався початок однієї з частин семисерійного документального циклу про Івана Яковича: в грудні 2009 р. у Віктора Януковича, котрий завітав до Івано-Франківська, журналістка запитала, які рядки Каменяра йому згадуються біля пам’ятника поету. Розгублений Віктор Федорович після паузи, що непристойно затягнулася, повільно видав на-гора: «Ну, я пам’ятаю… один з рядків Франка. Це був гімн «Не пора, не пора»… А слова його там були такі: «Пора для України жить». На жаль, згадані слова Франка не стали життєвим девізом для політика, який невдовзі обійняв найвищий державний пост.

Тож мало просто механічно щось знати, дуже бажано, щоб наші знання були глибокими й осмисленими. Тільки тоді вони стануть по-справжньому корисними і нам, і суспільству.