Віктор ПАВЛІК У СТИЛІ «ЧИЛІЙСЬКИХ ПЕРЦІВ»
Фестиваль «Республіка» цьогоріч розширив горизонти. Маючи на меті залучити більшу кількість публіки, організатори запросили виступити співака Віктора ПАВЛІКА, котрий доволі вирізнявся серед звичних для фестивалю рок-гуртів. Окрім того, цей артист знайомий практично всім, незалежно від віку і музичних вподобань.
Віктору Павліку вже 50 років, а він і досі залишається улюбленцем не лише у слухачів свого віку, а й у чималої кількості молоді. В цьому можна було впевнитися 3 вересня під час його концерту біля Ратуші. Рокери, які «кайфують» під «Шикидим», і юрба галасливих дівчат під сценою, мабуть, омолодили й самого артиста. Власне, якщо говорити точніше, то Віктор виступав разом із гуртом «Pavlik over drive» із програмою «Pavlik relations». У компанії київських музикантів він виконав кавер-версії власних пісень різних років у рок-стилі.
Наступного дня «Подолянин» (уже не вперше) поспілкувався з Віктором Павліком. Адже уродженець Теребовлі (Тернопільщина) частенько приїжджає до Кам’янця-Подільського.
– Не можу забути, як виступав у Кам’янці ще у 1981-83 роках на цементному заводі. Про це вже мало хто пам’ятає, – згадує артист. – Ваше місто дуже краси-ве. Вважаю, що воно заслуговує на статус обласного центру. Хай Хмельницький переважає за розмірами, однак Кам’янець у мене якось асоціативно стоїть в одній ланці зі Львовом і Чернівцями.
І я знову планую сюди повернутися. Мене запросили приїхати у листопаді, щоби стати членом журі дитячого фестивалю (цієї весни Віктор Павлік був у складі журі кам’янецького дитячого фестивалю «Подільська перлина» – Прим. авт.). Попередньо погодився. Мені подобається підхід до справи організатора Віти Савінської.
Щодо виступу на «Республіці», то дякую за гарний прийом насамперед власнику арт-кафе «Ратуша» Анатолію Ковальському (саме він нас запросив і подарував місту цей концерт), а також готелю «Рейкарц». Вдячний усій публіці, яка нас підтримувала. Чув, що дехто спеціально приїхав сюди, щоби почути мій спів.
Та все-таки я б дуже хотів, аби у Кам’янці серйозніше ставилися до музичної апаратури. Вчора був низькоякісний звук, усе обмотане ізоляційними стрічками, старі проводи… Ми витягли всі соки з тієї апаратури, однак показали себе далеко не так, як це має бути.
– Складається враження, що останнім часом Ви намагаєтеся більше зацікавити своєю творчістю молоде покоління, влаштовуєте рок-програми…
– Однозначно. Приємно, що деякі мої пісні виконувала вся площа – від малого до старого. Ми максимально залучаємо молодь, тому й створили із «Pavlik over drive» програму, де задіяли співанки як давніші, так і нові. От «Шикидим» зробили у стилі «Red Hot Chili Peppers». Хочу, щоб молоде покоління почуло свого старшого товариша. Це продовжує життя і мені, й пісням із мого репертуару.
– Що змінилося в українській музиці від часів Вашої молодості?
– Пригадую своє дитинство і юність: Софія Ротару, Василь Зінкевич, Назарій Яремчук, Микола Мозговий, Віталій і Світлана Білоножки, Світлана Білозір, Іво Бобул, іще декілька колективів – і все.
В українській музиці я був зациклений лише на них.
Тоді було по-своєму, нині – по-іншому. Різний час, різний стиль музики. Та головна різниця – раніше зірок української естради можна було перелічити на пальцях, а сьогодні їх дуже багато.
І це добре.
– Деякі Ваші пісні, як-от «Ти подобаєшся мені», написані ще у 90-х роках, однак вони ще й досі популярні. Як народжуються хіти?
– Насамперед зазначу, що я не пишу пісень, а лише їх виконую. Автор «Ти подобаєшся мені», «Ні обіцянок, ні пробачень», «Афіни-Київ і Стамбул» та інших (усього близько двадцяти) – тернопільчанин Сергій Лазо, з котрим товаришуємо понад 30 років. Але, мабуть, і він не відповість на ваше запитання, бо всі ці моменти приходять зверху.
Маю ще друга Олега Майовського, низку пісень якого теж виконую. Він міг посеред ночі прокинутися – і за 15 хвилин написати пісню. Це все від Господа. Треба розуміти, що Бог послав нас на цю землю творити добро. Кожен відповідає за власні вчинки і повинен виконувати свою роботу професійно. Насититися за життя якимись грішми, машинами, будинками – це просто нічого.
– Останній Ваш хіт, котрий швидко став популярним, – «Недописана книга». Тільки чомусь він не прозвучав на «Республіці»…
– Ми просто не встигли її обробити у роковому стилі, однак на найближчій репетиції це зробимо. Хоча пісня навіть у попсовому варіанті – драйвова. Її для мене створила Олена Тополя, більше відома як Alyosha.
– Іноді доводиться читати про Ваші виступи у зоні АТО. Часто туди їздите?
– Частенько бував там торік. Приїжджав навіть на передову: станиця Луганська, Щастя тощо. Розумію, що пісня підтримує бойовий дух наших воїнів.
Бог – мій продюсер: треба їхати в АТО – їду; потрібно бути в Америці – прямую туди; варто відвідати Кам’янець – я вже тут. Дуже добре все це відчуваю.
– Ви – почесний президент футбольного клубу зірок «Маестро». Ще граєте у футбол?
– Нині в «Маестро» – доволі багато виконавців, але, переважно, це молоді артисти. Зі старших залишилися Олександр Педан, Валерій Харчишин, Сашко Положинський, капітан Олександр Сидоренко (Фоззі), а решта – молодь: Вадим Олійник, брати Борисенки, Ігор Грохоцький, мій син Олександр та інші. У нас двічі на тиждень відбуваються тренування, от незабаром поїдемо грати у футбол і водночас виступати до Маріуполя.
– Ваші діти теж продовжують сімейну музичну справу?
– Тільки Сашко. Співає, гастролює. Програма «Х-фактор» додала йому популярності. Можливо, його син Давид, який пішов у перший клас, теж співатиме. Донька Христина має співочий талант, однак цим не займається. Нещодавно народила мені ще одного внука. А наймолодший син Павло, закінчивши школу, обрав для себе військову стежину.
