ОБІГНАВ НЕДУГИ НА 6000 КІЛОМЕТРІВ
Якщо ранкова зарядка здається вам рутинною каторгою, прогулянки пішки ніяк не вписуються у насичений розпорядок вашого дня, а про спорт взагалі не бажаєте говорити, то вам є чого повчитися у 69-річного Олександра ОЛІЙНИКА зі Слобідки-Кульчієвецької. Щодня чоловік спортивною ходьбою долає дев’ятикілометрову дистанцію. І за три роки, саме до Дня фізичної культури і спорту, зафіксував у своєму блокноті досить пристойну відстань – майже 6 тисяч пройдених кілометрів. Така фізкультура, за словами спортивного пенсіонера, повністю витіснила зі списку його справ похід до лікарні й аптеки, бо за цей час чоловік жодного разу не захворів.
«ЗАМІСТЬ ЛІКІВ – ГИРІ ТА КІЛОМЕТРИ»
– Я настільки звик до ранкової спортивної ходьби, що вона стала для мене необхідністю. Звичайно, спочатку було важко, але тепер без цього день стає неповноцінним, – зізнається Олександр Опанасович, якого у місті знають завдяки багаторічній роботі в міліції.
– Ще під час служби в армії почав бігати і тягати гирі, мав нагрудний знак «Воїн-спортсмен» І ступеня, – каже Олександр Олійник. – На третьому році служби ми вирішили зайнятися такою собі спортивно-художньою самодіяльністю, їздили по містах і селах із виступами. Як зараз пам’ятаю номер із гирями, який ми виконували: я кидав двопудову, а солдат, котрий був клоуном, мав таку ж муляжну гирю, вирізану з фанери. Якось у нас вийшла конфузна ситуація: моя гиря перевернулася у повітрі, впала на підлогу – і проламала дошку, де знаходився муляж. Коли він підлетів догори, клоун не розгубився – зловив гирю, прокрутив і кинув у зал… То був найкращий наш номер.
Iз тих пір Олександр Опанасович із гирями не розлучався і без фізкультури не обходився. Коли жив у місті, щодня бігав на стадіоні, а переїхавши після виходу на пенсію до Слобідки-Кульчієвецької, зайнявся бджолотерапією, завів господарство, збудував власну фінську лазню для оздоровлення і продовжував піднімати гирі. А от біг на деякий час закинув.
– Тут нема стадіону поруч. Та й сусіди не зрозуміли б, подумавши, що не все в порядку, – сміється Олександр Олійник. – Крім того, інтенсивного бігу людям мого віку не рекомендують. Та одна розмова спонукала мене знайти альтернативу бігові. Я мав проблеми із тиском. Якось у лікарні зустрів хорошого знайомого, лікаря Анатолія Сьомка, і розповів йому про свою недугу. А він каже: «Та нащо тобі ті пігулки? Треба, Сашо, ходити спортивною ходьбою! Я, до прикладу, проходжу по п’ять кілометрів щодня».
«МОЛОДОМУ ХЛОПЦЕВІ МОЖУ РУКИ В ГУДЗ ЗАВ’ЯЗАТИ»
Ентузіазму, із яким Олександр Олійник взявся за корисну для себе справу, можна лише позаздрити. Вже три роки поспіль чоловік, котрому через два місяці виповниться 70, уранці кожнісінького дня, крім неділі, долає по 9-10 кілометрів. Після цього – обливання і фізична зарядка в садку.
– Це не звичайна прогулянка, а саме спортивна ходьба, – наголошує Олександр Опанасович. – Улітку після неї майку можна витискати. Підмітив, що однієї пари кросівок вистачає на тисячу кілометрів, а китайських кедів – лише на декілька сотень. Узимку вдягаю військовий одяг, мисливські чоботи, бушлат. Дощ, вітер, сніг чи спека – все одно йду. Вирішив узяти дистанцію 9-10 кілометрів – від свого будинку до Баговиці. Цю відстань проходжу приблизно за півтори години. Кращий результат – 1 година і 17 хвилин. Загалом пройшов уже 5782 кілометри. Водії автобусів, яких зустрічаю дорогою, вже як рідні – вітаються, сигналять. А як не побачать мене, то наступного дня питають, чи все у мене добре.
Пройдені кілометри, тривалість ходьби, погоду і самопочуття Олександр Опанасович щодня ретельно занотовує в зошит, перший запис у якому: «Друга молодість. Мені 67 років».
– Прокидаюся, міряю тиск – 160 на 90. Після походу знову вимірюю – зменшився до 130 на 80.
I таким тримається до вечора. Почуваюся відмінно, таблеток уже третій рік не вживаю. Аптеки на мені не заробляють. До цього то в боці коле, то спина ниє, радикуліт дістає, грипом прихворів. А тепер забув про ці проблеми. Онуки жартують, що я молодому хлопцеві можу руки в гудз зав’язати. Прикро, люди просто лінуються займатися фізкультурою, дбати про здоров’я. У знайомого хворе серце, кажу йому: «Давай зі мною ходити!». А він не хоче, бо потрібно рано вставати.
«ТРЕБА ЛИШЕ БАЖАННЯ І СИЛУ ВОЛІ»
До здорового способу життя Олександр Олійник привчає і своїх онуків Матвія та Івана. Хлопці зізнаються, що із таким спортивним дідусем навіть під час канікул довго в ліжку не поваляєшся.
– Вже два літа не дав дітям провести канікули, як вони хочуть, – сміється пенсіонер. – Коли гостюють у мене, ходять вранці зі мною, мають свої зошити, де все також записують. Матвій пройшов 1022 кілометри, а Іванко – 616. Крім того, маємо велосипеди, їдемо у Баговицю на морозиво чи квас. Туди й назад – 13 кілометрів. Однак ми занотовуємо не 13, а 9 кілометрів, бо з горба педалів крутити не треба, тому це не рахується.
Якось секретами міцного здоров’я Олександр Олійник ділився і на шпальтах «Подолянина». Після публікацій, каже, люди телефонували, аби порадитися.
– Запитували, як позбутися зайвої ваги. А я відповідаю: «Все просто. Є одна важлива вправа: повертати голову праворуч-ліворуч. Схуднете обов’язково! У чому ефективність? Ці рухи треба робити за столом, коли їсте!». Я теж колись мав вагу в 110 кілограмів – два зайві відра води у собі носив. Але з такою масою взявся бігати по 5 кілометрів щодня, а один раз на місяць – 20, крім того, займався голодуванням за системою Брега. Потрібні лише бажання і сила волі. Спочатку важко за щось узятися системно, та потім усвідомлюєш, як це важливо. Колись мене надихнули слова одного чоловіка, котрий сказав, що змінювати щось у житті треба саме тоді, коли є найбільша спокуса залишити все як є.
