Четвер, 28 Березня 2024 р.
16 Вересня 2016

«ПЕНСІЙНИЙ БАТАЛЬЙОН» ВОЮЄ В ТИЛУ

«ПЕНСІЙНИЙ БАТАЛЬЙОН» ВОЮЄ В ТИЛУЗамість того, щоб подивитися телевізор чи ввечері відпочити біля під’їзду, п’ятеро пенсіонерок із будинку на вул.Дружби народів, 8 трудяться не покладаючи рук, аби допомогти нашим захисникам.

Галина Пшетаковська, Алла Сузанська, Світлана Пенюшкевич, Алла Сивун, Галина Наговічко ще з весни збираються за столиком біля будинку і торочать мішковину або ж зв’язують обрізки тканин. Потім передають ці заготовки волонтерам із Координаційного центру допомоги кам’янчанам-учасникам АТО, які з них шиють маскувальні костюми «кікімори» та кілометри маскувальних сіток для наших бійців.

Цей «добровольчий пенсійний батальйон», або «дочірнє волонтерське товариство кам’янецьких кікімор», як вони самі себе називають, поєднала не лише багаторічна дружба, але й спільна мета – допомога військовим. До того ж чи не в кожної в сім’ї є учасник АТО.

Скажімо, син Алли Сузанської – Едуард – у зоні АТО понад рік, уже дослужився до заступника командира взводу. Зять Галини Пшетаковської – Іван Дробний – стоїть на захисті Батьківщини з 2014 р., у вир військових подій пішов добровольцем. А «підсадив» жінок на волонтерську голку син Світлани Станіславівни – В’ячеслав Пенюшкевич, який займається волонтерською діяльністю.

– Якось увечері син прийшов із величезним клунком матерії та попросив допомогти, бо дівчата із Центру допомоги кам’янчанам-учасникам АТО не встигали зв’язати маскувальні сітки, а передачу на схід треба було передати вже вранці, – розповідає пані Світлана. – Одразу ж побігла до подруг, які зголосилися на вечірнє в’язання. Відтоді торочимо і в’яжемо скільки треба і скільки можемо. І це при тому, що спочатку не знали, як і що робити. Адже навичок у швейній справі в жодної не було, а про особливості створення деталей для маскувальних сіток і костюмів зроду не чули. Потроху навчилися, вже самі шукаємо мішковину та цупку матерію темних кольорів.

Сьогодні багато людей підходять до нашого столика, запитують, що ми робимо, але сісти і допомогти чомусь ніхто не бажає. От так і виходить: кого війна торкнулася – той працює на перемогу, а кого ні – той дуже втомився від війни.

На заваді волонтерському конвеєру стають лише дощі. Тому жінки хочуть облаштувати приміщення у підвалі будинку і працювати там восени та взимку.

За монотонною роботою волонтерки співають різноманітні пісні, розповідають новини, активно займаються громадською роботою, декламують вірші відомих поетів, а часом і власні. У доробку Алли Сивун уже декілька патріотичних поезій. Колежанки знають їх напам’ять, але прочитати без сліз не може жодна.

Боже, я благаю тебе і молю:

Захисти Україну мою,

Боже, прости нам наші гріхи

І зроби так, щоб не було війни!

Боже, змилуйся над нами,

Хай не залишаються діти без мами,

Хай не вмирають батьки і сини,

Боже, зроби так, щоб не було війни!

Вікторія КОЖЕВНІКОВА.