П'ятница, 07 Травня 2021 р.
30 Вересня 2016

БІБЛІОТЕКАРЯМИ НЕ НАРОДЖУЮТЬСЯ…

У Гринчуцькій тісненькій, але затишній та охайній бібліотеці завжди людно. Старші читачі йдуть сюди не лише по свіжу пресу та цікаві книги, а й на місцеві концерти чи літературні вечори. Якщо треба, то й по пораду і щире слово звертаються до бібліотекаря.

Наталія Коблюк

Для діток тут справжній клуб за інтересами, бо в читальному залі не лише читають, готують різноманітні вистави, але й розважаються. Дітлахи категорично не погоджуються із тим, що сьогодні учні практично не читають. І хоча чи не в кожного вдома є комп’ютер, планшет і телефон, усе ж після уроків усі біжать до бібліотеки. Хазяйнує тут Наталія КОБЛЮК. До неї тягнуться люди, а вона відповідає взаємністю. Напередодні Всеукраїнського дня бібліотек, який щороку відзначаємо 30 вересня, ми вирішили вивідати в неї секрети успіху і цікавинки, якими заохочує читачів.

– Секретів як таких немає, – каже Наталія Борисівна. – Дуже люблю дітей і хочу, аби їм зі мною було цікаво, а ще завжди намагаюся допомогти тим, хто до мене звертається. Тому люди і йдуть, бо знають – отримають усе, що хочуть.

За роки роботи усвідомила: бібліотекар – це універсальний спеціаліст. Він має бути вчителем з усіх предметів, щоб знати, чим допомогти юним читачам, істориком і юристом, бо люди часто звертаються по поради, які стосуються цих галузей. А найголовніше – психологом. Щойно читач переступає поріг, я одразу бачу, спокійний він чи знервований. Часто треба і заспокоїти, і розпитати, що сталося, а тоді вже разом шукаємо вихід із ситуації.

Щоб знати, де шукати, самій потрібно багато читати та вивчати нове. Тому пані Наталії доводиться і ночами сидіти за новими книгами та газетами. Не обминає вона увагою і дитячої літератури. Адже мусить знати зміст кожної книжечки, щоб вказати дітям на цікавинки, заохотити до читання.

Часто в бібліотеці організовує і вечори книг, на яких загадує різноманітні літературні загадки, а дітям тільки дай їх порозгадувати. Крім того, малі обожнюють брати участь у різноманітних виставах і конкурсах. Після них обов’язково має бути і солодкий стіл із фірмовими налисниками чи тортом від бібліотекаря.

– Готуємо заходи мало не щоміся-ця, – розповідає Наталія Коблюк. – Щойно скажу, що треба вивчити слова, – всі діти в мене. Тому в нашому доробку десятки підготовлених і проведених вечорів до пам’ятних дат відомих поетів, великих церковних і державних свят. Не обминаємо увагою і людей похилого віку. Дуже вдячна юним активістам-акторам Анастасії Кучер, Дмитру Співаку, Дарині Співак, Сніжані Сафронюк, Владі Дубовій, Олексію Зінзюку, Артему Махніцькому, Валентині Рибарчук та іншим за постійну і вдалу співпрацю.

Не однією роботою живуть у гринчуцькій бібліотеці-філії. Вміють тут і відпочивати. Щороку напередодні Дня знань діти разом із бібліотекарем ідуть на пікнік – таким чином вони прощаються із літом. Цього року в лісі варили плов. Природа в селі неймовірна, є можливість насолоджуватися неповторними краєвидами. А для Наталії Борисівни це нагода не лише бути з дітьми, але й розвивати своє хобі – фотографію. На її знімках – природа, діти, активне життя громади. А ще вона веде історичний альбом села у фотографіях. Поділений він на дві частини: минуле і сьогодення. На старих знімках можемо побачити видатних людей краю та відомості про них, старі будівлі, на місці яких звели нові, пейзажі краю. В планах ще одна велика робота – збирання інформації про загиблих односельчан у роки Другої світової.

Моєму здивуванню не було меж, коли дізналася, що Наталія Коблюк у бібліотечній сфері не так давно – лише сім років. А за освітою вона – зоотехнік. Після закінчення Кам’янець-Подільського радгосп-технікуму повернулася в рідний Бабшин, де довгі роки пропрацювала в колгоспі зоотехніком. Її любов до тварин не згасає й досі. Незважаючи на заклопотаність на роботі та важку хворобу, все ж веде величезне господарство. Має корову, кіз, свиней, кролів і нутрій. Часу і сил вистачає на все. Допомагає в усьому чоловік Леонід Олександрович. Виховали вони двох дітей: сина Геннадія, який служить за контрактом, і доньку Яну. Не може Наталія Борисівна нахвалитися зятем та онуками.

– Вдячна Богу за все, що в мене є, – каже жінка. – Торік дуже захворіла. За декілька годин, що сиділа біля операційної в онкоцентрі, перед очима промайнуло все моє життя. Найбільше була вражена тим, наскільки допомогли односельчани, колеги, начальник відділу культури району, директор бібліотечної системи, методисти, наш соціальний працівник. Зрозуміла, що мушу жити. І вірите, сьогодні почуваюся набагато краще лише від розуміння того, що в нас є багато добрих і щирих людей, які завжди підставлять плече, не залишать у біді. З цією вірою і любов’ю йду по життю.

Вікторія КОЖЕВНІКОВА.