У ЄВРОПУ – ІЗ ВЛАСНОЇ ІНІЦІАТИВИ

У центрі села Руда росте величезний старий дуб. Скільки йому років – уже ніхто й не знає. Одні кажуть, що понад сто, інші ж приписують більше як три сотні.

Існує легенда, що посадив його один рудський газда, коли в нього народився первісток. Біля дуба благословляв його на службу у військо, той потім на цьому ж місці готував своїх синів до муштри в армії. Хоча ця традиція не збереглася, вже й навіть втратилося прізвище роду, який її започаткував, усе ж дуб так і залишився оберегом для селян, які завжди готові стати на захист своїх прав, народу, гідного майбутнього.

Чого варте ім’я Анатолія Корнєєва – Героя Небесної сотні, колишнього сільського голови Рудської сільської ради. Десятки односельців були з ним на Майдані, а майже двадцять мобілізованих і чимало контрактників сьогодні стоять на захисті цілісності нашої держави. Воно й не дивно, що свято села рудчани відзначають 14 жовтня, на Покрову Святої Богородиці, яка здавна була покровителькою козацтва.

Напередодні свята мова піде про них – справедливих, запальних, відданих, завзятих, гостинних, творчих і дуже роботящих мешканців Руди. Звісно, не можна всіх рівняти під одну лінійку, все ж село, що розташоване за два десятки кілометрів від міста, запам’яталося його активістами та майстрами своєї справи.

Сьогодні ця громада стоїть на порозі масштабних змін. Місцеві активно йдуть у Європу. Це видно з чистих вулиць, викошеної та обрізаної придорожньої смуги, яскраво розмальованих зупинок, під’їздів і навіть майстерно вимальованого знаку сільської ради. У цих людей є гідне майбутнє. Особливо вражає те, що благоустроєм села творці займаються із власної ініціативи, а односельці якщо не підтримують, то хоча б не руйнують плодів їхньої роботи.

АВТОРСЬКІ ПРОЕКТИ ПРОДАВАТИ НЕ ХОЧУТЬ

Майже рік у Рудській сільській раді вправно господарює голова Тетяна Криворучко. Її заслуга – капітальний ремонт приміщення сільради. Місцеві мешканці зізналися, що оновлений фасад став ще однією рудською фотозоною, а в кабінети частенько заходять лише для того, щоб помилуватися. А фотографуватися тут є де. Скажімо, подвір’я і фасад триповерхового будинку в центрі села спочатку сприйнявся за дитячий садочок: вхід одного з під’їздів прикрашає намальована пара лелек, яскраві квіти. А двір будинку – рай для дітлахів: дитяча альтанка, добротна гірка, якісні гойдалки. І все це розставлено і розмальовано не лише зі смаком, але й із величезним талантом художника та дизайнера.

– Зупинки, під’їзд, дитячий майданчик, криниця, знак при в’їзді до села – це все справа рук місцевих майстрів Олени Жарчук і подружжя Оксани та Михайла Михайленків, – розповідає сільський голова Тетяна Криворучко. – Дівчата займаються манікюром, але коли заговорила з ними про зупинку, яку треба привести до ладу, самі зголосилися допомогти: «Давай фарби – завтра розмалюємо». Наступного ж дня самі прийшли по матеріали. З цього й почалася наша співпраця. Коли мова заходить про оплату, навіть слухати не хочуть, кажуть, що роблять для себе, для свого села. До нас уже зверталися з інших сіл району, бо хочуть і собі такі зупинки, але я всім кажу, що це наша рудська авторська ідея, тому її нікому не продамо.

А благоустроєм у сільській раді займається Юрій Пасішниченко. Ним не можуть нахвалитися і сільський голова, і мешканці громади. Береться він за всяку роботу: і траву косити, і дерева різати, і землю розкидати. Де його треба – туди й бере косу, бензопилу чи лопату і їде на своєму велосипеді. І все це він робить однією рукою…

– Він настільки якісно і на совість працює, що й не скажеш, що в нього така проблема. Із таких людей, як наш Юрій, усі повинні брати приклад, бо, незважаючи ні на що, він хороший сім’янин – виховує двох діток, уважний чоловік і прекрасний відповідальний працівник, – не нахвалиться Тетяна Володимирівна.

НЕ МУЗЕЄМ ЄДИНИМ

Поруч із сільською радою – Будинок культури. У його величезному приміщенні вживаються не лише концертний зал, тенісні столи, але й бібліотека-музей.

Поруч із книжковими стелажами гідне місце зайняв музей речей домашнього вжитку. Створено його 2010 р. Сюди мешканці Рудської сільської ради і навколишніх сіл передали стародавні речі. Милують око вишиті автентичні рушники і сорочки, фарби яких навіть невблаганний час не може зіпсувати, а глиняний, поливаний посуд так і чекає наїдків і напитків. У куточку в колисці спить запеленана дитинка, а недалечко відпочиває натруджений ткацький верстат. За всім цим спостерігають величні старовинні образи.

Господарює в Рудській бібліотеці-філії №24 Раїса Марчук. Саме з її ініціативи й було організовано всю цю красу. Ремонтом і благоустроєм музею займалася разом із завклубом Наталією Калініною: разом білили і замащували дірки, донька пані Раїси Майя допомагала розмальовувати стіни. Таким чином спільними зусиллями із приміщення колишньої телефонної станції зробили музей.

Саме Будинок культури і є епіцентром сільської культури. Тут організовують різноманітні концерти до визначних дат. Урочистості часто проводять спільно із місцевим закладом відпочинку та зеленого туризму «Хмільна застава». Взагалі в селі зелений туризм у пріоритеті, бо Руда вражає своєю красою. Чого варті місцеві ставочки. А про відоме Лук’янівське озеро, що розмістилося всередині села, існує навіть декілька легенд. В одній із них йдеться про те, що місцевий пан постійно наказував забивати вовною джерела, які наповнювали озеро водою. Але одного разу водойма покарала свого кривдника, потопивши карету із паном і всією його родиною.

ПРО ІНФРАСТРУКТУРУ ДБАЮТЬ І ДІТЕЙ ЧЕКАЮТЬ

Незважаючи на те, що водних об’єктів у селі багато, проблеми із водопостачанням усе-таки існують. Старий і занедбаний водопровід, в основі якого були шкідливі азбестові труби, вирішили не реанімувати, а прокласти новий.

На минулій сесії сільської ради проголосували і за створення комунального підприємства, яке опікуватиметься водою, сміттям і дорогами.

Тетяна Криворучко каже, що вражена згуртованістю депутатського корпусу в цьому питанні.

– Приємно, що ми одноголосно вирішили розвиватися і йти до Європи, а не потопати у своєму смітті. Гроші на комунальне підприємство знайдуться, в нас є власні кошти з податків та оренди землі, – впевнена Тетяна Володимирівна. – Хотіла б відзначити наших підприємців та орендарів, які не лише вчасно сплачують податки, але й завжди підставлять плече. Це Олександр і Руслан Чернії, родини Грубі та Худняків, Віталій Богачик, Юрій Химера, Андрій Ванат, Леонід Романюк.

Крім них, підприємців у селі та сільській раді багато. Є й робочі місця, адже працює олійний цех, пекарня, дві ковбасні, чимало магазинів. У планах навіть птахофабрика. Близьке сполучення із містом дає місцевим можливість додаткового заробітку і роботи в місті.

Незважаючи на чимало позитивів, які є в селі, демографічна ситуація тут не вельми – майже сімсот осіб. У місцевій школі навчаються лише 50 діток. Стільки їх і в садочку. Все ж надії на підвищення народжуваності не втрачають. У садочку «Зірочка» добудовують передпокій, облагороджують територію, купують нові меблі та іграшки.

– Усе в нас буде, ще побачите, як ми заживемо, дайте тільки ча-су, – переконана сільський голова. – А напередодні свята хочу привітати односельчан. Миру всім нам і здоров’я, а все інше відремонтуємо, зробимо і примножимо!

14 жовтня в Руді буде людно – як і зазвичай, до батьків з’їдуться діти, онуки, посходяться найближчі родичі, буде тепло й затишно від усмішок, обіймів, щирих розмов. Зустрінуться всі близькі, бо така нагода через важкі трудові будні випадає нечасто.

Р.S. Коли номер готувався до друку, ми дізналися, що в ніч на 11 жовтня невідомі винесли із сільської ради техніку та документи. Збитків завдано на понад 150 тисяч гривень.

– Мені казали, що я розворушила осине гніздо, – коментує Тетяна Криворучко. – І таким чином, напевно, хотіли налякати. Але зловмисникам це не вдасться. Проблема в тому, що через такий їхній крок найбільше постраждають місцеві мешканці, яким навіть довідку немає на чому роздрукувати. Вкрали не в мене, а в людей, які мають повне право отримувати послуги якісно і швидко. 

Вікторія КОЖЕВНІКОВА.

З ІСТОРІЇ РУДИ

У книзі «Парафії та церкви Подільської єпархії», виданої 1901 р. під редакцією священика Юхима Сіцінського, вміщено короткий історичний нарис про Руду, яка тоді адміністративно входила до Гавриловецької волості Кам’янецького повіту Подільської губернії Російської імперії:

«Руда – село на рівнині біля струмка Рудки, від губернського та повітового міста Кам’янця-Подільського в 12 верстах на південь, від поштової станції Жванець в 5 верстах на північний схід. Клімат – здоровий, трохи сухий. Вода здебільшого погана. Грунт глинистий і чорноземний.

Руда – поселення давнє: 1422 р. згадується вже Нова Руда, тому можна думати, що було ще давніше поселення – Стара Руда. У XVI ст. Руда була королівською «державою». Нею володіли (орендували) спочатку Собоцькі. Від них як придане Руда перейшла до Івана Стогнєва. В останнього її викупив Струсь, який у польського короля придбав право на вічне спадкове володіння нею. 1605 р. Юрій Струсь, каштелян галицький, записав Руду своїй дочці Олені, черниці францисканського ордена, а остання поступилася нею своїй сестрі Єлизаветі Калиновській. Потім Руда послідовно переходила до Лянцкоронських, Скоповських, Іорданів і Комарів. Комар близько 1820 р. продав Руду Старжинському, в якого1850 р. її купив Гаєвський. Спадкоємцям останнього, Жебровським, Руда належить і тепер.

Населення Руди православне, 519 чоловіків і 559 жінок. Жителі українці-селяни; крім хліборобства, займаються ткацтвом, візництвом, відхожими промислами, розведенням для збуту домашньої птиці.

Церква в Руді була вже в XVI ст. У першій половині XVIII ст. це була Хрестовоздвиженська церква – дерев’яна, дуже мала, обліплена глиною, крита соломою, з куполом, побудована на кошти парафіян. 1761 р. власник Руди Лянцкоронський видав церкві дарчий запис (ерекцію) на землю. 1775 р. збудовано на кошти парафіян нову церкву, теж Хрестовоздвиженську, дерев’яну, з однією восьмигранною банею. 1866 р. побудовано нинішню Покровську церкву, кам’яну, з п’ятьма банями, з окремою кам’яною дзвіницею, на щонайвище асигновану суму та частково на кошти парафіян. У церкві є старовинна риза з турецького шовку з малюнками з мисливського життя.

У східній частині села є місце, де раніше стояла церква. Ту церкву, за переказами, спалили турки, біля неї – старе скасоване кладовище. Від 1727 р. в Руді священиками служили з роду Кулаковських, до 1838 р. їх було чотири. Потім тут довго служив священиком протоієрей Григорій Снігурський (у 1849 – 1897 рр.), який 51 рік був благочинним, чудовий у своїй добрій пастирській діяльності.

Церковної землі: садибної 1 десятина 2004 сажні, орної 72 десятини 1263 сажні, непридатної 2 десятини 748 сажнів. Причтові приміщення збудовано частково на кошти поміщиць, частково – на поземельний збір. Народне училище Міністерства народної освіти з 1877 р.».

При створенні районів у Радянській Україні Руда спочатку (від 7 березня 1923 р.) входила до Жванецького району, а після його ліквідації 4 грудня 1928 р. увійшла до Довжоцького району, який згодом перейменували на Кам’янець-Подільський. Рудська сільська рада, створена в січні 1918 р., спочатку складалася з єдиного села – Руди, а 1959 р. поповнилася ще двома селами: 14 березня – Цвіклівцями, а 15 серпня – Гаврилівцями. Обидва села, як і Руда, відомі з XV ст.

Підготував Олег БУДЗЕЙ.