КОЛЕКТИВНИЙ ДОНЦОВ
Однією з найкращих, а, може, і найкращою в Україні вважають фахівці навчально-наукову лабораторію етнології в Кам’янець-Подільському національному університеті ім.Івана Огієнка.
А все почалося 25 років тому – у вересні 1991 р., коли університет ще був педінститутом, а Україна, щойно проголосивши незалежність, готувалася затвердити її всенародним голосуванням. Думав тоді про майбутнє і педінститут: його ректор Анатолій Копилов розпорядився, щоб у навчальному закладі облаштували кабінет народознавства. За відповідальну роботу взявся Танасій Колотило, який з 1982 р. працював у виші, а 1991 р. захистив кандидатську дисертацію «Українська народна пісенна алегорія» і водночас видав у Києві збірник українських народних алегоричних пісень «Чи я в лузі не калина була». Його надійним помічником став Валерій Щегельський, який, закінчивши 1992 р. філологічний факультет педінституту, залишився працювати в ньому старшим лаборантом кафедри української літератури.
Підготовчий період тривав п’ять років. Ішов цілеспрямований пошук предметів побуту та знарядь праці, інших необхідних матеріалів. До цього доклали зусилля і студенти філологічного факультету, виконуючи завдання планової навчальної практики з фольклору. Надзвичайно цінний матеріал дали проведені в 1993-1996 рр. чотири етнологічні експедиції на теренах Кам’янець-Подільського району, адже вдалося обстежити чотири десятки сіл. Керував експедиціями Танасій Колотило, а його незмінним помічником був Валерій Щегельський.
18 жовтня 1996 р. було урочисто відкрито навчально-наукову лабораторію етнології, в яку трансформувався задуманий кабінет народознавства. Це стало найкращим подарунком для Танасія Колотила, якому того дня виповнилося 44 роки.
12 жовтня 2009 р. Танасій Іванович відійшов у вічність. Сьогодні лабораторією завідує Валерій Щегельський. 28 грудня 2015 р. на засіданні спеціалізованої вченої ради в Київському національному університеті ім.Тараса Шевченка він захистив кандидатську дисертацію «Ігровий фольклор Поділля: регіональна своєрідність та національна традиція». Тоді ж спонтанно виникла ідея провести на базі нашого національного університету та його шикарної лабораторії етнології Всеукраїнську науково-практичну конференцію. Задумане вдалося реалізувати: 18-19 жовтня ц.р. така конференція – «Поділлєзнавчі фольклористичні читання», присвячена Танасієві Колотилу та з нагоди 20-річчя діяльності виплеканої ним лабораторії, відбулася.
Серед організаторів важливого заходу – факультет української філології та журналістики й кафедра історії української літератури та компаративістики. Тож не дивно, що пленарне засідання відкрили декан факультету-організатора Борис Коваленко й завідувач кафедри-організаторки Олег Рарицький. Перший із них відзначив, що на базі матеріалів лабораторії вже захищено дві кандидатські дисертації: крім Валерія Щегельського, це зробив В’ячеслав Шевчук із Львівського національного університету ім.Івана Франка. Другий промовець представив гостей, які цього дня завітали до Кам’янця з Києва, Львова, Чернівців, Дніпра, Кривого Рогу та Хмельницького. Крім того, Олег Анатолійович зробив доповідь про здобутки та перспективи лабораторії, зазначив, що, попри молодий вік, вона авторитетно заявила про себе в Україні.
Валерій Щегельський присвятив доповідь своєму вчителеві й назвав її «Оберігаючи традиції: шкіц до наукового портрета Танасія Колотила». До речі, під такою назвою – «Оберігаючи традиції» – три роки тому видано збірник до 60-річчя від дня народження Танасія Івановича. Майбутній фольклорист з’явився на світ на Буковині, закінчив університет у Чернівцях, але подальше життя пов’язав із Кам’янцем, тож жартома називав себе буковинським подоляком.
З цікавістю прослухали учасники читань доповіді Василя Костика з Чернівецького національного університету ім.Івана Федьковича про різдвяні обряди «Вертеп», «Маланка», «Гейкання» на малій батьківщині Танасія Колотила, Ярослава Герасима з Львівського національного університету ім.Івана Франка про родинно-обрядову поезію бойків у дослідженнях Івана Франка, Олесі Наумовської з Київського національного університету ім.Тараса Шевченка про типологію образів української чарівної казки. Остання доповідачка значення казки у вихованні підкреслила таким прикладом: коли одного з мужніх захисників Донецького аеропорту запитали, хто з націоналістів найбільше вплинув на його свідомість, то почули у відповідь: «Моїм Донцовим була моя бабця».
Таким своєрідним колективним Донцовим (Коновальцем, Шухевичем) у вихованні українських патріотів можна вважати і лабораторію-ювілярку, якщо подумати, скарбами скількох бабць вона поповнилася (і ще поповниться!) під час експедицій. Хоча, звісно, бабці навіть гадки не мали про ідеолога українського націоналізму Дмитра Донцова.
Багатющі матеріали лабораторії – невичерпне джерело для пізнання життя народу, його заповітних мрій. Недарма в кулуарах конференції пролунали слушні думки про бажаний перехід від лабораторії етнології до кафедри фольклористики. Поки що такі кафедри є тільки в Київському та Львівському університетах. Наш виш може і повинен стати третім у цій славній компанії, адже саме до заповітного числа «три» тяжіє дійство в казках і піснях.
