У ГЛИБИНИ СИЛУРІЙСЬКИХ МОРІВ ІЗ БЕРЕГІВ «ЛЕБЕДИНОГО ОЗЕРА»

Смотрицький каньйон є унікальним природним об’єктом, що підкреслює велич і красу Кам’янця-Подільського. В минулому він відіграв важливу роль при заселенні регіону та забезпеченні його обороноздатності. Сьогодні каньйон можна назвати потужним засобом туристичної привабливості, об’єктом естетичної насолоди і місцем організації пікніків для місцевих мешканців. Головне ж запитання, яке при огляді цього пейзажу виникає в емоційно захоплених відвідувачів, – «Як це все утворилося та який його вік?».

ВІК СКЕЛЬ – ПОНАД 400 МІЛЬЙОНІВ РОКІВ

Для відповіді на нього варто спочатку відокремити процес утворення сучасного рельєфу долини р.Смотрич від процесу нагромадження відкладів, у яких закладена долина.

Та частина долини річки, де поширені скелясті урвища (каньйон), за геологічним літочисленням відносно молода, вона почала формуватися в середньому плейстоцені й нараховує до двох із половиною сотень тисяч років (ранній плейстоцен, за даними кандидата географічних наук Мирослава Проскурняка). Причиною врізання стало різке зниження рівня світового океану під час Дніпровського зледеніння (230-125 тис.р. тому) та поглиблення врізу р.Дністер із притоками. Етапи врізання також проявилися в наступну Валдайську епоху зледеніння (70-12 тис.р. тому) та в періоди танення льодовикових щитів. Сучасні підняття тектонічних блоків у межах подільської плити обумовлюють поглиблення врізу русла та закладання його по тектонічних тріщинах.

Контрастні скелі, що формують каньйон, є результатом бічного зміщення русла та обвалювання корінних схилів цілими блоками. Початок їх формування співпадає з відступом останнього льодовика (12 тис.р. тому) і розвитком комплексів першої надзаплавної тераси, заплави та русла, антиподами яких вони і виступають. Однак для розуміння причини збереження їхньої стрімкості треба розглянути структуру та умови формування порід, якими вони складені. Це зручно здійснювати в межах особливо колоритного місця – «Лебединого озера», де розкриті верхи скельного уступу, а також спускаючись униз по кам’яних сходах до підніжжя водоспаду.

Для формування цілісного уявлення варто пам’ятати, що скелі каньйону складені карбонатними породами органогенного та хемогенного походження, які зазнали часткового метаморфізму в процесі свого існування. Вони сформувалися в морях пізнього силуру на південній околиці Балтійсько-Лаврентійського материка (Лаврусії) 415-419 млн.р. тому (Рис. 1).

Тут простежуються результати осадонакопичення трьох епох (морів), об’єднані в місцевій стратиграфічній шкалі у Малиновецьку серію (Рис 2).

МОЖНА ЗУСТРІТИ БРАХІОПОДИ, МОЛЮСКИ ТА ТРИЛОБІТИ

Скельні стінки навколо верхнього озера відображають умови Сокільської епохи (за назвою с.Сокіл, де ці відклади представлені на повну потужність). Вони складені середньо- і великогрудкуватими вапняками з прошарками мергелів і детритових вапняків. Породи мають нижчу ерозійну стійкість порівняно із підстелаючими, тому швидко руйнуються і виположуються. Зазвичай породи перекриті молодими пухкими відкладами, і їхні корінні відслонення можна спостерігати лише у спеціально розчищених місцях. Верхню (ерозійно-вирівняну) межу сокільських верств показують виходи джерел над озером. Нижньою межею є підошва грудкуватих вапняків, що залягають на бентонітовому горизонті (дно нижнього озера). Породи багаті скам’янілостями, серед яких масово зустрічаються ядра замкових брахіопод (тип безхребетних морських тварин), черевоногих і головоногих молюсків, одиночних коралів, а також рештки хітинових панцирів трилобітів, зокрема родів енкрінурус та калімена (Фото 1). Такий біотоп свідчить про відносно глибоководні умови (до 90 м) з незначною динамікою водного середовища.

Власне скелясте урвище, сформоване Шутнівецькими верствами (за назвою с.Шутнівці), у вертикальному розрізі сягає до 25 м. Сформовані грудкуватими вапняками, що вверх по розрізу переходять у чергування плитчастих і детритових із доломітизованими мергелями. Характерною особливістю товщі є поширення метабентонітових горизонтів. Останні легко вивітрюються. Ерозійні ніші їхнього горизонту з віддалі сприймаються як горизонтальні розломи між потужними блоками порід. Серед органічних решток тут виокремлюються скам’янілі коралово-гідроїдні рифові структури та стебла морських лілій.

У підніжжі схилу, зокрема біля основи водоспаду, можна помітити рівні кам’яні пласти, схожі на будівельну кладку. Це верхня частина голосківських верств (с.Голосків). На контакті з шутнівецькими вони утворюють гроти через слабшу ерозійну стійкість. Унаслідок обвалювання та осипання порід, що залягають вище, практично на всій смузі свого простягання в межах міста вони перекриті сучасними відкладами та вкриті деревною і чагарниковою рослинністю. Верстви складені із мергелів, дрібногрудкуватих глинистих і плитчастих вапняків. Як і шутнівецькі, верстви багаті на викопні рифові структури, серед яких домінують рештки коралів фавозитид, що нагадують бджолині соти, та моховаток, схожих на гілочки дерев. Також тут трапляються прямі скам’янілі мушлі головоногих молюсків із кальцитовою кристалізацією внутрішніх камер (Фото 2). Ці організми свідчать про відносно мілководні (до 50 м) теплі морські умови.

Загалом, здійснивши спуск від «Лебединого озера» до підніжжя водоспаду й уважно вдивляючись у кам’яні візерунки скель, можна відчути себе мандрівником у часі, а піднімаючись – усвідомити всю велич ландшафту каньйону та зрозуміти силу ерозійних процесів, що його створили.

Ігор КАСІЯНИК, доцент кафедри географії та методики її викладання

Кам’янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка.